Курсовая работа: Про загальнообов'язкове страхування на об'єктах підвищеної небезпеки

Курсовая работа: Про загальнообов'язкове страхування на об'єктах підвищеної небезпеки

ПЛАН

Вступ

1 Правила та порядок визначення об`єктів підвищеної небезпеки

2 Законодавче і нормативне забезпечення страхування

3 Суб’єкти та об’єкти страхування

4 Процедура страхування працівників та реєстрац страхувальників страховиком

5 Об`єкти, які підлягають обов`язковому страхуванню

Висновок

Література

Значна кількість великих катастроф, що відбулися на територ України за останній час (серед яких особливе місце займає Чорнобильська), змістила пріоритети у призначенні Цивільної оборони від захисту населення в умовах воєнного часу на захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, від галузевого (відомчого) формування функціонування на функціональні (із задіянням усіх рівнів виконавчої влади) принципи формування і реагування на надзвичайні ситуації.

Прийняті за останні роки Верховною Радою України закони: «Про Цивільну оборону України» (1999 р.), «Про захист людини під впливу іонізуючих випромінювань» (1998 р.), «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» (2000 р.) чітко визначили призначення і завдання Цивільної оборони України, відповідальність виконавчо влади всіх рівнів щодо захисту життя і здоров'я людини від наслідків надзвичайних ситуацій, державну важливість цієї проблеми.

Організація безпеки і захисту населення України, об'єктів економіки і національного надбання держави повинна розглядати-пі як невід'ємна частина державного будівництва, як найважливіша функція центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів влади.

Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо у загальнодержавному масштабі не буде вирішене завдання захисту населення, об'єктів економіки національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Досить вагомим внеском у забезпечення життєдіяльності людини на об`єктах підвищено небезпеки є обов`язкове страхування. Даний вид страхування є обов’язковим для всіх осіб, які працюють на потенційно-небезпечних об`єктах.

Для дентифікації об’єктів підвищеної небезпеки до небезпечних речовин за їх властивостями відносяться такі категорії речовин:

1) горюч (займисті) гази — гази, які утворюють у повітрі при нормальному тиску суміші, що сприяють поширенню полум’я в детонаційному чи дефлаграційному режимі або можуть горіти в повітрі в дифузійному режимі при витіканні струменем (факельне горіння), у тому числі:

горюч (займисті) стиснуті гази гази, які знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах під тиском, що перевищує 0,1 МПа, не можуть перебувати в рідкій фазі;

горюч (займисті) зріджені гази під тиском гази, які знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах у рідкій фаз під тиском, що перевищує 0,1 МПа, та при температурі, що дорівнює або перевищу температуру навколишнього середовища;

горюч (займисті) кріогенне зріджені гази гази, які знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах у рідкій фаз під тиском, що дорівнює 0,1 МПа, та при температурі нижчій від температури навколишнього середовища;

2) горюч рідини — рідини з температурою спалаху, що дорівнює або менша 61 град. С у закритому тиглі або температурою спалаху, що дорівнює або менша 66 град. С у відкритому тиглі (легкозаймисті рідини згідно з ГОСТ 12.1.044-89);

3) горюч рідини, перегріті під тиском, — горючі рідини згідно з ГОСТ 12.1.044-89, які знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах під тиском при температурі, що перевищує температуру кипіння при атмосферному тиску в 1,25 і більше разів.

Якщо рідина являє собою суміш горючих рідин, за температуру кипіння при атмосферному тиску береться температура википання половини маси рідини. Якщо даних про таку температуру немає, за температуру кипіння береться температура на початку кипіння суміші (фракції).

За розрахункову береться максимальна температура за регламентом, робочими нструкціями або іншою технічною документацією. Якщо передбачено блокування за температурою, за розрахункову береться температура блокування;

4) вибухов речовини — рідкі або тверді речовини чи суміш речовин, які під впливом зовнішніх факторів здатні швидко змінювати свій хімічний склад, а цей процес саморозповсюджуватися з виділенням велико кількості тепла 1 газоподібних продуктів (клас 1 згідно з ГОСТ 19433-88), у тому числі:

речовини або суміші речовин, які, згораючи в режимі детонації, утворюють ударну хвилю в повітрі;

речовини або суміші речовин, екзотермічні реакції з якими у режимі детонації, дефлаграц або теплового вибуху в оболонці (апараті, резервуарі, трубопроводі або в спеціальному виробі) призводять до руйнування цієї оболонки з утворенням ударної хвилі в повітрі та розкиданням уламків.

Вибухов речовини поділяють на ініціюючі (первинні), бризантні (вторинні) та піротехнічні.

Ініціююч (первинні) вибухові речовини здатні під незначним впливом зовнішніх факторів (промінь вогню, тертя, слабкий удар тощо) до швидкого хімічного перетворення, що саморозповсюджується, з виділенням тепла і газоподібних продуктів.

Бризантн (вторинні) та піротехнічні вибухові речовини здатні під значним впливом зовнішніх факторів або впливом ініціюючих вибухових речовин у процес екзотермічних реакцій до світлових, звукових, теплових та реактивних ефектів з утворенням сльозоточивих і димооутворюючих речовин;

5) речовини-окисники — речовини 5 класу небезпеки (згідно з ГОСТ 19433-88), у тому числі:

речовини, як підтримують горіння, викликають та/або сприяють спалахуванню інших речовин у результаті екзотермічної окисно-відновної реакції, температура розкладання яких не перевищує 65 град. С та/або час горіння суміші окисника яких з органічною речовиною (дубовою тирсою) не перевищує часу горіння еталонного окисника з дубовою тирсою (наприклад перманганат калію, бромат калію, перхлорат калію тощо);

органічн пероксиди (речовини з двовалентною структурою кисню, які можуть вважатися похідними пероксиду водню).

До ц категорії відносяться речовини, які підтримують процес горіння (наприклад кисень, озон, хлор, оксиди азоту та інші речовини в зрідженому стані);

6) високотоксичні та токсичні речовини — речовини, які мають властивості, зазначені в таблиці (ГОСТ 12.1.007-76).

Токсичність речовини при пероральному впливі на тварин (дискримінуюча доза) визначено методом фіксованої дози за рекомендаціями Конвенції про трансграничний вплив промислових аварій (1992 рік).

До високотоксичних відносяться речовини, які за своїми біологічними властивостями та токсичністю належать до 1 класу небезпеки, а до токсичних — речовини, які за своїми біологічними властивостями та токсичністю належать до 2 класу небезпеки згідно з ГОСТ 12.1.007-76 12.1.005-88 та переліками граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин, затвердженими МОЗ.

У тих випадках, коли речовину не віднесено до визначеного класу небезпеки, це здійснюється МОЗ;

7) речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів), — речовини, які мають властивості, зазначені в таблиці, згідно з Конвенцією про трансграничний вплив промислових аварій (1992 рік).

За видами аварій, що можуть статися виходячи з властивостей небезпечних речовин, та за впливом уражальних факторів цих аварій категорії небезпечних речовин об’єднуються в групи:

група 1 (вибух) — горючі (займисті) гази, горюч рідини, перегріті під тиском, ініціюючі (первинні), бризантні (вторинні) та піротехнічні вибухові речовини, речовини-окислювачі, речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих та/або вибухонебезпечних чи токсичних газів;

група 2 (пожежа) — горючі (займисті) гази, горючі рідини, горючі рідини, перегріті під тиском, речовини-окисники, а також речовини, як вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих та/або вибухонебезпечних чи токсичних газів;

група 3 (шкідливі для людей і довкілля) — високотоксичн речовини, токсичні речовини, речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів), речовини, які становлять небезпеку для довкілля (токсичні для водних організмів) та/або можуть здійснювати довгостроковий негативний вплив на водне середовище, а також речовини, як вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих та/або вибухонебезпечних чи токсичних газів.

3. Індивідуальними небезпечними речовинами вважаються речовини та суміші речовин, для яких встановлено значення нормативів порогових мас, що відрізняються від значень нормативів порогових мас тих категорій, до яких ці речовини можна віднести за їх властивостями.

Дія цього Порядку поширюється на всіх суб’єктів господарської діяльності, у власності або користуванні яких є об’єкти, де можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечн речовини (далі — потенційно небезпечні об’єкти), а також на всіх суб’єктів господарської діяльності, які мають намір розпочати будівництво потенційно небезпечних об’єктів.

Вимоги цього Порядку не застосовуються до ідентифікації та обліку:

потенційно небезпечних об’єктів військового призначення;

потенційно небезпечних об’єктів, віднесених до таких у зв’язку з наявністю на них радіоактивних речовин;

потенційно небезпечних об’єктів розвідки, видобутку та розробки корисних копалин, включаючи розвідку та розробку морського дна, наявність небезпечних речовин у яких обумовлена природними явищами, а їх кількість не може контролюватися;

небезпечних речовин, що перевозяться за межами підприємства усіма видами транспортних засобів, крім транспортування по трубопроводах;

гідротехнічних споруд.

Ідентифікація об’єктів підвищеної небезпеки

Суб’єкт господарської діяльності, у власності або користуванні якого є хоча б один потенційно небезпечний об’єкт чи який має намір розпочати будівництво такого об’єкта, організовує проведення його ідентифікації.

Потенційно небезпечний об’єкт вважається об’єктом підвищеної небезпеки відповідного класу у разі, коли значення сумарної маси небезпечної або декількох небезпечних речовин, що використовуються або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на об’єкті, перевищує встановлений норматив порогової маси.

Потенційно небезпечним об’єктом вважається апарат або сукупність пов’язаних між собою потоками в технологічний цикл апаратів, об’єднаних за адміністративною та/або територіальною ознакою.

Потенційно небезпечним об’єктом за адміністративною ознакою вважається структурний підрозділ (виробництво, цех, відділення, дільниця, тощо) суб’єкта господарсько діяльності.

У разі коли відстань між потенційно небезпечними об’єктами за адміністративною ознакою не досягає 500 метрів, вони вважаються одним потенційно небезпечним об’єктом.

У разі коли до складу потенційно небезпечного об’єкта за адміністративною ознакою входять дільниці, відділення або окремі установки з небезпечними речовинами, що знаходяться на відстані понад 500 метрів одна від одної, вони вважаються окремими потенційно небезпечними об’єктами.

Під час проведення ідентифікації для кожного потенційно небезпечного об’єкта розраховується сумарна маса кожної небезпечної речовини із зазначених у нормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин або кожно небезпечної речовини, яка за своїми властивостями може бути віднесена до будь-якої категорії або до декількох категорій небезпечних речовин згідно із зазначеними нормативами.

За сумарну масу небезпечної речовини береться:

1) для сховищ (резервуарів) — сумарна маса небезпечної речовини, що може в них знаходитися при повному завантаженні відповідно до технологічного регламенту, проектної або іншої документації. При цьому обов’язково зазначається, для яких обсягів речовини виконувалися розрахунки. У разі зміни норм завантаження процедура ідентифікації виконується повторно згідно з вимогами цього Порядку;

2) для технологічних установок — максимальна сумарна маса, що може знаходитися в апаратах і трубопроводах відповідно до технологічного регламенту, умов процесу та правил експлуатації;

3) для обладнання колонного типу сумарна маса небезпечної речовини при максимальному рівні рідини на тарілках. Для апаратів, у яких застосовуються наповнювачі з пористим інертним середовищем, сумарна маса небезпечної речовини визначається з урахуванням максимального обсягу вільного простору;

4) для трубопроводів за межами підприємства сумарна маса небезпечної речовини в секції трубопроводу між двома запірними пристроями і та, що може виділитися впродовж часу, встановленого для виявлення витікання та здійснення ручного перекриття запірних пристроїв, згідно з технологічним регламентом та проектною документацією, а для внутрішньозаводських трубопроводів сумарна маса небезпечної речовини у всьому трубопроводі;

5) для зливно-наливних естакад — сумарна маса небезпечної речовини в залізничних або автомобільних цистернах. У розрахунках використовується максимальна ємність і максимально регламентована кількість цистерн, які можуть встановлюватися на естакаді одночасно.

У розрахунках сумарної маси небезпечної речовини на потенційно небезпечному об’єкті може не враховуватися маса цієї речовини, що знаходиться в насосах, компресорах, фільтрах, шнекових живильниках, в інших машинах, механізмах та апаратах, якщо вона не перевищує 2 відсотки нормативу порогової маси індивідуально небезпечної речовини або відповідної категорії небезпечної речовини.

Процедура дентифікації вважається закінченою, якщо виявиться, що сумарна маса хоча б однієї з усіх видів небезпечних, речовин на потенційно небезпечному об’єкті, розрахована згідно з пунктами 6-8 Порядку, дорівнює або перевищує норматив порогової маси.

У разі коли ндивідуальна небезпечна речовина відноситься за своїми властивостями також до однієї з категорій небезпечних речовин, слід користуватися нормативом порогово маси індивідуальної небезпечної речовини.

У разі коли небезпечна речовина може бути віднесена одночасно до декількох категорій речовин, слід користуватися нормативом порогової маси тієї категорії речовини, для якої він найменший.

У разі коли сумарна маса жодної небезпечної речовини не перевищує нормативу порогової маси, за її властивостями визначається категорія та група, до яких вона може бути віднесена, а також сумарна маса небезпечних речовин однієї групи.

Сумарна маса небезпечних речовин однієї групи визначається шляхом додавання величин сумарно маси кожної небезпечної речовини, що використовується або виготовляється, переробляється, зберігається чи транспортується на об’єкті.

У разі коли небезпечна речовина за своїми властивостями може бути віднесена до декількох груп, сумарна маса її враховується у кожній групі, до якої вона може бути віднесена.

У розрахунках сумарної маси небезпечних речовин однієї групи може не враховуватися маса небезпечних речовин, що знаходяться на об’єкті в обсягах не більше ніж 2 відсотки порогової маси згідно з нормативами, якщо їх загальний обсяг на території підприємства не може призвести до великої аварії.

Порогову масу небезпечних речовин однієї групи визначають за формулою:

Q(pgr) = Sg(i) : S( g(i) : Q(i) )

де S — сумарна величина;

g(i)  сумарна маса небезпечної речовини, що знаходиться на об’єкті;

Q(i)  норматив порогової маси цієї небезпечної речовини.

Проводиться розрахунок найменшого та найбільшого значення порогової маси небезпечно речовини згідно з нормативами.

Сумарна маса небезпечних речовин однієї групи дорівнює або перевищує її порогове значення, якщо виконується умова:

S( g(i) : Q(i) ) >= 1,

Проводиться розрахунок найменшого та найбільшого значення порогової маси небезпечно речовини згідно з нормативами.

У разі коли сумарна маса небезпечних речовин однієї групи, що знаходяться на об’єкті, дорівнює або перевищує порогову масу, визначену відповідно до пунктів 11-13 цього Порядку, процедура ідентифікації вважається закінченою і об’єкту присвоюється відповідний клас підвищеної небезпеки.

У разі коли сумарна маса небезпечних речовин, визначена відповідно до пунктів 6-8 цього Порядку, не перевищує нормативу порогової маси або коли сумарна маса небезпечних речовин однієї групи не перевищує порогової маси, визначено відповідно до пунктів 11-13 Порядку, процедура ідентифікації вважається закінченою і потенційно небезпечний об’єкт не відноситься до об’єктів підвищеної небезпеки за умови, що відстань від нього до місць великого скупчення людей (житлові масиви, стадіони, кінотеатри, лікарні, школи тощо), транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об’єктів перевищує 500 метрів для небезпечних речовин груп 1 і 2 1000 метрів для небезпечних речовин групи 3.

У разі коли сумарна маса небезпечних речовин на потенційно небезпечному об’єкті не перевищує найменшого значення порогової маси згідно з нормативами або не перевищує порогової маси, визначеної відповідно до пунктів 11-13 цього Порядку, але відстань від цього об’єкта до місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об’єктів менша ніж 500 метрів для небезпечних речовин групи 1 і 2 і 1000 метрів для небезпечних речовин групи 3, пороговою масою вважається маса небезпечних речовин, визначена за формулою:

Q(i.k) = Q(i) x ( R(x) : R(n) ) в ступ. 2,

де Q(i.k) — норматив порогової маси небезпечних речовин для потенційно небезпечних об’єктів, розташованих від місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об’єктів на відстані менше ніж 500 метрів для небезпечних речовин групи 1 і 2 і 1000 метрів для речовин групи 3;

Q(i)  норматив порогової маси індивідуальних небезпечних речовин або категорій небезпечних речовин, або небезпечних речовин однієї категорії чи групи, розрахований відповідно до пункту 12 цього Порядку;

R(x)  відстань від потенційно небезпечного об’єкта до місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об’єктів

R(n)  гранична відстань, починаючи з якої проводиться перерахунок нормативу порогово маси (для речовин групи 1 і 2 R(n) дорівнює 500 метрів, для речовин групи 3-1000 метрів).

У разі коли сумарна маса небезпечних речовин на потенційно небезпечному об’єкті, розрахована відповідно до пунктів 6-8, 11 Порядку, перевищує порогову масу, визначену відповідно до пункту 16, об’єкту присвоюється відповідний клас підвищеної небезпеки.

Суб’єкт господарської діяльності складає повідомлення про результати ідентифікац об’єктів підвищеної небезпеки за формою ОПН-1 (додаток 1) і надсилає його у двотижневий термін відповідним територіальним органам Держнаглядохоронпраці, Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки, Держекоінспекції, державної санітарно-епідеміологічної служби, Держпожбезпеки, Держархбудінспекції, а також відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевої ради (далі — уповноважен органи).

Дані про об’єкти підвищеної небезпеки, які є державною або комерційною таємницею, подаються суб’єктом господарської діяльності з урахуванням вимог відповідних нормативно-правових актів.

Місцев держадміністрації або виконавчі органи місцевих рад публікують відомості про об’єкти підвищеної небезпеки в регіональних друкованих засобах масово нформації протягом 30 днів після отримання повідомлення.

У разі зміни умов виробництва, номенклатури небезпечних речовин або їх кількості суб’єкт господарської діяльності, у власності або користуванні якого є об’єкти підвищеної небезпеки, проводить у 6-місячний термін їх повторну ідентифікацію.

У раз проведення повторної ідентифікації суб’єкт господарської діяльності повідомля у двотижневий термін уповноважені органи про зміни порівняно з попередньою дентифікацією. Інформація подається тільки за тими розділами повідомлення форми ОПН — 1, в які вносилися зміни.

Результати дентифікації та розрахунки, на підставі яких вона проводилася, зберігаються суб’єктом господарської діяльності протягом 25 років.

У раз припинення юридичної особи (смерті фізичної особи) — суб’єкта господарської діяльності зазначені документи підлягають передачі правонаступникові (спадкоємцеві), а у разі його відсутності — до державного архіву.

У раз відчуження об’єкта підвищеної небезпеки зазначені документи передаються його новому власнику.

Ведення обліку об’єктів підвищено небезпеки

Уповноважен органи ведуть облік об’єктів підвищеної небезпеки на підставі повідомлень про результати ідентифікації.

Державна статистична звітність щодо об’єктів підвищеної небезпеки затверджується Держкомстатом за поданням Держнаглядохоронпраці.

Державний реєстр об’єктів підвищеної небезпеки веде Держнаглядохоронпраці.

Включення об’єкта підвищеної небезпеки до Державного реєстру об’єктів підвищено небезпеки здійснюється протягом 30 робочих днів після подання суб’єктом господарської діяльності до територіального органу Держнаглядохоронпрац повідомлення про результати ідентифікації.

У раз надання суб’єктом господарської діяльності неповної інформації про результати дентифікації, що передбачена повідомленням форми ОПН-І, Держнаглядохоронпрац письмово повідомляє про це суб’єкта господарської діяльності. Реєстрація об’єкта підвищеної небезпеки проводиться протягом 30 робочих днів після надання суб’єктом господарської діяльності необхідних матеріалів.

Держнаглядохоронпрац не може не мати ги інформацію та документи, не передбачені цим Порядком.

Протягом 10 робочих днів після реєстрації Держнаглядохоронпраці видає суб’єкту господарської діяльності свідоцтво про державну реєстрацію об’єкта (об’єктів) підвищеної небезпеки (додаток 3).

Держнаглядохоронпрац публікує до 1 березня поточного року в загальнодержавних друкованих засобах масової інформації перелік об’єктів підвищеної небезпеки, включених до Державного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки станом на 31 грудня попереднього року.

Держнаглядохоронпрац розміщує та постійно оновлює електронну версію Державного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки на власному веб сайті у мережі Інтернет відповідно до Порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформац про діяльність органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. N 3 (Офіційний вісник України, 2002 р., N 2, ст. 57).

Дані про об’єкти підвищеної небезпеки, які є державною або комерційною таємницею, оприлюднюються Держнаглядохоронпраці з урахуванням вимог відповідних нормативно-правових актів.

Виключення об’єкта підвищеної небезпеки з Державного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки здійснюється за рішенням Держнаглядохоронпраці на підставі звернення та усіх необхідних документів, які подаються суб’єктом господарської діяльності до територіальних органів Держнаглядохоронпраці, у разі:

проведення змін, що призвели до зменшення на об’єкті підвищеної небезпеки сумарної маси небезпечних речовин порівняно з найменшим нормативом порогової маси відповідно до нормативів порогових мас або розрахованої відповідно до пунктів 12 і 16 цього Порядку;

ліквідац або виведення з експлуатації (списання з балансу) об’єкта підвищеної небезпеки.

Про прийняте рішення Держнаглядохоронпраці повідомляє суб’єкта господарської діяльност письмово протягом 30 днів після одержання відповідного звернення. У раз відмови щодо виключення об’єкта підвищеної небезпеки з Державного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки суб’єкту господарської діяльності надається обгрунтована відповідь.

Суб’єкти господарської діяльності несуть відповідальність згідно із законодавством за своєчасне, повне і достовірне проведення ідентифікації об’єктів підвищено небезпеки.

1. Відомост про потенційно небезпечні об’єкти

Основний вид виконуваних робіт, пов’язаних з небезпечними речовинами.

Перелік основних технологічних процесів, пов’язаних з небезпечними речовинами.

Умови приймання і зберігання сировини.

Умови зберігання та відвантаження продукції.

Перелік основних структурних підрозділів.

Розташування основних структурних підрозділів на майданчику (майданчиках).

Розташування на місцевості та відстань від потенційно небезпечних об’єктів до:

міста (міст), нших населених пунктів;

місць великого скупчення людей житлові масиви, стадіони, кінотеатри, лікарні, школи тощо);

промислових об’єктів:

транспортних магістралей;

природоохоронних об’єктів;

життєво важливих цивільних об’єктів.

2. Перелік потенційно небезпечних об’єктів з небезпечними речовинами, виділених для дентифікації, у тому числі тих, що ідентифіковані як об’єкти підвищено небезпеки

Інших потенційно небезпечних об’єктів та об’єктів підвищеної небезпеки, крім зазначених, не визначено.

3. Маса небезпечних речовин, що знаходяться на потенційно небезпечних об’єктах.

Для кожного потенційно небезпечного об’єкта, зазначеного у пункті 2, по кожному виробництву, дільниці, установці, апарату тощо, що входять до його складу, виявлені небезпечні речовини, розрахована маса кожної небезпечної речовини, сумарна маса небезпечних речовин подається у таблиці.

4. Перелік нормативно-правових актів, нормативних документів, довідкових та науково-технічних видань, що використовувалися під час проведення дентифікації.

5. Відомост про організацію, що провела ідентифікацію (заповнюється у разі проведення дентифікації іншим суб’єктом господарської діяльності).

Повна скорочена назва.

Юридична адреса.

Ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності.

Зареєстрований вид діяльності (код згідно з КВЕД).

Звіт склав __________ __________ ________________________

(посада) (підпис) (ініціали та прізвище)

_____ _____________ 200 __р.

Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатност або загибелі застрахованих на виробництві (далі — страхування від нещасного випадку).

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці;

відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі — підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності.

Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов’язаних з виконанням ними трудових обов’язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону. (Статтю 2 доповнено частиною другою згідно із Законом N 2272-III від 22.02.2001)

Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України “Про охорону праці” та інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування від нещасного випадку, то застосовуються норми міжнародного договору.

Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінн страхуванням від нещасного випадку;

своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

обов’язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності;

надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

обов’язковість сплати страхувальником страхових внесків;

формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

економічна заінтересованість суб’єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

3 Суб’єкти та об’єкти страхування

Суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі — працівник).

Страхувальниками роботодавці, а в окремих випадках застраховані особи.

Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі — Фонд соціального страхування від нещасних випадків).

Об’єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я та працездатність.

Роботодавцем відповідно до цього Закону вважається:

власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використову найману працю;

власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, як працюють на умовах трудового договору (контракту);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничо практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, як утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв’язку з чим дитина народилася інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою, та до 16 років або до закінчення навчання, але не більш як до досягнення 23 років їй подається допомога Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

4 Процедура страхування працівників та реєстрації страхувальників страховиком

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, перелічен у статті 8 Закону, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків.

Ус застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Реєстрація страхувальників у робочому органі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків провадиться:

страхувальників — юридичних осіб — у десятиденний строк після одержання свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності;

страхувальників — фізичних осіб, які використовують найману працю, — у десятиденний строк після укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників.

Факт реєстрації страхувальника страховиком засвідчується страховим свідоцтвом, форма якого встановлюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Перереєстрація страхувальників провадиться у строки, встановлені страховиком.

Особам, як підлягають страхуванню від нещасного випадку, видається свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та є документом суворої звітності.

Порядок видачі та зразок свідоцтва про соціальне страхування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Страховий ризик — обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком.

Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов’язань перед потерпілим.

Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України “Про охорону праці”.

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійно та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчо влади.

В окремих випадках, за наявності підстав, Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим нещасний випадок, що стався за обставин, не визначених передбаченим частиною другою цієї статті переліком.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.

Перелік професійних захворювань за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

В окремих випадках Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійних захворювань, передбаченого частиною п’ятою цієї статті, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.

Зростання масштабів господарської діяльності і чисельност великих промислових комплексів, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях — усе це збільшує імовірність виникнення техногенних аварій. Найбільша кількість надзвичайних ситуацій, особливо із загибеллю людей в Україні, припадає на транспорт. Тільки в 1997 р. сталося 37,94 тис. дорожньо-транспортних аварій, у яких загинуло 6240 чоловік, травмовано 31,70 тис. чоловік.

У даний час в Україні функціонують чотири АЕС (Південноукраїнська, Запорізька, Рівненська і Хмельницька). На територ України розташовано 6000 різних установ і організацій, діяльність яких може призвести до утворення радіоактивних відходів.

Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх концентрації є:

- АЕС (накопичено 70000 м3 радіоактивних відходів);

- уранодобувна і переробна промисловість (накопичено 65,5 млн. тонн радіоактивних відходів);

- українське державне об'єднання «Радон» (накопичено 5000 м7р);

- зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд.м3 радіоактивних відходів).

На території України функціонує 1610 об'єктів господарювання, на яких зберігається чи використовується у виробничих процесах понад 283 тис. СДОР, у тому числі 9,8 тис. тонн хлору, 178,4 тис. тонн аміаку. З них — І ступеня хімічної небезпеки — 76 об'єктів; II — 60 і III — 1134 об'єкти.

Усього в зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів проживає понад 20 млн. чоловік (38,5% населення країни).

320 адміністративно-територіальних одиниць (АТО) мають ступінь хімічної небезпеки, з них І ступеня — 154 АТО, II ступеня — 47 АТО, III ступеня — 108 АТО.

Довжина магістральних газопроводів на території України становить 3,9 тис. км. їх роботу забезпечують 31 компресорна станція перекачування нафти і 69 газових перекачувальних станцій.

Довжина продуктопроводів становить 3,3 тис. км, і весь перерахований вище технічний комплекс уже вичерпав свій ресурс, що робить цей комплекс об'єктом підвищеної небезпеки.

Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбутися масов ураження людей, тварин і рослин сильнодіючими отруйними речовинами.

До ХНО відносяться:

- підприємства хімічної галузі промисловості, які виробляють чи використовують СДОР;

- підприємства по переробці нафтопродуктів;

- підприємства інших галузей промисловості, як використовують СДОР;

- підприємства, які мають на оснащенні холодильники, водонапірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак;

- залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;

- транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцистерни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпечн продукти;

- склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки.

В зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20 млн. чоловік, що становить 38,5% населення. 321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної небезпеки, з них до першого ступеня відносяться 154 АТО, до другого -47 АТО, до третього — 108 АТО.

Вибухонебезпечний об'єкт (ВНО) — об'єкт, на якому зберігаються, використовуються, виробляються, транспортуються речовини, що набувають при певних умовах здатність до вибуху.

До ВНО відносяться: підприємства оборонної, нафтовидобувної, нафтопереробної, нафтохімічної, хімічної, газової, хлібо-продуктової, текстильної і фармацевтичної промисловості, склади легкозаймистих і горючих рідин, зріджених газів.

Згідно із СНІП 11-90-81, у залежності від характеристики використовуваних чи одержуваних у виробництві речовин і їх кількості, виробнич будівлі і склади за вибуховою, вибухопожеж-ною і пожежною небезпекою підрозділяються на 6 категорій.

Категорія «А» (вибухонебезпечні виробництва) включа виробництва, які мають горючі гази з нижньою концентраційною межею загоряння в повітрі 10% (об'ємних) і менше, рідини з температурою спалаху парів 28 °С нижче (при цьому гази і рідини можуть утворювати вибухонебезпечні суміш об'ємом, який перевищує 5% об'єму повітря в приміщенні), а також речовини, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною.

Це виробництва, де застосовуються металічні натрій і калій, ацетон, сірковуглець, ефір і спирти, а також фарбувальні цехи, об'єкти з наявністю зріджених газів.

Категорія «Б» — вибухопожежні виробництва, пов'язані із застосуванням горючих газів, нижня межа загоряння (НМЗ) яких понад 10% до обсягу повітря, рідин з температурою спалаху від 28

до 61°С включно; рідин, нагрітих в умовах виробництва до температури спалаху і вище; горючого пилу чи волокон, НМЗ яких 65 г/м3 і менше, за умови, що ці гази, рідини і пил можуть утворити вибухонебезпечні суміш об'ємом, що перевищує 5% об'єму приміщення. До цієї категорії відносяться насосні станції для перекачування рідин з температурою спалаху від 28 до 61 °С, виробництва с наявністю аміаку тощо.

Категорія «В» — пожежонебезпечні виробництва, пов'язані із застосуванням рідин з температурою спалаху парів вище 61 °С; горючого пилу чи волокон, НМЗ яких понад 65 г/м3; речовин, здатних тільки горіти при взаємодії з водою, киснем чи одна з одною; твердих горючих речовин і матеріалів. До дано категорії відносяться виробництва по обробці деревини, торфу, вугілля, пластмас гуми, склади горючих і мастильних матеріалів.

Категорія «Г» — виробництва, пов'язані з обробкою негорючих речовин і матеріалів у гарячому, розпеченому чи розплавленому стані, яка супроводжується виділенням променистого тепла, іскор і полум'я, твердих, рідких газоподібних речовин, що спалюються чи утилізуються як паливо. До них відносяться цехи термообробки металу, газогенераторні станції, котельні.

Категорія «Д» — виробництва, пов'язані з обробкою негорючих речовин і матеріалів у холодному стані. Це ділянки холодної обробки металів т.п.

Категорія «Е» — вибухонебезпечні виробництва, пов'язані із застосуванням горючих газів без рідкої фази і вибухонебезпечного пилу у такій кількості, що вони можуть утворити вибухонебезпечні суміші об'ємом, що перевищує 5% об'єму приміщення, у якому за умовами технологічного процесу можливий тільки вибух (без наступного горіння); речовин, здатних вибухати (без наступного горіння) при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною. До них відносяться ділянки електролізу води, зарядки і розрядки лужних і кислотних акумуляторів тощо.

Згідно з Законом "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 p. №1105-XIV, що був введений в дію 1 квітня 2001 p., всі підприємства повинні реєструватися в регіональних Управліннях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і отримати страхове свідоцтво. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику (передбачено 20 класів). Клас професійного ризику та страховий тариф визначає Управління виконавчої дирекції Фонду на підстав Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та постанови KM України від 13.09.2000 р. № 1423 "Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання". Найбільші страхові внески, з урахуванням змін, внесених Постановою KM України від 27.06.2003 р. № 985, становлять 13,8% (67 клас ризику), найменші - 0,86% (1 клас) від фактичних витрат на оплату прац найманих працівників за кожний відповідний місяць календарного року, а з урахуванням пільг внески можуть становити лише 0,2%.

Підприємства, де сталися нещасні випадки, переводяться у вищий клас ризику рішенням відповідного керівного органу страхового Фонду і, відповідно, сплачують більші страхові внески. Пільги по страховим внескам скасовуються, якщо підприємство штрафується за порушення правил охорони праці. Контроль за станом травматизму і за відрахуванням страхових внесків здійснюють страхові експерти Фонду. Страхові виплати потерпілим виплачує страховий Фонд. Великі страхові внески погіршують матеріальне становище підприємства і змушують власника дбати про стан безпеки й удосконалювати виробництво, щоб мати пільги низький клас ризику.

Згідно з Законом "Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" працівники, а в окремих випадках члени їх сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування:

1) допомогою по тимчасовій непрацездатності, допомогою по вагітності, пологах і догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

2) допомогою з нагоди народження дитини, допомогою на поховання;

3) пенсіями по старості, по інвалідності, в разі втрати годувальника, пенсіями за вислугу років для деяких категорій працівників.

Кошти державного соціального страхування можуть витрачатися на санаторно-курортне лікування працівників, на обслуговування профілакторіями, на дієтичне харчування.

По тимчасовій непрацездатності сума виплати може дорівнювати повному заробітку.

1.    Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 p.

2.    Закон України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

3.    Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник./ Під ред. О.Н. Русака. – С. – П.: ЛТА СП, 1996. – 231 с.

4.    Губський А.І. Цивільна оборона: підручник для вузів. – К.: Міністерство освіти, 1995. 216 с.

5.    Желібо Е.П. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 320 с.

6.    Заплотинський В.М. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К., 2000. – 280 с.

7.    Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2000.

8.    Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. 186 с.

9.    Максимов М.Т. Радиоактивные загрязнения и их измерения. – М.: Энегроатомиздат, 1986.

10.  Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. Суми: Університетська книга, 1999 – 301 с.

11.  Шоботов В.М. Цивільна оборона: навчальний посібник. – К., 2004. – 439 с.