Курсовая работа: Продуктивні сили Китаю

Курсовая работа: Продуктивні сили Китаю

Зміст

Вступ2

РОЗДІЛ І ЗНАЧЕННЯ, ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

1.1. Природні та територіальн фактори

1.2. Демографічні

1.3. Історичні

Розділ ІІ. Особливості розміщення провідних галузей господарства

2.1. Промисловість Китаю

2.2. Сільське господарство.

2.3. Транспорт і зв'язок.

Розділ ІІІ. Структура і динаміка розвитку економіки

Розділ ІV Зовнішньоекономічна політика

4.1. Загальна характеристика зовнішньоекономічної політики Китаю

4.2. Роль іноземних інвестицій у розвитку держави

4.3. Економічні відносини між КНР та краінами снд

4.4. Відкриті економічні зони

Висновок

Список використаної літератури

ДОДАТКИ

Вступ

П'ять тисяч літ Китайської цивілізації, і всього сорок років Китайської

Народній Республіці.. взнали, про ту, що боролася за свободу, проти агресії чужоземців.

1949 рік відкрив нам нову своєрідну країну.

Сьогодні Китай - це країна про що подолала важкі наслідки "культурної революції", трагед не мала нічого спільний ні з культурою ні з революційними традиціями; це країна з'єднала в собі старе і нове, старовина і сучасність, молоде і віджиле, деколи що заважає йти вперед. Все це прийшло в рух сьогодні і створило атмосферу змін, яка характеризує нинішній день країни.

Об¢єктом дослідження курсово роботи продуктивні сили Китаю

Предметом дослідження є вивчення проблем розвитку продуктивних сил і наукове обґрунтування перспективних напрямів їх розвитку .

Мета роботи: всебічно проаналізувати продуктивн сили Китаю

Дослідити потенціал держави в даній економіці світу

Проаналізувати шляхи покращення використання продуктивних сил

Проаналізувати необхідні для цього ресурси та можливість їх залучення,

Визначити необхідні для цього заходи.

Розділ І. Значення, передумови розвитку та розміщення продуктивних сил

1.1. Природні та територіальні фактори

У розвитку китайської економіки значну роль відіграють природні ресурси й умови, величезн трудові ресурси й особливості історичного розвитку Китаю, причому в останню чверть століття першочергове значення мають економічні реформи, що здійснюються урядом.

Китай займа третє місце у світі за площею території. Проте три чверті її — це гори, плоскогір'я, пустелі — тобто землі, мало придатні для господарського освоєння. Лише 12% території, що розташовані на сході, являють собою родючі рівнини. Саме тут зосереджена основна маса населення й найбільші міста. Велика Китайська рівнина має агрокліматичні умови винятково сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур помірного, субтропічного й тропічного поясів. Завдяки цим умовам, а також наполегливій праці китайських селян Китай перетворився на найбільшого виробника сільськогосподарської продукції у світі.

Надра Китаю багаті на корисні копалини. Китай знаходиться серед перших країн світу за запасами кам'яного вугілля, залізної і марганцевої руд, бокситів, цинку, олова, сурми, вольфраму, молібдену, ртуті, титану, кухонної солі. Особливо велик запаси вольфраму, що складають три п'ятих від світових. За розвіданими запасами кам'яного вугілля Китай посідає перше місце у світі (за загальними його запасами — друге). В надрах країни є також багато урану, золота.

За запасами нафти й газу Китай поступається провідним в цьому відношенні країнам, але слід зауважити, що Захід країни ще недостатньо охоплений геологічною розвідкою.

Китай посіда одне з перших місць у світі за запасами гідроресурсів, в тому числ енергетичних. Значна частина кордону країни являє собою морське узбережжя, що сприяє розвитку рибальства й судноплавства.

На північному сході й південному заході Китаю збереглися великі пасма лісів, що мають промислове значення.

Китай ма надзвичайно багатий і різнокомпонентний природно-ресурсний потенціал, який виступає потужним фактором розвитку і розміщення всіх видів господарської діяльност та розселення. На розміщення виробництва і на розселення в першу чергу вплива рельєф. У Китаї переважають гори, високі рівнини і плато. Території з абсолютною висотою понад 500 м займають близько 84% площі країни, в т. ч. території з висотами від 500 до 1000 м — 19%, з висотами від 1000 до 2000 м 28%, з висотами від 2000 до 5000 м — 18%, з висотами понад 5000 м — 19%. Західна частина країни є найвищою: тут розташоване Цінхай-Тибетське нагір'я ("Дах світу"), оточене гірськими системами. Це перша найвища сходинка у рельєфі. Друга сходинка — широченна смуга високогірних рівнин у Внутрішній Монголії, Джунгарсь-кій і Таримській котловинах.

Третя, найнижча сходинка, — рівнини Сунляо, Велика Китайська низовина та низовини середньо нижньої течій Янцзи, території на південь від Янцзи (горбисті рівнини Цзяннані), які прилягають до Тихого океану і є найважливішими землеробськими районами.

Клімат Китаю в цілому має континентально-мусонний характер. Майже три чверті територ знаходиться у відносно сприятливих кліматичних умовах (26% в помірному, 19% в теплому, 26% в субтропічному, 1% в тропічному поясах), що дає змогу вирощувати практично всі сільськогосподарські культури.

Середня температура січня коливається в межах -4°С (-30°С в окремих гірських районах на північному сході) до +8°С на півдні Китаю. Середня температура липня змінюється від +20°С на півночі до +29°С на півдні. Сумарний обсяг річних опадів — 6000 млрд м3 (5% річних світових опадів). Середньорічна кількість опадів — 630 мм. Цей показник коливається від 500 мм до 2000 мм, зменшуючись на північний захід. Для Китаю характерні часті повені і посухи. За час від 206 р. до Хр. і по 1949 р. Китай пережив 1992 величезні повені і 1056 посух. За цей період тільки р. Хуанхе майже 1500 разів проривала дамби, 26 разів різко змінювала русло. В середньому 7 разів на рік (з травня до вересня) морське узбережжя країни зазна впливу тайфунів. Усе це завдає величезних збитків народному господарству країни. Незважаючи на те, що після 1949 р. частота повеней і посух практично не зменшилася, в цілому кліматичні умови сприятливі для вирощування майже всіх сільськогосподарських культур. Жарке літо, тривалий вегетаційний період дають змогу на значних площах здійснювати повторні посіви, а на південь від р. Хуанхе вирощувати два і більше врожаїв у рік.

Ґрунтовий покрив країни теж надзвичайно різноманітний — від бурих лісових і підзолистих ґрунтів на північному сході до червоноземів на півдні, а також сіро-бурих пустельних рунтів на північному заході. Практично тут є всі види ґрунтів Євразійського континенту, крім тундрових і ґрунтів північної тайги. Лише 1/10 територ орні землі, 1/8 — ліси, 1/3 пасовища, решта — 1/8 — піскові і кам'янист пустелі. За орними угіддями і пасовищами на душу населення Китай утричі поступається світовому рівню, а за лісовими угіддями — у 8 разів. Орні землі зосереджені на обшир-них алювіальних рівнинах і терасах, де переважають темні лугові ґрунти.

Для землеробства на алювіальних рівнинах басейнів рік Хайхе, Хуанхе, Хуайхе використовують світл лугові ґрунти. Основні ґрунти другого важливого сільськогосподарського району району рисоводства і в басейні р. Янцзи і в Південному Китаї — червоноземи.

Особливе місце в рунтовому покриві займають так звані рисові ґрунти, які утворилися в результат трансформації ґрунтів різного типу при вирощуванні рису — основно сільськогосподарської культури. На рисові ґрунти припадає третина орних земель, з них збирають близько 45% усіх зернових.

Ще більш окультурені ґрунти лесового плато, де практично відсутні природні ґрунти. Основними факторами формування цих ґрунтів є древня культура землеробства у цьому районі (4-5 тис. років), його особливий характер, а також катастрофічний розвиток ерозійних процесів.

Китай займа шосте місце у світі за запасами поверхневих вод.

Протяжність усіх рік — близько 227 тис. км. Через Китай протікає понад 50 тис. рік, площа басейну яких перевищує 100 км2. Більшість рік тече з заходу на схід і впадає в Тихий океан. Басейн Тихого океану (найбільші ріки Янцзи, Хуанхе, Амур, Чжуцзян) займає майже 60% площі країни. Загальний об'єм річкового стоку становить 2700 млрд м3, що майже дорівнює об'єму стоку усіх рік Європи. На душу населення припадає 2,7 тис. м3 водних запасів (25% середньосвітового показника). Щорічне споживання води — понад 460 млрд м3.

Розподіл поверхневого стоку на території Китаю не збігається з розміщенням земель, що обробляються. Так, на Південний Китай припадає 75% стоку всіх рік, а площа орних земель — 88%. Для Північного Китаю ці показники становлять відповідно 17 50%.

Найбільша річкова система Китаю, яка займає 1/5 території країни, — басейн р. Янцзи. За об'ємом стоку (979350 млн м3 тобто 38% усього стоку рік країни) р. Янцзи займає перше місце серед рік Азії і четверте — в світі.

У різні пори року на річках Китаю спостерігаються значні коливання рівня води (до 15 м), що ускладнює річкове судноплавство.

У країні дуже багато каналів. Найвідоміший і найбільший у світі — Великий канал, будівництво якого розпочалось ще 2400 років тому. Зараз протяжність каналу від Пекіна до Ханчжоу 1794 км. У Китаї величезна кількість озер, загальна площа яких — 80 тис. км2 Серед них 12 великих озер з площею понад 1 тис. км2 кожне.

Важливе значення мають підземні води, ресурси яких становлять до 700 млрд м3. З них 630 млрд м3 зосереджені на сході країни. Широке використання підземних вод почалось у 70-х роках, у зв'язку з тривалою посухою. Тільки на сході країни було викопано понад 2 млн колодязів.

Надзвичайно різноманітним є рослинний світ Китаю, який нараховує близько 35 тис. видів, в т.ч. 2,8 тис. видів дерев. На території країни можна зустріти майже всі типи ландшафтів, властивих північній півкулі: пустелі, степи, луки, савани, хвойн листяні ліси помірного поясу, листопадні ліси субтропічного і дощові ліси тропічного поясів. У гірських районах — багаті за рослинністю альпійські та субальпійські луки.

Тваринний світ представлений 3,5 тис. видів хребетних (10% світової фауни), 2 тис. видів риб, 1,1 тис. видів птахів, 450 видами диких тварин, 210 видів земноводних, 300 видів плазунів тощо. В країні є 50 зоопарків, 85 заповідників площею 2,2 млн га. Три заповідники — Болунський (провінція Сичуань), Чанбайшаньський (провінція Гірін) і Динхушаньський (провінція Гуандун) — є науково-дослідними базами міжнародного значення.

Китай має практично всі види корисних копалин (140). За запасами вольфраму, олова, сурми, цинку, титану, магнезиту, бури, рідкоземельних елементів країна займає перше місце у світі; за запасами бокситів, фосфору, нікелю, ртуті, марганцевих руд, молібдену, ніобію — друге; за запасами залізної руди — третє. В Китаї є значн родовища нафтоносних сланців, сірки, солі, гіпсу, мідної руди, розвідан родовища понад 50 видів металів. За запасами золота країна займає четверте місце у світі. Розвідані родовища майже 80 видів неметалічних корисних копалин (найбільші запаси магнезиту, фосфориту, азбесту, графіту, плавикового шпату).

1.2. Демографічні

Китай — найбільша країна світу за численністю населення. Сьогодні майже кожна п'ята людина світу китайцем. Щороку населення Китаю збільшується на 11 млн. чоловік. Велика кількість населення притаманна Китаю ще з давніх давен. Вона обумовлювалася виском рівнем народжуваності, що сягав до 40 %о, хоч і смертність була надзвичайно високою. Після утворення Китайської Народної Республіки в 1949 роц уряд зіткнувся з проблемою перенаселення країни. Приріст населення випереджав темпи зростання економіки.

В цих умовах була розроблена й впроваджена демографічна політика, спрямована на суттєве зниження народжуваності. Малодітним сім'ям надаються пільги (першочергове надання житла, переваги при прийманні на роботу або навчання у вузі, виплата грошової допомоги тощо). Якщо ж народжується друга дитина, то сім'я позбавляється цих пільг, більше того, вона сплачує штраф. І тільки якщо перша дитина — дівчинка, дозволяється мати ще одну дитину. Демографічна політика має бажані наслідки. Наприкінці XX століття коефіцієнт народжуваності скоротився до 15%о, а коефіцієнт природного приросту скоротився до 8-9%о. Китай перейшов до фази помірного зростання населення, але кожний відсоток приросту в абсолютних розмірах становить десятки мільйонів чоловік.

Переважна частина населення Китаю проживає в селах. В сільському господарстві зайнято 50% трудових ресурсів, в промисловості — 24% і в послугах — 26%. Численність працездатного населення в 1999 р. становить 720 млн. чол.1

Протягом XIX і в першій половині XX століть для Китаю була притаманна дуже висока еміграційна активність. Внаслідок цього сьогодні у світі нараховується понад 45 млн. хуацяо. Більшість з них в наші часи є досить заможною частиною населення тих країн, де вони проживають. В країнах Південно-Східної Азії хуацяо є навіть елітною частиною місцевої буржуазії. В Сінгапурі, що є одним з найрозвиненіших "азіатських драконів", практично все населення складається з етнічних китайців. Хуацяо мають великий вплив на економіку й політику країн цього регіону, і це використовує уряд Китаю. Між комуністичними лідерами Китаю й капіталістичними хуацяо склалися, на перший погляд, дивні й неприродн відносини: хуацяо протягом десятиліть (особливо з 60-х років) неофіційно підтримували уряд КНР політично й економічно, переводячи значні кошти у вигляд нвестицій до Китаю через Гонконг. Справа в тому, що комуністичний Китай для хуацяо уособлює силу, яка врешті решт скинула іноземне ярмо й покінчила з віковим національним приниженням китайського народу. З початком реформування економіки до Китаю стали надходити наростаючі потоки інвестицій, значна частка яких належала саме хуацяо. З давніх часів китайці як робітники визначаються сумлінним ставленням до праці. Вони здатні до копіткої роботи, праці у виснажливих умовах. Вони дисципліновані робітники. Стародавні й багатовіков традиції високої культури, в тому числі культури праці, китайці спромоглися зберегти й сьогодні. В цьому полягає одна з причин успіхів сучасної китайсько економіки.

Велика численність робочої сили сприяє формуванню великих абсолютних обсягів виробництва навіть за низької продуктивності праці. Це — один з важливих, хоч не головний, факторів, що обумовлюють позиції КНР за розмірами ВВП серед перших держав світу.

Загальна велика кількість населення Китаю формує широкий споживчий ринок, знов таки незважаючи на невисоку купівельну спроможність основної маси споживачів. Це стимулю розвиток виробництва спочатку товарів споживання, а далі — й інших, по всьому ланцюгу народногосподарського комплексу. Аналізуючи сучасний етап розвитку економіки Китаю, слід брати до уваги особливості його історико-економічного розвитку. Народне господарство Китаю формувалося протягом тисячоліть, через фази розквіту й глибокого падіння. Китай — країна стародавньої культури, яка мала вплив на розвиток глобальної культури людства. Згадаємо, що китайц винайшли компас, порох, папір, паперові гроші, порцеляну, шовкові тканини. Китай здавна відзначався високою культурою землеробства, особливо поливного вирощування рису. Китайці першими почали вживати чай.

1.3. Історичні

В Кита зародилися такі релігіозно-філософські вчення як даосизм і конфуціанство. Вони здійснили значний вплив на ментальність народних мас і на соціальний устрій Китаю. Філософія Конфуція (Кунцзи) впроваджувала ідеї глибокого поважання батьків, старших, правителів; кожна людина повинна знати своє місце в суспільстві і відповідно з цим сумлінно виконувати свої обов'язки. В різних соціально-історичних обставинах ці ідеї справляли позитивний або негативний вплив на розвиток китайської економіки. З одного боку, вони формували в китайському народі традиції працелюбства. З іншого боку, ці ідеї консервували феодальні порядки в країні. Невимогливість до зовнішніх обставин, скромність у побуті часто оберталася браком ініціативності. Конфуціанство сприяло формуванню деї причетності окремої маленької людини до колективу: колектив (починаючи з сім'ї) — цінність більш високого порядку, ніж особистість окремої людини. В роки колективізації комуністичні ідеологи Китаю дуже вдало використовували цю особливість світогляду китайця. Філософія даосизму пропагувала кожній людин позицію невтручання у природний розвиток подій, що культивувало політичну й соціальну пасивність.

Сплетіння філософських догм і природних якостей китайського народу наклали відбиток на суперечливу ходу соціально-економічного розвитку Китаю. В Середньовіччя Китай був однією з найцивілізованіших країн світу і мав розвинуту на ті часи економіку, основою якої було сільське господарство. Феодальний Китай, мабуть, був найбільш сприятливим середовищем для втілення конфуціанських ідей, вплив яких на всі сфери суспільства, в тому числі й на економіку, був найвідчутнішим. Китай довгий час залишався найбільшою країною Азії за економічним потенціалом. За деякими розрахунками, в 1800 р. на Китай припадало 33% світового промислового виробництва (тоді як на всю Європу - 28%, на США — 0,8%)

Проте феодальн порядки тривали в Китаї надмірно довго; вони консервувалися, не в останню чергу, пануванням ідеології, яка засуджувала будь-які зміни в існуючому соціально-політичному ладі. В XIX столітті, коли в Європі й США вже давно снувала капіталістичні відносини, здійснювався промисловий переворот, а в Японії відбувалася революція Мейдзі, економічні відносини в Китаї застигли на рівні феодальних порядків. Це гальмувало розвиток продуктивних сил країни. Історичною трагедією для китайського народу стала колоніальна експансія мперіалістичних держав. Наприкінці XIX й на початку XX століть Китай опинився поділеним на "сфери впливу" між Великою Британією, Францією, Німеччиною, Росією та Японією. Пограбування ресурсів Китаю призвело до різкого падіння його економічного потенціалу. В 1900 р. частка Китаю у світовому промисловому виробництві знизилася до 6% (Європи, навпаки, підвищувалася до 62%, США — до 24%).

Розвал економіки призвів до стрімкого падіння рівня життя населення. З XIX ст. розпочалася широкомасштабна еміграція з Китаю. Найгірші часи для китайського народу припадають на ЗО — 40-ві роки минулого століття, коли розпочалася агресія Японії проти Китаю. Економіка країни була відкинута майже на століття назад; бідність, злидарство стали повсякденною нормою великих мас народу.

Після розгрому Японії у Другій світовій війні і за підтримкою СРСР склалися сприятливі умови для завершення революції під керівництвом Комуністичної партії Китаю. В 1949 р. було проголошено Китайську Народну Республіку. В країні розгорнулися соціально-економічні перебудови, які мали неоднозначні наслідки.

Протягом 1949 — 1952 років уряд КНР націоналізував власність іноземного капіталу й китайсько буржуазії, здійснив аграрну реформу й відбудував зруйноване війною господарство. Виконання плану першої п'ятирічки розвитку (1953 — 1957 рр.) поклало основи для індустріалізації країни. За допомогою СРСР була створена важка індустрія Китаю, швидкими темпами розвивалися паливно-енергетична промисловість, металургія, важке машинобудування, хімічна промисловість. Багато обдарованих китайців навчалися в радянських вузах, де знайомилися з новітньою технологією, в тому числі у стратегічних галузях. Це, між іншим, сприяло досить швидкому виготовленню власної ядерної зброї, а потім і запуску Китаєм власних космічних об'єктів.

З кінця 50-х років в економічній політиці Китаю відбувся різкий поворот. Було проголошено курс на максимально швидкі темпи розвитку економіки; за сім років планувалося "наздогнати Англію" за рівнем економічного розвитку. Ця політика, що одержала назву "великого стрибка" (1958 — 1960 рр.), економічно не була підкріплена й призвела до великих втрат у народному господарстві. Здійснювалося насильницьке об'єднання селян у "народні комуни", в яких існував високий ступінь усуспільнення не тільки засобів виробництва, але й особистих речей, домашньої худоби, житла селян. Сільське господарство, незважаючи на важку працю селян, дійшло до упаду. В країні розпочався голод. Прямі втрати народного Китаю за роки "великого стрибка" перевищили 100 млрд. юанів. Було розтринькано велику кількість ресурсів. В комунах будувалися примітивні металургійні печі, які виплавляли метал надзвичайно низької якості; на це витрачалося чимало залізної руди, коксівного вугілля й робочої сили.

Новий удар по китайській економіці був завданий "культурною революцією" (1966 1978 рр.). Під час цієї тривалої акції країна опинилася на межі остаточно економічної дезорганізації. Почалося гоніння на інтелігенцію, багато висококваліфікованих фахівців, вчених були вислані у віддалені райони країни до комун "на перевиховання"; від цього постраждало близько 100 млн. чоловік. Значна кількість людей відволікалась від нормальної праці на проведення політичних кампаній. Проголошувався курс "опори на власн сили", що вело до автаркії. На 60-ті роки прийшовся політичний розрив Китаю з СРСР та більшістю інших соціалістичних країн. Якщо взяти до уваги вкрай напружені відносини Китаю зі США та їх союзниками, то не дивно, що КНР опинилася в політичній та економічній ізоляції. "Культурна революція" принесла Китаю втрати у 500 млрд. юанів.

Помірковані сили в апараті КПК й уряді Китаю розуміли, що далі така політика тривати не може. Після смерті Мао Цзедуна (1976 р.) відкрилася можливість для її докорінного перегляду. Здійснення нової політики, проведення економічних реформ, що повернули Китай на ринковий шлях, пов'язано з ім'ям Ден Сяопіна. В грудні 1978 р. було проголошено курс на економічну реформу ("гайге"), в основу якої покладалися перебудова відносин власності й формування соціалістичного ринку. XII з'їзд КПК (1982 р.) прийняв стратегію модернізації суспільства. Вона ма здійснюватися у три етапи: до 2000 р. планувалося збільшити валову продукцію промисловості й сільського господарства у 4 рази, забезпечити досягнення середнього достатку життя народу; до 2021 р. — підняти Китай до рівня середньо розвинутої країни; до 2049 р. (сторіччя КНР) — перетворити Китай на високо розвинуту державу.

Екологічн передумови

У країн надзвичайно складна екологічна ситуація: тільки 20% промислових стоків пропускаються через очисні споруди, лише третина промислових твердих відходів переробляється. Забруднення повітря в містах, як правило, перевищує допустимі норми. Щорічно в атмосферу викидається більше 10 млн т двоокису сірки, кілька мільйонів тонн окислів азоту, що призводить до випадання "кислотних дощів". Дуже забруднені ріки, в які щорічно скидається 80-90 млн т неочищених промислових побутових стоків.

Розділ ІІ. Особливості розміщення провідних галузей господарства

2.1. Промисловість Китаю

За чисельністю промислових підприємств і кількістю працюючих країна займає перше місце у світі. Для галузевої структури промисловості характерні певні диспропорції: між видобувними і сировинними, сировинними і обробними галузями, між підгалузями окремими підприємствами.

Розвиток промисловості гальмує величезна кількість застарілого обладнання. Так, основн фонди, які були встановлені до утворення КНР, становлять 7%, основні фонди віком понад 15 років — 42%, понад 20 років — 33%, 25 років — 14%. Така структура фондів вимагає величезних коштів на модернізацію і капітальний ремонт. Переважна кількість (понад 90%) промислових підприємств є дрібними. Якість продукції, випущеної на цих підприємствах, нижча, а собівартість вища, ніж на великих підприємствах. Важливе місце займають сільські промислов підприємства, яких вже декілька мільйонів.

Найвищими темпами розвивається легка промисловість Китаю, особливо її найважливіша підгалузь текстильна. На неї припадає майже 5% усіх промислових підприємств, як виробляють 14% товарної продукції. Близько 35% текстильної промисловост відповідає світовим стандартам. Виробництво і переробка текстильної сировини має територіальні особливості: на півночі країни — це шерсть, льон, конопля, на півдні — шовк, джут тощо. КНР вийшла на перше місце в світі за сумарним випуском тканин, але за виробництвом їх на душу населення вона займає лише третє місце. Менш розвинені швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва підгалузі.

На другому місц харчова промисловість, яка об'єднує понад 40 підгалузей: мукомельно-круп'яну, масло-жирову, рибну, м'ясну, консервну, соляну, тютюнову, чайну, виноробну та н. В країні налічується понад 70 тис. підприємств харчової промисловості.

Машинобудування третя надзвичайно важлива галузь промисловості. На її підприємствах зайнято 17 млн осіб, які виробляють 53 тис. видів виробів. Машинобудування практично повністю забезпечує потреби в основному обладнанні для доменного, мартенівського, коксохімічного виробництва, в залізничному транспорті (за винятком електровозів і тепловозів найновіших конструкцій), металорізальних станках і ковальсько-пресовому обладнанні, багатьох видах двигунів, обладнанн для дрібних і середніх електростанцій тощо.

Найбільшим центром машинобудування є Шанхай, в якому виробляється понад 20% продукц галузі.

Важливими центрами виробництва машинотехнічної продукції є Шеньян, Тяньцзінь, Харбін, Пекін, Лоян, Далянь та ін.

Найбільш розвинена підгалузь машинобудування — станкоінструментальна. За станочним парком Китай займає друге місце у світі. Щорічний випуск станків, який зосереджений в основному в провінціях Ляонін, Чже-цзян, Цзянсу, а також в Шанхаї, становить близько 150 тис. одиниць. Основними центрами важкого машинобудування, включаючи нафтове і хімічне, є Шеньян, Тайюань, Лоян, Ланьчжоу, Шанхай, Гуанчжоу (Кантон), Фулаерцзі.

Найбільшими центрами транспортного машинобудування, яке об'єднує понад 12 тис. підприємств, Пекін, Далянь, Ціцікара, Чанчун, Шеньян, Датун, Ціндао, Чанша.

У Китаї випускають кораблі різних типів і класів. Головними суднобудівельними центрами є морськ річкові порти — Шанхай, Далянь, Гуанчжоу, Ціндао, Теньцзін, Ухань, Чунцін, Харбін.

Швидко нарощується випуск автомобілів (основні центри автомобілебудування — Чанчунь Шиянь). Щорічно випускається близько 0,5 млн автомобілів. Але забезпеченість автомобілями китайського населення дуже низька. На вулицях зустрічаються мпортні автомашини, найчастіше японські. Зате вулиці більшості міст просто наводнені велосипедами. КНР займає перше місце в світі за їх виробництвом. У 90-х роках щорічно випускалось понад ЗО млн велосипедів. Китайські велосипеди користуються популярністю в багатьох країнах світу.

Значна увага в Китаї приділяється розвиткові електронної і приладобудівної промисловості. Наприклад, у 90-х роках минулого століття щорічно випускалось близько ЗО млн телевізорів. Розвиток в КНР космічної техніки, особливо ракетобудування, сприяв створенню підприємств, що випускають ПЕОМ, найсучасніші засоби зв'язку, електронні контрольно-вимірювальні прилади.

Центри найновіших галузей тяжіють до приморських районів, які краще забезпечені трудовими ресурсами, мають вигідне економіко-географічне положення, більш розвинену виробничу і соціальну інфраструктуру. Налагоджено випуск обладнання - для легкої промисловості (текстильної, швейної, трикотажної).

Сільськогосподарське машинобудування орієнтоване на випуск малогабаритної техніки для селянських господарств.

Паливно-енергетичн галузі. Незважаючи на наявність багатої мінерально-сировинної бази, розвиток видобувних галузей в цілому відстає від обробних. Щорічно в країні споживається понад 2,2 млн т вугілля, 270 тис. т нафти, 1,5 млн м3 газу, 1,1 млрд кВт електроенергії. Дуже низьким є коефіцієнт використання електроенерг (менше 30%, проти 40% в розвинених країнах Європи і 50% — в Японії і США).

Щорічний видобуток вугілля в останньому десятиріччі становив понад 1 млрд т (потенційн запаси — 3200 млрд т, розвідані — 850 млрд т). Родовища вугілля є практично в усіх провінціях і автономних районах КНР, але за об'ємами запасів і видобутком виділяється Північний Китай.

Нафтова промисловість — відносно молода галузь. Китай посідає 5-те місце в світі за видобутком нафти, 4-те місце — за виробництвом електроенергії. При цьому в останні роки найвища концентрація нафтовидобутку мала місце в ІІівнічно-Східному Китаї. Перспективи розвитку нафтової промисловості пов'язан з освоєнням континентального шельфу (Бохайська і Ляодунська затоки).

Теплоелектростанції, які працюють в основному на вугіллі, виробляють 3/4 електроенергії. Найбільші з них розташовані у вугільних басейнах Північно-Східного Китаю.

Першу геотермічну електростанцію збудовано у Лхасі (Тибет). Найбільша гідроелектростанція Гечжобуа знаходиться в середині течії р. Янцзи (потужність 2715 МВТ). Ведеться будівництво атомних електростанцій в провінціях Гуандун і Цзянсу при технічній співпраці з Францією, Бразилією й іншими країнами. Незважаючи на розвинену електроенергетичну базу, електроенергії постійно не вистачає — залишаються недовантаженими 25-30% виробничих потужностей.

Металургійна промисловість базується на використанні власного природно-ресурсного потенціалу. КНР виділяється запасами і видобутком залізорудної сировини (відповідно третє і друге місця у світі). Найбільші запаси — в Аньшаньському басейні. Представлені всі стадії металургійного циклу, але країна відчува дефіцит у високосортній сталі, прокаті. Найбільші підприємства — це комбінати повного циклу. Вони, як правило, розташовані в районах видобутку руди кам'яного вугілля. Технічний рівень металургійного виробництва невисокий. Тим часом країна вийшла на четверте місце в світі за розвитком цієї галузі.

Основні центри кольорової металургії — міста в провінціях Ляонін, Юньнань, Хуайнань, Ганьсу. Китай експортує понад 50 видів кольорових металів ( олово, сурма, ртуть, молібден та ін.).

Велика увага приділяється розвиткові хімічної промисловості, яка розглядається як важливий засіб інтенсифікації сільського господарства. Міндобрив виробляється майже 100 млн т в рік. В останні роки інтенсивно розвивається виробництво смол пластмас. Найважливішими центрами випуску хімволокна є Шанхай, Ляон, Баодін.

У КНР діють близько 12 тис. підприємств промисловості будівельних матеріалів. Найбільш цементні заводи є в Беньсі, Даляні, Таньшані, Да-туні, Нанкіні, Шанхаї і т. д. За виробництвом цементу (0,2 млрд т в рік) Китай займає перше місце в світі.

2.2. Сільське господарство

Провідною галуззю сільського господарства Китаю є рослинництво. В ньому зайнята більшість самодіяльного населення. За різноманітністю сільськогосподарської продукції КНР займає перше місце у світі. Площа ріллі в Китаї становить 100 млн га. Спостерігається стійка тенденція до її зниження: розширюється площа заболочених, засолених опустелених земель, багато землі вилучається під різні види будівництва. Вс сільськогосподарські угіддя Китаю становлять 52% площі країни, в т.ч. рілля 10%, пасовища — 41,7%. Більше третини орних земель потребують зрошення. Рослинництво виробляє 60% валової продукції сільського господарства, тваринництво — 14%, підсобні промисли — 22%.

рис — основна продовольча культура. За умовами вирощування його поділяють на поливний і суходільний. Суходільний рис вирощують в основному в Північному Китаї, поливний — в Південному. В південних і південно-східних районах Китаю збирають по два врожа в рік.

Пшениця — друга за значенням культура. В Китаї вирощується як озима, так і яра пшениця. Райони вирощування озимої пшениці розташовані в басейні р. Хуанхе.

Серед інших зернових важливе місце займають кукурудза, просо, гаолян, ячмінь. Зернов становлять в Китаї 3/4 харчового раціону. У 90-х роках на душу населення вирощувалось 350-400 кг зерна. У 1998 р. в Китаї було вироблено 490 млн т зерна.

Найважливішими зерновими районами є провінції Сичуань, Цзянсі, Шаньдун, Хуайнань, Хенань та н. У Китаї вирощують і картопляні, в т.ч. солодку картоплю — батат. В цілому в структурі посівних площ КНР 77% припадає на зернові культури, 14% — на технічні, 9% — на інші. Величезну увагу в Китаї приділяють вирощуванню технічних культур. За збором бавовнику, який вирощують в басейнах рік Хуанхе Янцзи, КНР займає третє місце в світі (4 млн т щорічно).

Вирощують так олійні культури, як арахіс (провінція Шаньдун), рапс, кунжут.

У Китаї вирощують зелений і чорний чай — 0,5 млн т щорічно (провінції Чжецзян, Хенань, Аньхой, Дуцзян). КНР належить перше місце в світі за виробництвом шовку (провінц Сичуань, Чжецзян, Цзянсі). Вирощують також цукрову тростину (50 млн т), цукровий буряк (10 млн т), джут, тютюн, фрукти. У Китаї традиційно склалося два типи тваринництва. Перший дуже тісно пов'язаний із землеробством і ма підсобний характер: в землеробських рівнинних районах розводять переважно свиней, тяглову рогату худобу, птицю. В західних районах поширене екстенсивне кочове чи напівкочове скотарство. Близько 90% виробництва м'яса припадає на свинарство. У 90-х роках в КНР вироблялось щорічно 20 млн т свинини, 2 млн т яловичини і баранини, 3 млн т молока, 0,2 млн т шерсті. Останнім часом темпи розвитку тваринництва зросли і перевищили середньосвітові показники. КНР займа третє місце в світі за виловом риби й виробництвом рибопродуктів. Найбільш ріки країни — Янцзи і Хуанхе — за виловом риби на 1 км2 відносяться до числа найбільш продуктивних рік світу. З 500 прісноводних риб промислове значення мають близько ЗО.

Більше 2/3 вилову риби у внутрішніх водах забезпечується штучним риборозведенням, в т. ч. на рисових полях. Рибу при цьому не підгодовують. У пошуках їжі вона рихлить ґрунт знищує сільськогосподарських шкідників.

2.3. Транспорт і зв'язок

У КНР налічується близько 80 тис. підприємств транспорту і зв'язку, на яких працює майже 9 млн осіб. Більше 90% перевезень припадає на підприємства державного сектора.

Структура вантажних перевезень має такий вигляд: 48% припадає на залізничний транспорт, 28% — на автомобільний, 19% — на водний, більше 5% — на трубопровідний. Основний обсяг вантажопотоків зосереджений у східній частині Китаю.

Довжина залізничних колій — 53 тис. км, автомобільних шляхів — 965 тис. км, водних шляхів — ПО тис. км. На 1 тис. км2 припадає 5 км залізничних доріг (66-й показник у світі). Основні вантажопотоки (60% перевезень) припадають на магістралі (20% довжини мережі). Особливо інтенсивно використовуються дороги в східній частині країни: Пекін-Шеньян, Тяньцзінь-Шанхай, Пекін-Туанчжоу, як забезпечують 34% вантажних і 30% пасажирських перевезень Китаю.

Як і раніше, 80% протяжності залізниць припадає на одноколійні лінії. Довжина електрифікованих ділянок — 4,4 тис. км. Близько 70% локомотивного парку — паровози, причому третина їх випущена понад ЗО років тому. Паровозною тягою здійснюється майже 60% перевезень.

Пасажирський залізничний транспорт працює з величезним перевантаженням.

Велика частка вантажів перевозиться внутрішніми судноплавними шляхами, довжина яких 110 тис. км. Щорічний вантажооборот китайських портів перевищує 370 млн т. У країні 116 морських портів, найбільшими з яких є: Далянь, Тяньцзінь, Ціндао, Шанхай, Ціньхуандао, Нінбо та ін.

Протяжність автодоріг перевищує 965 тис. км, у т. ч. магістральних державного значення 110 тис. км. На 1 тис. км2 протяжність автодоріг в КНР в 5 разів нижча, ніж в Індії, і в 13 разів нижча, ніж в Японії. В Китаї 10% населених пунктів не мають дорожнього сполучення.

Довжина авіаліній 324 тис. км. Літаки китайської авіації здійснюють рейси за 300 маршрутами. Протяжність 33 міжнародних авіаліній — 108 тис. км.

Міський громадський транспорт розвинений слабо. В країні налічується 45 тис. автобусів, 4,5 тис. тролейбусів, в чотирьох містах є трамваї, в Пекіні і Тяньцзіні — метро (47 км). Послугами таксі можуть користуватись жителі 160 міст. 60% пасажирських перевезень здійснюється за допомогою велосипедів. Тільки в Пекіні понад 4 млн велосипедів.

Загальна протяжність поштових комунікацій в КНР перевищує 5 млн км. Щорічно поштою відправляється більше 5 млрд листів, 200 млн телеграм.

У Китаї дуже низький рівень телефонізації (менше 10 апаратів на 1000 осіб, аналогічний показник в середньому у світі — 120 на 1000, в США — 760 на 1000). Більше половини всіх телефонних апаратів встановлено в органах державного управління, на підприємствах, 14% — телефони загального користування.

Розділ ІІІ. Структура і динаміка розвитку економіки

Китай належить до числа країн з багатогалузевою економікою. Провідна роль належить промисловості, частка якої у ВВП становить 50% ; частка сільського господарства — 15%, послуг 35%.

В промисловост Китаю сполучаються традиційні "старі" галузі (текстильна, вугільна, металургійна) з новими (нафтопереробка, хімія, авіаційна, космічна, електронне машинобудування). У важкій промисловості працює понад 60% всіх промислових робітників, тут виробляється половина промислової продукції.

Основою енергетики є кам'яне вугілля, запасами якого Китай забезпечує себе повністю. За видобутком вугілля Китай займає перше місце у світі; 80% вугілля видобувається шахтним способом. Переважна частина вугілля споживається промисловістю, особливо легкою і харчовою промисловістю. Це означає, що в основному вугілля спалюється в заводських печах, а не на електростанціях. Панування вугілля в паливно-енергетичному комплексі спричиняє сильне забруднення довкілля. Останнім часом зростає видобуток нафти.

За виробництвом електроенергії Китай вийшов на друге місце у світі (в 1999 р. було вироблено 1173 млрд. кВт-год. електроенергії). Тепловими електростанціями виробляється 80% електроенергії, ГЕС — 19%, атомними — 1%. Незважаючи на високі абсолютн обсяги виробництва електроенергії, її все ще не вистачає для потреб народного господарства.

Чорна металургія Китаю забезпечена всіма видами власної сировини. За виробництвом чорних металів Китай посідає перше місце у світі. Проте виробляються переважно рядові сорти металу; високоякісна сталь, прокат, леговані метали імпортуються в значній кількості. Технічний рівень металургійних заводів Китаю поки що невисокий.

Кольорова металургія розвивається високими темпами, проте країні не вистачає алюмінію, міді, свинцю й цинку, вони імпортуються. На експорт іде понад половини виробленого олова, ртуті, сурми й вольфраму.

Машинобудування характеризується великою кількістю підприємств, серед яких значну частину складають дуже дрібні, напівкустарні заводи. В цілому Китай забезпечує себе основною продукцією машинобудування. Проте щодо верстатобудування, електротехніки, приладобудування, авіабудування — то тут рівень якост недостатній. Багато типів такої техніки імпортуються. Це стосується також деяких видів устаткування. Останнім часом швидко зростає виробництво електронної техніки, як виробничої, так і побутової. За виробництвом радіоприймачів і телевізорів Китай посідає перше місце у світі. Випускається велика кількість електронно-обчислюваних машин, калькуляторів. Китай знаходиться серед провідних країн за виробництвом пральних машин і холодильників.

В хімічній промисловості відзначається виробництво мінеральних добрив, за яким Китаю належить перше місце у світі; переважає виготовлення азотних добрив (близько 80%). Продукція органічної хімії (полімери тощо) не покриває потреб промисловості Китаю. Проте виробництво деяких видів цієї продукції має вже значні обсяги: за виробництвом пластмас і синтетичних смол Китай посіда четверте місце у світі. Китай є також одним з найбільших світових виробників фармацевтичної продукції.

Легка промисловість орієнтується як на широкий внутрішній ринок, так і на зовнішній. Вона добре забезпечена власною сировиною і дешевою робочою силою. В текстильній промисловості пануючу позицію має бавовняна промисловість. Китай виробля бавовняних тканин більше, ніж разом узяті Індія, США та Японія — країни, що також відзначаються розвитком цієї галузі. За випуском шовкових тканин у цілому (із натуральної та синтетичної сировини) Китай посідає третє місце у світі, але за виготовленням натурального шовку — перше. Китай є світовим експортером дешевої й зручної одежі й взуття.

В харчовій промисловості Китаю провідні ролі відіграють рисоочисна й борошномельна промисловість; за обсягом виробництва вони є найбільшими у світі. Китай вийшов на перше місце за виробництвом м'яса, обігнавши США. Він випередив Японію за виловом риби й також посів перше місце у світі.

Сільське господарство Китаю, як вже відзначалося, за обсягом виробництва продукц сьогодні не має рівних у світі. Провідною галуззю залишається землеробство, на яке припадає понад половини всього виробництва в сільському господарстві. В землеробстві переважає вирощування зернових: на рве припадає 35% вартост продукції, на пшеницю — 19%, на кукурудзу — 20% (станом на 2000 рік)'. Китай займає перше місце у світі за виробництвом рису і пшениці, друге місце — за виробництвом кукурудзи (після США).

Китай виробля найбільше у світі бавовни. Він є одним з найбільших виробників сої (трет місце) й арахісу. Із цукрових культур вирощуються як буряк, так і тростина. За виробництвом тютюну Китай займає перше місце у світі, за виробництвом чаю друге (після Індії).

Китай набагато обігнав інші країни за поголів'ям свиней і увійшов до лідируючої групи за поголів'ям великої рогатої худоби, овець і кіз. Проте продуктивність скотарства поки що невисока.

За роки реформи сільське господарство увійшло у багатогалузеву структуру економіки села, куди входять промисловість, торгівля, транспорт, послуги та ін. Питома вага несільськогосподарських галузей у 1995 р. досягла 80% . Наразі так звана "сільська промисловість" Китаю є не лише одним з основних постачальників споживчих товарів, але й енергоносіїв, деталей та вузлів для обробної промисловості, хімічних добрив і ядохімікатів для сільського господарства, їх частка становить понад 50% у виробах з шовку і трикотажу, 95% цегли, черепиці та дрібних сільгоспзнарядь, 35% шкіряного взуття, 40% цементу вугілля.

Наявним загострення суперечностей між зміненою структурою суспільного попиту на сільгосппродукти і існуючою виробничою структурою сільського господарства. Іншими словами, намітилася тенденція до скорочення споживання низькосортових видів зерна і розширення попиту на високоякісне зерно рису і пшениці, а також продукцію тваринництва. Відтак стає злободенною потребою проблема вдосконалення виробничої структури сільського господарства відповідно до реального ринкового попиту.

Зростаючу роль в умовах реформування економіки Китаю відіграє сфера послуг, зокрема торговельних. За рахунок приватних і кооперативних організацій у повсякденному житті громадян Китаю обсяг відповідних послуг зростає, з'являються нов торговельні послуги, ринки. Так, за 1973 — 1997 роки обсяг роздрібного товарообігу зріс більш ніж у 9 разів [1].

Економічна реформа неминуче торкнулась і сфери фінансів, оскільки вона як складова дореформеної економіки Китаю відставала від чинників міжнародних стандартів, у зв'язку з нерозвиненістю фінансово-кредитних механізмів.

В умовах економічної реформи ситуація поступово змінювалася на краще в частин нарощування обсягів кредитно-грошових операцій, наповнення їх якісно новими нструментами і механізмами, операціями і послугами, котрі не застосовувалися раніше.

Внаслідок цього протягом 90-х років в економіці Китаю помітне місце зайняв фондовий ринок з двома основними біржами в Шанхаї і Шеньчжені. Функціонують трастов нвестиційні компанії, інвестиційні фонди, з'явились державні спеціалізован банки, які реформуються в комерційні банки. Розвиваються нові види кредитно-грошових операцій, зокрема ринок короткострокового і міжфілійного кредитування, трастові операції, використання в розрахунках кредитних карток, операції з цінними паперами. Ринок цінних паперів втратив своє периферійне значення і перетворився на центр економічних процесів у народному господарстві.

Фінансовий стан Китаю виявився достатньо міцним. Саме цим багато в чому можна пояснити те, що фінансова криза в Азії, яка болюче вдарила по економіці багатьох країн Південно-Східної Азії, безпосередньо не торкнулася економіки Китаю. Справа в тому, що високе позитивне сальдо платіжного балансу Китаю (40 млрд. у 1997 р.) великі золотовалютні резерви (140 млрд. дол. у Китаї і близько 100 млрд. дол. у Сянгана) не дозволили втягти китайську економіку у вир фінансової кризи. До того ж певна закритість китайського фондового ринку від зовнішніх ринків капіталу, наявність сильного державного контролю над фінансами сприяли його малосприйнятності до спекулятивних комбінацій на валютному і фондовому ринках азіатських країн[2].

Динаміка економічного розвитку Китаю відзначається позитивними макроекономічними показниками в цілому. Проте вони не завжди віддзеркалюють якісний стан економіки. Так, навіть у роки економічної руїни часів "великого стрибка" промисловість показувала "плюс" в динаміці за рахунок зростання неякісної продукції (металу, машин), що була практично непридатна до використання. Але й за цих умов китайська статистика зафіксувала зниження темпів росту в 60-ті роки, що відповідало наслідкам авантюрної політики Мао Цзедуна. Як бачимо, найвищих темпів приросту в економіці Китаю було досягнуто у першій половині 90-х років. В другій половині цього десятиліття темпи уповільнилися, що було, зокрема, наслідком політики отримання економічного росту, щоб запобігти "перегріву економіки".

Таблиця Приріст ВВП за підсумками виконання державних планів розвитку економіки КНР (у %)

Основн показники IX п'ятирічки Китаю (%)г

Розділ ІV Зовнішньоекономічна політика

4.1. Загальна характеристика зовнішньоекономічно політики Китаю

Останнім часом значно розширилися зовнішньоекономічні зв'язки Китаю, а також збільшилась кількість галузей економічного розвитку країни, що беруть участь у цих зв'язках.

Широке залучення ноземних інвестицій спрямоване на досягнення певної мети:

1) використання найновіших досягнень НТП для подолання відставання від розвинених держав світу, мобілізація допоміжних ресурсів для структурної перебудови економіки;

2) підвищення кваліфікації національних кадрів;

3) збільшення валютних надходжень;

4) розширення каналів отримання інформації про важливі для країни напрями розвитку науки й техніки, а також передового управління виробництвом. Певний інтерес для ноземних інвесторів у Китаї багато в чому визначається дешевизною робочо сили, багатими природними ресурсами, обширним китайським ринком, пільговим оподаткуванням, невисокою ставкою плати за земельні та виробничі площі. Вартість робочої сили в Китаї значно нижча, ніж у сусідньому Гонконзі. В Кита прийнято закон про спільні підприємства (СП), які діють на основі китайського та іноземного капіталів. Іноземним інвесторам надають певні пільги: право вивозу прибутку за кордон, часткове або повне звільнення від податків протягом перших двох-трьох років діяльності, гарантія права власності. Система оподаткування заохочує капіталовкладення насамперед в обробну промисловість, стимулює експорт з метою отримання конвертованої валюти. Зазначимо деякі особливост використання іноземних інвестицій у 1993 р.

Відбулася раціоналізація структури експорту та імпорту, питома вага готових промислових виробів в експорті виросла до 80%, у структурі імпорту явно зросла питома вага сировинних матеріалів, машин і транспортного обладнання, в яких країна відчува дефіцит. Китай імпортує товари головним чином із сусідніх країн і районів, частково з Японії, Росії, Республіки Корея та Гонконгу, а також із Європи та США. Імпортні товари включають гідротехнічне обладнання, хімічні добрива, отрутохімікати, сировину й матеріали, транспортні засоби, апарати зв'язку тощо, а також наукомісткі технології та обладнання для реконструкції промислових підприємств країни.

Реформування економіки охопило також і зовнішньоекономічну сферу. Було проголошено відкриту політику, орієнтовану на розширення економічних зв'язків із зарубіжними країнами, залучення іноземного капіталу в економіку Китаю, створення спеціальних економічних зон і відкритих економічних регіонів.

Основою зовнішньоекономічних зв'язків Китаю є зовнішня торгівля. За її обсягом Китай наприкінці 90-х років вийшов на 10-е місце у світі. Досягнуто це було за рахунок надзвичайно високих темпів зростання експорту та імпорту.

Зниження темпів росту зовнішньої торгівлі в 1996 — 1998 роках було пов'язане з кризовими явищами, що охопили країни Південно-Східної Азії в той час.

З на себе увагу наявність позитивного сальдо зовнішньої торгівлі Китаю майже все десятиліття 90-х років. Це сприяє накопиченню золотовалютних резервів країни і покращанню платіжного балансу.

Основними партнерами Китаю в експорті є: США (26% всього експорту в 2000 р.), Сянган (21%), Японія (15%), Німеччина (4%), Республіка Корея (3%). Імпорт Китаю географічно розподіляється таким чином: Сянган (17%), Японія (17%), Республіка Корея (9%), США (9%), Німеччина (4%), Росія (3%) Щодо Сянгану, то, як вже зазначалося, це особлива територія Китаю, яка здійснює значні за обсягом посередницькі операції в зовнішній торгівлі Китаю. В структурі зовнішньо торгівлі Китаю поступово зростає частка готової продукції, в тому числі машин устаткування як в імпорті, так і в експорті.

Товарна структура зовнішньої торгівлі Китаю (2000 р., %)

У 2002 р. Китай став членом Світової торговельної організації (СТО). Ця подія вимагає від уряду Китаю здійснення подальшої лібералізації зовнішньої торгівлі, зокрема зниження тарифних і нетарифних обмежень. З одного боку, членство у СТО сприятиме нарощуванню обсягів китайського експорту; з іншого боку, потенційно величезний внутрішній ринок Китаю стане більш доступним для іноземних товарів, що загострить конкуренцію національним виробникам.

Орієнтуючись на перспективи освоєння китайського ринку, іноземні бізнесмени активно залучаються до нього, вкладаючи прямі й портфельні інвестиції. Китай посідає друге місце у світі (після США) за щорічним залученням іноземних інвестицій.

За 22 роки реформ (1978 — 2000 рр.) в Китай надійшло понад 500 млрд. дол. іноземного капіталу, у тому числі 347 млрд. дол. у формі прямих інвестицій. В 1999 р. в країн нараховувалося 212 тис. підприємств з іноземним капіталом, в які було вкладено загалом 779 млрд. дол.; 68% капіталу складали кошти іноземних інвесторів.

Найбільше ноземного капіталу вкладено в обробну промисловість. Завдяки цьому в країн виникли нові галузі промисловості, надійшли сучасні техніка й технології, ноу-хау, управлінський досвід і знання.

Іноземний капітал зайняв важливі позиції у зовнішній торгівлі Китаю. В 1999 р. частка підприємств з іноземним капіталом становила 45% в експорті країни і 52% в імпорті1.

Залученню ноземних інвестицій сприяє політика створення спеціальних економічних зон. До кінця 90-х років у Китаї діяло близько 120 спеціалізованих зон.

Зовнішня заборгованість КНР становила в 2000 р. 162 млрд. дол. На 70% вона складається з довготермінової заборгованості. Відсоткові ставки, за якими залучалися кошти, мають тенденцію до зниження (з 8% в 1990 р. до 6% в 1999 р.), що говорить про довіру іноземних кредиторів до Китаю.

Золотовалютн резерви Китаю мають тенденцію до зростання; у 2000 р. їх обсяг становив 166 млрд. дол. В період 1990 — 2000 років золотовалютні резерви Китаю збільшувалися пересічно за рік на 18,8% .

КНР підтриму торговельно-економічні відносини із 182 країнами світу. її основні партнери Японія, США та західноєвропейські країни, на які припадає 55% зовнішньоекономічного товарообігу. Вказані країни також зацікавлені у тісній співпраці з Китаєм.

Дуже важливими зв'язки КНР з Україною. Китайці добре пам'ятають 1950-ті, коли українськ спеціалісти допомагали їм будувати понад 150 великих підприємств. Місцев фахівці визнають "українське походження" передових на той час авіаційних технологій, технологій тракторобудування та турбінобудування, буряківництва і тваринництва. Вже тоді існували зв'язки і між деякими регіонами України й Китаю, які були перервані в 60-ті-на початку 80-х років). Після нормалізац відносин між двома державами (середина 80-х минулого століття) ці зв'язки було поновлено. Найбільш продуктивно вони розвивалися між Україною і провінцією Хубей, а також Києвом і адміністративним центром Хубею — містом Ухань.

За роки незалежності України процеси міжрегіонального співробітництва між нашою державою і Китаєм значно прискорилися. Підписано вже більше десяти угод про співробітництво між областями і містами України та провінціями і містами Китаю. Новими перспективними напрямками двостороннього співробітництва з урахуванням потенціалу регіонів обох країн є: зовнішня торгівля (торгові операції, переробка давальницької сировини, створення спільних підприємств, залучення технологій); промисловість (поставки комплектного обладнання для електростанцій, окремих видів хімічного, металургійного, переробного обладнання, створення спільної асоціації з інжинірингу в галузі енергетики і енергетичного машинобудування для проектування і комплектної поставки енергетичного обладнання в інші провінції Китаю і в треті країни; передача технолог виробництва тракторів та інших сільгоспмашин); науково-технічне співробітництво в галузі хімії, металургії, геології тощо.

Друга половина 90-х років характеризується подальшим розширенням географії міжрегіональних зв'язків між окремими регіонами України і КНР і поглибленням їх змісту. У 1993-1998 рр. були започатковані контакти і налагоджене пряме співробітництво: між столицями України і КНР — Києвом і Пекіном (1993), Київською обл. і провінцією Хубей (1994), Луганською обл. і провінцією Хейлунцзян (1994), Херсонською обл. провінцією Шаньдун (1994), Миколаївською обл. і Спеціальною економічною зоною Шаньтоу (1995), Кіровоградською обл. та округом Сюйчжоу (1995), Автономною республікою Крим і провінцією Хайнань (1995), Донецькою областю і провінцією Гуандун (1996), Хмельницькою обл. і провінцією Хебей (1997), Івано-Франківською обл. і провінцією Шаньсі (1998), а також між містами Харків і Тяньцзінь (1993), Одеса та Ціндао (1995), Херсон і Цзі-нань (1995), Чернігів і Цзибо (1995), Черкаси та Цзілінь (1996), Дніпропетровськ і Сіань (1997), Запоріжжя та їчан (1997) та ін.

У 1990-х роках експорт забезпечував КНР 80% валютних надходжень. В експортних галузях було зайнято 20 млн осіб. На зовнішній ринок вивозилося 20% валової продукц промисловості і сільського господарства. Близько 40% імпорту Китаю припадало в цьому періоді на машини, обладнання і транспортні засоби. Важливу роль відігравали Спеціальні Економічні Зони (СЕЗ), які почали створювати з 1979 р. Зараз на них важливу роль відігравали Спеціальні Економічні Зони (СЕЗ), як почали створювати з 1979 р. Зараз на них припадає чверть іноземних інвестицій в економіку країни. Більшість СЕЗ розташовані в південних районах: Шеньчжень, Чжухай — на кордоні з Сянганом (Гонконгом); Аоминьом (Макау), Шантоу і Сяминь на морському узбережжі навпроти Тайваню. Вони мають особливий статус, пільгов податковий, митний та валютний режими.

4.2. Роль іноземних інвестицій у розвитку держави

Іноземн нвестиції в економіку Китаю включають зовнішні позики та прямі економіки в Китаї . На початок 1993 р. число затверджених Китаєм об'єктів за участю ноземного капіталу досягло 83423, договірна сума зовнішніх інвестицій складала 122,7 млрд дол. Ці цифри збільшилися відповідно на 70,7 та 76,7% порівняно з попереднім роком, сума фактично використаного іноземного капіталу складала 36,77 млрд дол., що на 91,5% більше, ніж у 1992 р. З них іноземні прям нвестиції — 26 млрд дол. Крупномасштабне залучення іноземного капіталу з метою сприяння господарському будівництву Китаю почалось у 1979 р. та є одним із головних елементів сучасної стратегії банківських установ на іноземному та змішаному капіталі, в значному масштабі залучався іноземний капітал для забудови житлових районів і будівництва відкритих зон.

З поступовим формуванням архітектоніки зовнішньоекономічного співробітництва пільги для нвесторів у приморських відкритих містах стали поширюватися й на міста-порти вздовж судноплавних річок, на міста прикордонних зон, на адміністративні центри внутрішніх провінцій.

Використання закордонних інвестицій, в тому числі іноземних позик, стало великою підтримкою будівництва базових галузей народного господарства та інфраструктурних споруд, а також технічного переобладнання підприємств. Китай строго контролює масштаби зовнішньої заборгованості, що дає змогу зберігати її у розумних межах.

Від 80-х років у Китаї вживались всі можливі заходи, залучено величезну частину матеріальних, фінансових та людських ресурсів для будівництва залізниць, автомобільних доріг, аеропланів, системи зв'язків, електростанцій, об'єктів водопостачання тощо, таким чином склались сприятливі умови для іноземних інвесторів. Водночас підвищилася «гнучкість» у залученні іноземних інвестицій. Розроблено та опубліковано більше 500 законів та положень щодо економічної діяльност ноземних громадян у Китаї. Більш як із 200 державами укладено двосторонн угоди про охорону інвестицій. Все це склало правову базу та надало юридичн гарантії для іноземців, які вкладають свій капітал в економіку Китаю.

4.3. Економічні відносини між КНР та країнами СНД

Початок 80-х років став поворотним у розвиткові китайсько-радянських відносин. Після 20-річного застою в економічних зв'язках значно розширилась торгівля СРСР та КНР. Від 1981 р. по 1990 р. обсяг двостороннього товарообороту збільшився більш ніж у 17 разів. Поряд з традиційними торговими зв'язками почало розвиватися науково-технічне, кредитне, інвестиційне співробітництво, виробнича кооперація.

Торгівля найбільш розвинута частина економічних відносин колишнього Радянського Союзу, а тепер — Росії та інших країн СНД з Китаєм. Вона фактично визначає роль кожної з країн в економічних зв'язках. Колишній СРСР займав п'яте (після Гонконгу, Японії, США та Німеччини) місце серед торгових партнерів Китаю. Структура взаємних товарних потоків визначалася взаємодоповнюючим характером народногосподарських комплексів колишнього СРСР та КНР. Експорт СРСР до Китаю був представлений головним чином продукцією важкої індустрії, машинами, обладнанням, чорними та кольоровими металами, продукцією хімії, добривами. Інший характер мав експорт Китаю в Радянський Союз: більше 70% припадало на продукти харчування, сировину для виробництва та промислові товари народного споживання. За останні роки значно зросла частка продукції машинобудування у вартості товарних поставок із Китаю. До СНД експортуються підшипники, акумулятори для автомобілів, обладнання для зв'язку, електровантажопідйомники, медичне приладдя, засоби оргтехніки тощо. Необхідно зауважити, що у 50-х роках СРСР мав провідні позиції в експорті технологій у КНР, але нині країни СНД відчувають гостру конкуренцію з боку Японії, США та Західної Європи. Практично вся номенклатура машин та обладнання, яку пропонують країни СНД, поставляється також фірмами розвинутих країн Заходу, які значно раніше вийшли на китайський ринок, краще вивчили особливості попиту. За таких умов можливості збуту продукції машинобудування будуть визначатися здатністю конкурувати із аналогами західного виробництва. Китай активно модернізує, розширює потужност машинобудування як власними силами, так і з допомогою інших країн. Рівень розвитку галузі дає змогу виробляти деякі види обладнання, що раніше експортувалися з СНД.

Після встановлення дипломатичних відносин між Україною та КНР у січні 1992 р. співробітництво між обома країнами багато в чому набуло динамічного розвитку. Пріоритетною все-таки стала торгово-економічна сфера. 1993 р. обсяг товарообороту між Китаєм та Україною перевищив 500 млн доларів, що поступається лише російсько-українським торговельним зв'язкам. Україна експортувала до Китаю товарів на 443 млн, а імпортувала на 84 млн доларів. Позитивне сальдо, таким чином, склало 359 млн доларів. У товарній структурі українського експорту переважали чорні метали (74,0%), мінеральні добрива (11,0%). Із Китаю мпортувались товари народного споживання (86,1%), продукти харчування (4,0%) та деякі інші товари.

Нині є добр перспективи інвестування китайського капіталу в українську економіку через створення СП. У 1994 р. вже існувало 44 спільних китайсько-українських підприємства, експорт та імпорт яких склав у 1993 р. відповідно 2,9 млн та 8,3 млн доларів. Виконуються в основному торгово-посередницькі функції.

За оцінками спеціалістів, досягнутий обсяг товарообороту, безумовно, не відповіда потенційним можливостям України та Китаю, є ще багато невикористаних резервів, він може бути доведений до 2— 3 млрд доларів США щорічно. У пошуку модел реформ Україна може звернути увагу на позитивні моменти реформ у Китаї. Серія візитів українських керівників та делегацій до КНР заклали основу творчого діалогу двох країн. Візити китайського керівництва до України дають новий мпульс розвитку міждержавних відносин у різних галузях.

4.4. Відкриті економічні зони

Головним у реалізації сучасної зовнішньоекономічної стратегії Китаю стало утворення відкритих економічних зон для іноземних інвесторів. Усі вони розташовані у південно-східній частині країни. Шеньчженський ВЕР розташований у південній частин провінції Гуандун, межує з Цзюлунським районом Гонконгу, загальна площа 327,5 км2. Чжухайський ВЕР — на півдні провінції Гуадунь, на західному березі у дельті Чжуцзян, межує з Макао, загальна площа 121 км2. Сямен-ський ВЕР — на островах Сяменьдао та Гуланьюй (провінція Фуцзянь), загальна площа 131 км2. Хайнаньський ВЕР розташований на півдн країни, включає всю територію острова Хайнань (площа 34 тис. км2). Він найбільший серед усіх ВЕР. ВЕР є зоною, яка орієнтована на зовнішній ринок. Тут розвивається головним чином обробна промисловість, що виробляє експортну продукцію, об'єднані в єдиний комплекс наукові дослідження, виробництво та торгівля. На її території запроваджена специфічна система економічного управління. Після утворення таких п'яти районів завдяки пільгам держави економіка у них розвивалась значно швидшими темпами, ніж в інших регіонах країни. Сформувалось масштабне, орієнтоване на зовнішній ринок господарство, товари, як виробляються для експорту, перевищили 50% валової продукції наприклад, у Шеньчженському ВЕР 1994 р. експорт досяг майже 8 млрд дол. За цим показником Шеньчжень посідає перше місце серед усіх великих та середніх міст країни;

— 14 відкритих приморських міст: Далянь, Ціньдао, Ціньхуандо, Тяньцзінь, Яньтай, Ляньюган, Наньтун, Шанхай, Нінбо, Веньчжоу, Фучоу, Гуанчжоу, Цзаньцзян, Бей-хай відкриті приморські міста у своєму розвиткові орієнтуються на зовнішній ринок, а утворені на їхній території зони техніко-економічного освоєння вже стали «гарячими точками» інвестицій іноземних інвесторів, Наприкінці 1993 р. в усіх зонах техніко-економічного освоєння, які належать 14 відкритим приморським містам, було затверджено понад 4200 об'єктів з іноземними інвестиціями, реально вкладені кошти склали 26,6 млрд доларів США. В усіх приморських зонах країни передусім у сімох відкритих приморських економічних зонах — також спостерігається пожвавлення у сфері іноземних інвестицій. Кошти, які вклали в ці зони іноземні інвестори, останнім часом склали майже 80% від загальної суми ноземних інвестицій по країні в цілому.

Новий район Пудун площею у 350 км2 розташований на східному березі річки Хуаннуцзян, навпроти старої частини м. Шанхаю. Утворення нового району Пудун розраховане на перетворення Шанхаю в один із центрів світової економіки, фінансів та торгівлі, а також є складовою частиною стратегічних установок Китаю в галузі економічного будів-ництва. Уряд Китаю надає новому районові Пудун більш широкі пільги порівняно з ВЕР. Наприклад, держава дозволила іноземним інвесторам утворювати в Пудуні фінансові організації, магазини, супермаркети та інші підприємства «третьої індустрії», а також відкрити в Шанхаї фондову біржу та випустити акції. За статистикою, у 1993 р. активи Шанхайських кредитних установ на ноземному та змішаному капіталі досягли 586 млн доларів, сума виданих позичок в іноземній валюті зросла порівняно з 1991 р. на 127,4, а депозити в інвалют на 134,3%, на їхню частку припадає чверть (811 млн дол.) розрахункових операцій по експорту у Шанхайському регіоні.

Після утворення нового району Пудун у червні 1992 р. за рішенням Держради шість міст по берегах Янцзи (Уху, Цзуцзян, Юеян, Ухань, Хуанши та Чунцін), а також Хефей, Наньчан, Чанша, Ченду, що є адміністративними центрами провінцій, стали відкриватися для зовнішнього світу. Нині відкрита зона вздовж Янцзи простяглася від Пудуну аж до Чунціна (пров. Сичуань), охоплює 28 великих та середніх міст, вісім районів, більше 1000 селищ, що входять до м. Шанхаю, провінцій Цзянсу, Чжецзян, Аньхой, Цзянсі, Хуань, Хубей та Сичуань. Відкриття зовнішньому світові Пудуна та районів по Янцзи дасть іноземному капіталові дуже сприятливі можливост нвестицій у Китай та широкий доступ до внутрішнього ринку країни.

У Китаї 13 безмитних Китайська безмитна зона — це особлива, ізольована територія, що нагадує «зону безмитної торгівлі» деяких країн світу. У такій зоні розвивається головним чином обробна промисловість, що виробляє екс портну продукцію, та зовнішня торгівля, діє особлива митна політика, запроваджено особливі правила митного управління та нагляду, Починаючи від 1990 р., за дозволом китайського уряду утворено 13 таких зон. 1. Вайгаоцяоська безмитна зона (Шанхай). її площа 3,38 км2. Вона є най більш відкритою в країні. 2. Зона порту Тяньцзиня займає 5 км2. Вона — найбільша безмитна зона у Північному Китаї. 3. Далянська зона розташована у Північній частині Далянської зони техніко-економічного освоєння, її площа 1,25 км2. 4. Шатоуцзяоська безмитна зона (Шеньчжень) розташована у селищі Шатоуцзяо м. Шеньчжень, площа 1,35 км2. 5. Футянська безмитна зона (Шеньчжень) площею в 1,35 км2. 6. Гуанчжоуська безмитна зона площею в 1,4 км2 — у північно-східній частині Гуанчжоуської зони техніко-економічного освоєння. 7. Чжанцяганська безмитна зона пролягла вздовж нижньої течії р. Янцзи у східній частин території Чжанцзяганського річкового порту, про ектна площа 4,1 км2. Вона — єдина в країні безмитна зона в річковому порту. 8. Хайкоутська безмитна зона розташована у межах Цзинпанської зони обробної промисловості м. Хайкоу, загальна площа 1,93 км2. 9. Циндаоська безмит на зонана західному березі затоки Цзяочжоувань, поблизу м. Циндао, проектна площа 2,5 км2. 10. Нинбоська безмитна зона площею в 2,3 км2, розташована у північній частині Бейлуньганського морського порту м. Нінбо. 11. Фучжоуська безмитна зона — на території Мавейської зони техніко-економічного освоєння м. Фучжоу, площа 1,8 км2. 12. Єянюйська безмитна зона м. Сямень, розташована у Сяменському ВЕР, площа першої черги будівництва — 0,6 км2. 13. Шаньтоуська безмитна зона площею у 2,3 км2 — у Шаньтоуському ВЕР.

Безмитні зони Китаю на першому етапі свого існування успішно розвиваються. В даний час у Вайганоцяо, Тяньц-зинському морському порту та Шатоуцзяо вже зареєстровано майже 3000 підприємств, вкладені в ці зони кошти склали відповідно 19,87 млрд, 16,1 млрд та 250 млн дол.

Із березня 1992 р. Китай відкрив зовнішньому світові 13 прикордонних міст: Хуньчунь (провінція Цзилінь), Суйфе-ньхе, Хейхе (пров. Хейлунцзян), Маньчжурій, Ерлянь-Хото (Внутрішня Монголія), Тачен, Боле, Інін (Сіньцзян-Уйгур-ський авт. р-н), Хекоу, Ваньдін, Жуйлі (пров. Юньнань), Пінсян та Дунеш (Гуансі-Чжуанський авт. р-н). Відповідно до постанов Держради, усі 13 відкритих прикордонних міст) мають право утворювати на своїй території зони прикордонного економічного співробітництва, де застосовується також пільгова політика, розроблена для приморських зон техніко-економічного освоєння.

Висновок

Підсумовуючи все вище сказане хочу підкреслити наступне.

Китай найбільшою країною світу за численністю населення і третьою за розмірами території. В останню чверть століття Китай показав надзвичайно високі темпи розвитку й стрімко наблизився до найпотужніших в економічному відношенні країн. Зростає його геополітична вага. Є підстави вважати, що вже в найближч десятиліття Китай перетвориться на один з визначних факторів у розвитку світової економіки.

За розмірами ВВП, розрахованими за поточним курсом, Китай посідає сьоме місце у світі (991 млрд. дол. в 1999 р.); в розрахунку ж за паритетом купівельної спроможності валют (ПКС) він вже вийшов на друге місце після США (4 500 млрд. дол. у 2000 р.), на цілий трильйон доларів обігнавши Японію. За цією методикою розрахунку частка Китаю в світовому валовому продукті становила в 2000 р. 10% (США— 21%, Японія 7%). За обсягом промислового виробництва Китай також посідає друге місце у світі після США, його частка становить 11,5%, а за обсягом сільськогосподарської продукції він випереджає всі країни світу - 24% (Індія - 11% , США - 7%)'.

Китай займа перше місце у світі за видобутком вугілля, виробництвом чорних металів, цементу, велосипедів, зерна (в тому числі рису), бавовни, м'яса, мінеральних добрив, бавовняних тканин, одягу, взуття, за поголів'ям свиней, виловом риби. Друге місце він посідає за виробництвом електроенергії, хімічних волокон, вовняних тканин. Третє — за виробництвом шовкових тканин, сої, вантажообротом залізничного транспорту. Китай також знаходиться серед лідерів за виробництвом металорізальних верстатів, устаткування для гірничошахтної та металургійно промисловості, локомотивів та вагонів, цукру, чаю.

Водночас Китай відрізняється поки що дуже низькими економічними показниками в розрахунку на душу населення. Розмір ВВП на душу населення становить лише 3571 дол. Виробітки ВВП на одного зайнятого"(за ПКС) — 10,2 тис. дол. (США — 83,3 тис, Японія 57,4 тис, Росія — 19,5 тис), що є свідченням низької продуктивності праці.

За межею бідност проживає 10% населення Китаю або 126 млн. чол. Понад половину населення ма душовий доход не більше 2 доларів на день.

Інтерес до Китаю з боку бізнесменів провідних країн активізується великою потенційною ємністю китайського ринку; за оцінкою фахівців, вона становить 300 млрд. доларів. Китай вже сьогодні притягує значну кількість прямих зарубіжних інвестицій.

Китай є сильною країною у військовому відношенні, має ядерну зброю, володіє потужним військово-промисловим комплексом. При цьому він не приєднався до жодного військового блоку, здійснює цілком самостійну зовнішню і внутрішню політику. Політичний авторитет Китаю досить високий і дедалі зростає. З 60-х років компартія й уряд Китаю намагаються сформувати й зміцнити образ держави як лідера "третього світу", тобто країн, що розвиваються. Проте зрозуміло, що Китай не належить до цієї групи країн ні в соціально-економічному відношенні (це країна з перехідною економікою), ні в політичному (бо це країна з комуністичним режимом). Втім, за класифікацією деяких міжнародних організацій Китай відносять саме до цієї групи; критерієм тут виступає низький показник ВВП на душу населення.

Авторитет Китаю серед країн, що розвиваються, в 60-х — 80-х роках ґрунтувався саме на його самостійності як потужної держави й умисному дистанціюванню від двох "наддержав" світу. Поширення політичного впливу Китаю на регіон Південно-Східної Азії сприяє також значна кількість етнічних китайців, що мешкають тут, так званих "хуацяо".

Уряд Китайсько Народної Республіки офіційно вважає Тайвань своєю територію; формально це визнано майже всіма державами (в тому числі США) і міжнародним організаціями. Фактично ж Тайвань є самостійною державою зі своїм урядом й особливостями соціально-економічного устрою.

Особливий статусу складі Китаю має Сянган (Гонконг). До 1997 р. він був британською колонією, після чого був офіційно переданий до китайської юрисдикції. Сянгану надано високий ступінь самоврядування: право здійснювати адміністративне управління, законодавчу й судову діяльність, самостійну імміграційну й податкову політику. До 2047 р. Сянгану гарантується незмінність його соціально-економічного устрою. Це має важливе значення, оскільки економіка Сянгану розвивається на чисто капіталістичних засадах на відміну від соціалістичної економіки Китаю. Збереження особливого статусу Сянгану вигідне китайському уряду через надзвичайно глибоку зануреність цього невеличкого анклаву у світовий ринок. Як побачимо далі, Китай ще навіть до 1997 р. вдало використовував цей фактор у своїх інтересах.

Список використаної літератури

1.    Погорлецкий А. И. Экономика зарубежных стран. — М., 2000. — С. 388.

2.    Социально-зкономическая география зарубежного мира / Под ред. В. В. Вольского. — М., 2001. — С. 510.

3.    Качан Є. П. " Економічна соціальна географія зарубіжних країн. 1997р.

4.    Тарасюк В. П. "Економічна географія східних країн" 1996р.

5.    Пелепченко Р.Р. "Географія Китаю" 1998р.

6.    Стрицюк А.П. "Китай" К. 1999р.

7.    За матеріалами "Китай: факти і цифри. 2001" видавництва "Сіньсін

8.    У Сяоцю. «Китай привык опирать только на собственные силы». Газета «Республика», №242 от 02.10.1998 г.

9.    Тажельдинов К. «Экономика Китая. Современные аспекты», «Альдыз», 1997 г.

10.  Юксаков В. «Лидеры мировой экономики». «Знание», М., 1998 г.

11.  «Тайна китайского экономического чуда». Бюллетень по проблемам экономической и социальной политики от 25.01.1999 г.

12.  Борисов В., Фарамазян Р., “Военная экономика: реструктуризация продолжается”. // Мировая экономика и международные отношения. - 1999г. - №8.

13.  Толкачев С., Лазинцев Ю., Международная интеграция российского ВПК”. // ж. Мировая экономика и международные отношения. - 1997г. - №3.

14.  Толкачев С.А., “Российские и западные оборонные компании на рынках высокотехнологичной продукции”. // США: экономика, политика, идеология. - 1998г. - №9.

15.  Шкуропат А.В. Международные экономические отношения).М, 1994.

16.  Экономика зарубежных стран: капиталистические и развивающиеся страны. М.: Высшая школа, 1999.

17.  Мировая экономика. / Под ред. В.К.Ломакина. М.: издательский центр “Анкил”, 2002г.

18.  Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н. Международные экономические отношения. М.: Финансы и статистика. 1996.

ДОДАТКИ

Китайська Народна Республіка: коротка характеристика

[1] Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В. П. Колесова и М.Н. Осьмовой. — С. 344.

[2] Мировая зкономика. Зкономика зарубежньїх стран / Под ред. В. П. Колесова и М.Н. Осьмовой. — С. 345.

[3] Розбіжності у темпах ВВП порівняно з попередньою таблицею пов'язані з різними методами розрахунку