Курсовая работа: Прояви агресивності молодших школярів

Курсовая работа: Прояви агресивності молодших школярів

Міністерство освіти і науки України

Національний Педагогічний Університет імені Драгоманова

Інститут філософії і психології

Кафедра психології

Прояви агресивності молодших школярів

Курсова робота з психології

Студентки -3го курсу

Групи 31ПС

вечірнього факультету

Ворон Валентини

Науковий керівник

Грищенко В.М.

Київ 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1 Природа і структура агресії

1.1 Феномен агресії

1.2 Теорії агресії

1.3 Структура агресії, її види

1.4 Особливості проявів дитячо агресії

1.5 Вплив на прояви дитячо агресивності в молодшому шкільному віці відносин „ Батьки – Дитина

Розділ 2 Эксперементальне дослідження агресивності, та її проявів у молодших школярів

2.1 Діагностика агресивності молодших школярів

2.2 Аналіз отриманих результатів

2.3 Рекомендації

Список використаної літератури

Вступ

Частішання агресивних проявів є сьогодні однією з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства. Агресія, у якій би формі вона не проявлялася, являє собою діяльність, спрямовану на заподіяння шкоди або збитку іншій живій істоті. Здавна людство виявляло цікавість до феномену агресії. І в наш час агресія предметом активних науково-практичних досліджень.
Особливо турбує той факт, що агресивні прояви у дітей спостерігаються вже в початковій школі, від чого страждають і діти, і їхні вчителі, і батьки. Стреси повсякденного життя, розпад традиційної структури родини, інформаційна втома, добробут насильства на телеекранах - ці й інші причини ведуть до посилення тривожності й агресивності у дітей.

Актуальність проблеми - Агресивні прояви у дітей є однією з найбільш гострих проблем не тільки для працівників сфери освіти, але й для суспільства в цілому. Ріст дитячої злочинності, збільшення числа дітей, які проявляють агресію в повсякденному житті, висувають на перший план завдання вивчення психологічних умов, які викликають ці небезпечні явища. Особливо важливим вивчення агресивності є в молодшому віці, коли ця риса перебуває в стадії свого становлення й коли ще можна прийняти своєчасні коригувальні міри. Агресивн прояви зустрічається в більшості дітей. Однак у певних дітей агресивність ста стійкою характеристикою особистості. В підсумку у дитини виникають складност з самореалізацією, особистісним розвитком, спілкуванням з оточуючими людьми. Дитина з агресивними проявами створює масу проблем не тільки навколишнім, але й самій собі. Незріла дитяча психіка не в змозі перебороти фруструючі впливи без грамотної допомоги дорослого. Учителеві молодших класів, психологові й батькам необхідно знати й ураховувати особливості прояву агресії у дітей для того, щоб вчасно корегувати й запобігати деструктивним проявам. Так само необхідно враховувати той факт, що хлопчики й дівчата розрізняються по проявах агресії, при побудові навчально-виховного процесу брати до уваги ці розбіжності.

У цих умовах ста актуальним аналіз проблеми агресивних проявів молодших школярів. Проблемою агресії у дітей займаються багато науковців, таких як Л. Берковіц, Бреслав Г.Є., Бютнер К, Лоренц К., Паренс Г. за кордоном, Фурманов І.А, Рум`янцева Т.Г., ЛютоваД.Г., Моніна Г.Б., в СНГ та інші.

Об'єктом дослідження виступають феномени дитячої агресії й агресивності.

Предметом особливості агресивних проявів у молодших школярів.

Мета дослідження виявити психологічні умови виникнення агресивної поведінки у молодших школярів.

Завдання:

- визначити поняття «агресія», її найважливіших характеристик, видів і структурних компонентів;

- описати психологічні особливості дітей 7-10 років;

- виявити специфіку агресивних проявів дітей даної вікової групи, їх причин і методів дослідження;

- Підібрати діагностичний інструментарій;

- Провести експериментальні дослідження з даної теми;

Методи дослідження: теоретичний аналіз, спостереження, опитування, анкетування, проективні методи.

Використан методики: методика М.А. Панфілової - „ Кактус ”; „ Кінетичний малюнок сім’ї ”; методика Дж. Бука „ Дім, дерево, людина ”; шкала прямої та непрямої агресії К. Б`єрквіста, метод спостереження за дітьми під час гри.

Розділ 1 Природа і структура агресії

1.1 Феномен агресії

Слово «агресія» походить від латинського «aggressio», що означає «нападати». Воно здавна існує в Європейських мовах, однак значення даного терміну не завжди було однаковим. До поч. ХІХ століття агресивною вважалася будь-яка активна поведінка, як доброзичлива, так і ворожа. Пізніше значення цього слова змінилося, стало більш вузько спрямованим. Під агресією стали розуміти ворожу поведінку по відношенню до оточуючих. В психологічному словнику Зінченко приведено наступне визначення даного терміну: „Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, яка протирічить нормам і правилам існування людей в суспільстві, яка наносить шкоду об”єктам нападу (живим, або неживим) така, яка приносить фізичний і моральний збиток людям, або викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруги, страху тощо)”.

С.Ю.Головін визначає агресію як «індивідуальну, або колективну поведінку, або дію, яка спрямована на знищення іншої людини чи групи. Служить формою відреагування фізичного і психічного дискомфорту, стресів, фрустрацій».

Існує багато різноманітних визначень цього феномену, але жоден з них не може претендувати на місце загальноприйнятого. Л.Бендер, наприклад, трактує агресію як тенденцію до наближення до об’єкту, або віддалення від нього, Ф.Аллан описує її як внутрішню силу, яка надає можливість протистояти зовнішнім силам, А.Басс визначає агресію як реакцію, в результаті якої інший організм отримує бойові стимули [1].

Отже, узагальнюючим в усіх цих визначеннях є те, що агресія є руйнуючою, вона спрямована на нанесення шкоди іншим.

Але слід розрізняти термін «агресія» і «агресивність». Агресія – це специфічна форма поведінки, яка трактується як процес, що має специфічну функцію і організацію. Агресивність же розглядається як психічна якість особистості. Терміном «агресивність» визначають ситуативну, або особистісну схильність до руйнуючо поведінки. Н.Д.Левітов описав стан агресивності як стенічне переживання гніву з втратою самоконтролю [17].

В психологічному словнику С.Ю.Головіна [9] агресивність розглядається як «стійка риса особистості – готовність до агресивної поведінки. ЇЇ рівн визначаються як научінням в процесі соціалізації, так і орієнтацією на культурно-соціальні норми, важливіші з яких – норми соціальної відповідальност норми помсти за акти агресії». Він зауважує, що протягом всього існування людства агресивність відігравала велику роль у виживанні, і пристосуванні до жорстких умов життя. Вся наша історія сповнена війнами, озброєними конфліктами між кланами, племенами, націями, причому зв’язок між цими конфліктами безпосередньо виживанням індивідів не виявляється. Але існують культури, як змогли створити засоби утримання агресивності, виробивши системи особливих сигналів, погрожуючої поведінки, або войовничих ритуалів. Також були виявлен суспільства, яким агресивність, навіть, невідома.

1.2 Теорії агресії

Отже, щоб дослідити агресію – потрібно розглянути різні теоретичні напрямки, щодо цього феномену. Існує багато теоретичних поглядів на виникнення агресії, її природи та факторів, які її провокують. Але ми будемо розглядати феномен агресії в рамках чотирьох основних напрямків:

 Теорія потягів (психоенергетична модель).

 (З.Фрейд, А.Адлер, Е.Фромм та інші..). Перші дослідження природи агресії в психоаналітичному підході належать З.Фрейду, який вважав, що поведінкою людини керують два наймогутніші інстинкти – ерос (або лібідо) – інстинкт життя, танатос – інстинкт смерті, руйнування. Перше розглядалося як прагнення до любові, турботи, близькості. Друге несе в собі енергію руйнування – це злість, ненависть, деструктивність. Він вважав, що агресивна поведінка за своєю природою інстинктивна і неминуча. Тобто, агресивна енергія накопичується в людині безперервно і з часом шукає виходу. Якщо агресія довгий час стримується, то в якийсь момент навіть не потрібно жодного подразника, вибух агрес відбувається спонтанно. Зменшити вірогідність появи небезпечних дій може зовнішній прояв емоцій, які супроводжують агресію.

К. Лоренц в етологічному підході також вважав агресію вродженою, але на відміну від поглядів Фрейда, він стверджував, що агресія бере свій початок, насамперед, з інстинкту боротьби за виживання, який є присутнім у багатьох живих істот. Як і З. Фрейд , Лоренц притримувався ідеї , що агресивна енергія генерується в організм безперервно, в постійному темпі, і накопичується з часом. І чим більше ц енергії є в даний момент, тим менший стимул потрібний для її виходу назовні. Але, разом з цим, він вважав, що окрім вродженого інстинкту боротьби всі жив стоти наділені можливістю придушувати свої прагнення, тобто мають стримуючий початок, який є перепоною для нападу на представників свого виду. Він зауважував, що участь в різноманітних діях, не пов’язаних з нанесенням шкоди, може запобігти накопиченню агресивної енергії до небезпечного рівня і таким чином знизити вірогідність спалахів насилля [19].

Згодом, багато психоаналітиків відійшли від Фрейдівської концепції і стали розглядати не тільки біологічну, а й соціальну сторону агресії. Одним з них був Адлер, згідно з ним, агресивність невід’ємною якістю свідомості, яка організовує її діяльність. Він розгляда агресію як напругу між протилежними потягами: життя і смерті, суб’єкту і об’єкту, любові і війни. За Адлером будь-яка жива істота схильна до суперництва, боротьби за першість. Він говорив про наявність у людини агресивного мотиву, виникнення якого обумовлено труднощами в отриманні органічного задоволення. Агресивний мотив – це сума відчуттів, збуджень та їх розрядок, органічний функціональний носій яких є вродженим. Він господарює над моторною поведінкою (особливо в дитинстві: плач, крик, кидання предметів на підлогу, кусання т.д.), також превалює над свідомістю наприклад в стані гніву. Агресивний мотив управляє увагою, інтересами, почуттями, сприйманням, пам’яттю і відтворенням, фантазією, спрямовуючи їх шляхом реалізації у вигляді явної або змінено агресії. Агресивний мотив може бути спрямованим як назовні і проявлятися у відкритій формі: бійка, жорстокість, дуелі, війна і т.д. Також може бути спрямованим всередину і обертатися проти самої людини. Тоді він проявляється в таких рисах, як покірність, підкорення, відданість, мазохізм і т.д. Крайній ступінь – схильність до самогубства [33].

Еріх Фромм розглядав два абсолютно різних види агресії. Це оборонна , «доброякісна» агресія, яка служить для виживання людини, вона має біологічне коріння згасає, тільки-но зникає загроза життю. Інший вид представляє «злоякісна» агресія – це деструктивність і жорстокість, які притаманні тільки людині й визначаються різними психологічними і соціальними факторами. Е. Фромм виділив вісім різновидів агресивної поведінки:

1)         Ігрове насилля – яке використовується людиною для демонстрації своєї сили та спритності і не має деструктивного характеру.

2)         Реактивне насилля – це агресія, що проявляється у відповідь на загрозу безпеці людини, життю, гідності, волі, власного, або чужого майна і слугує для захисту. Виділяють дві основні причини реактивної агресії: а) загроза небезпеки; б) фрустрація потреб;

3)         Ворожість, яка виникає внаслідок заздрощів, чи ревнощів - ревнощі і заздрощі являються специфічними видами фрустрації. Заздрощі і ревнощі загострюються ще тим, що людина не тільки не отримує бажаного, але при цьому усвідомлює, що хтось інший користується цим замість нього.

4)         Насилля заради помсти – відрізняється від реактивного тим,що шкода вже нанесена використання сили не є функцією захисту. Безпомічна людина не має іншої змоги відновити зруйновану самоповагу, окрім як помститися образнику.

5)         Деструктивність, зумовлена підривом віри – виникає як правило, в результаті порушення довірливих відносин між дітьми та батьками. У багатьох ця віра підривається ще в ранньому дитинстві. Дитина не отримує належного догляду, страдає від того,що батьки обманюють їх, залишають її наодинці або несправедливо карають. Фромм виділяє п”ять видів реакцій на такого роду переживання:

а) Формування самостійності і незалежності – людина перестає бути залежною від людей, що розчарували, знаходить собі друзів, які можуть заповнити цю прогалину.

б) Формування скептицизму – людина стає скептиком, и кожен новий об’єкт прихильності підда випробовуванням, і коли розчаровується в ньому, шукає собі інший і випробову його.

в) Формування люзії захищеності – в цьому випадку людина розраховує на чийсь авторитет, для того, щоб набути впевненості. Стає за чиюсь спину.

г) Формування накопичувальності – відчаю людина позбувається за рахунок матеріальних цінностей-грошей статусу, престижу.

д) Формування цинічної ненависті - глибоко розчарована людина, може почати ненавидіти саме життя, і їй хочеться доказати, що життя зле, люди злі і сам ти злий. Розчарування людини робить її циніком і руйнівником.

6) Компенсаторне насилля – це насилля лужить людині заміною продуктивної діяльності. Людина по суті своїй не виносить абсолютної пасивності, тому якщо людина відчуваючи слабкість, страх, некомпетентність або безпомічність не може діяти від цього страдає. Ц страждання призводять до порушення внутрішньої рівноваги, людина намагається компенсувати свою безпомічність. Фромм виділяє дві можливості компенсації: одна можливість полягає в тому, щоб примкнути до якоїсь групи, або особистості, яка має владу, і ідентифікувати себе з нею; інша можливість полягає в тому, що безсильна людина в своїй злобі використовує здатність до руйнування. Людина мститься життю, та іншим людям, які її обділили.

7) Садизм – Фромм трактує це поняття як схильність повністю контролювати будь-яку живу істоту. При цьому бажання причинити іншому страждання не є істотним і визначаючим. Основу садизму складає імпульс повністю підчинити іншого своїй владі, зробити його безпомічним об’єктом власної волі, стати його богом і мати можливість робити з ним що завгодно.

Психологічна сутність садизму полягає в тому,щоб:

- змусити когось страждати;

- вимусити його терпіти ці страждання;

- позбавити жертву можливості захищатися чи вийти з цієї ситуації;

- відчути радість задоволення від повного господарювання над іншою людиною;

8) Архаїчна жага крові – відображає біологічний зв’язок людини і природи: вбивство відбувається через страх власного розвитку. Цей вид насилля характерний для людини, яка намагається знайти відповідь на життєво важливі питання за посередництвом деградації до до-індивідуального стану свого існування, в якому вона ста твариною і тим самим звільняє себе від тяжкості розуму. Пролити кров – означа відчути себе живим, сильним, неповторним, переважаючим всіх інших [31].

Фрустраційна теорія

(гомеостатична модель).

 Засновниками даної теорії вважаються Дж. Доллард і Н. Міллер. Згідно з їх поглядами, агресія це не автоматично виникаючий в організмі людини потяг, а реакція на фрустрацію: спроба подолати перепону на шляху до задоволення потреб, досягнень задоволення і емоційної рівноваги. Дж. Доллард вважав, що фрустрація завжди призводить до агресії, а агресія завжди є наслідком фрустрації. Згідно з цією теорією, у індивіда, який пережив фрустрацію, виникає схильність до агресії [1]. Для збудження агресії вирішальне значення мають три фактори:

1. Ступінь очікуваного суб”єктом задоволення від майбутнього досягнення мети;

2. Сила перепони на шляху до досягнення мети;

3. Кількість послідовних фрустрацій; За Доллардом схема «фрустрація - агресія» базується на чотирьох основних поняттях: агресія, фрустрація, гальмування і заміщення.

Агресія розуміється як намір нашкодити комусь своїми діями, як «акт, цілеспрямованою реакцією якого нанесення шкоди організму».

Фрустрація виникає, коли з”являється перепона для досягнення мети. Сила фрустрації залежить від сили мотивації для виконання бажаної дії, значності перепони до досягнення мети і кількості цілеспрямованих дій, після яких настає фрустрація.

Гальмування це тенденція обмежити, або згорнути дії, через очікувані негативні наслідки. В свою чергу, гальмування прямих актів агресії завжди супроводжуються іще більшою фрустрацією, що викликає агресію проти людини , яка сприймається як винуватець гальмування, й посилює поштовх до інших форм агресії.

Заміщення (зміщення) – це прагнення брати участь в агресивних діях, спрямованих не на справжн джерело фрустрації, а на яку-небудь іншу особу. Доллард і співавтори дійшли до висновку, що подібна поведінка не проявляється в той самий момент фрустрац насамперед через покарання. Міллер (1948) запропонував особливу модель, яка пояснює виникнення зміщеної агресії. Він зауважив, що в подібних випадках вибір агресором жертви в значній мірі обумовлений трьома факторами: 1) силою спонукання до агресії; 2) силою факторів, гальмуючих наявну поведінку; 3) стимульною схожістю кожної потенційної жертви з фрустрованим фактором.

Інша модифікована фрустраційна теорія була представлена Л. Берковіцем. В свою концептуальну схему «фрустрація - агресія» він ввів наступні істотні поправки: а) фрустрація не обов’язково призводить до агресивних дій, але вона стимулює готовність до них; б) навіть в стані готовності агресія не виникає без належних умов; в) вихід із фруструючо ситуації за допомогою агресивних дій виховує у індивіда звичку до подібних дій;

В процесі свого розвитку фрустраційний підхід розділився на дві відносно самостійні течії. Прихильники першої течії продовжують досліджувати умови , за яких фрустрація веде до агресії. Прихильники іншої течії створили власну концепцію фрустрації, в основу яких закладений аналіз фрустраційних ситуацій, класифікац типології реакцій на фрустрацію. Одним з них є С. Розенцвейг. Він виділив три типи причин, які викликають фрустрацію: 1) позбавлення (privation) – відсутність необхідних засобів для досягнення мети або задоволення потреби; 2) втрати (deprivation) – втрата предметів або об’єктів, які раніш задовольняли потреби; 3) конфлікт (conflict) – одночасне існування двох несумісних один з одним спонукань, амбівалентних почуттів чи відносин.

В результат досліджень вчені прийшли до висновку, що при фрустрації особистість реагу цілим комплексом захисних реакцій, одна з яких грає ведучу роль [33].

Теорія соціального научіння

(біхевіоральна модель)

Цю теорію було запропоновано А. Бандурою (1973). Згідно з нею, агресія представляє собою засвоєну в процесі соціалізації поведінку через спостереження відповідного способу дій і соціальне підкріплення. Тобто, іде вивчення людської поведінки, зорієнтованої на зразок. Щоб засвоїти способи руйнуючих дій, людина повинна спостерігати їх соціальні зразки, зустрічати схвалення при їх демонстрац внутрішньо схвалювати власні «успіхи» в нанесенні шкоди іншим людям [1]. З точки зору Бандури, аналіз агресивної поведінки потребує врахування трьох моментів:

1.         Способів засвоєння подібних дій;

2.         Факторів, які провокують їх появу;

3.         Умов, при яких вони виникають;

Схвалення та покарання є регулятором агресивної поведінки, відповідають за посилення чи стримування деструктивних тенденцій . А. Бандура виділяв три види схвалень покарань:

А) Підкріплення власної поведінки оточуючими.

Б) Відношення до самого себе.

В) Спостереження за схваленням і покаранням іншої людини.

Тому, істотне значення тут приділяється навчанню, впливу первісних посередників соціалізації, а саме, батьків, на навчання дітей агресивній поведінці. В рамках цієї теор було доведено, що поведінка батьків може виступати в якості моделі агресії и що у агресивних батьків, взагалі, бувають агресивні діти. Також ця теорія стверджує,що засвоєння людиною широкого діапазону агресивних реакцій – пряме схвалення такої поведінки. Тобто, отримання підкріплення за агресивні д зростає вірогідність того,що подібні дії будуть повторюватися і надалі.

 М. Мід в своїх дослідженнях встановила, що соціалізація агресії залежить від трьох умов: раннього досвіду виховання дитини в конкретному культурному середовищі, сімейних традицій і емоційного фону відношення батьків до дитини. Наприклад, в тих сім’ях, де дитина мала негативний досвід (раннє відсторонення від грудей, недостатність материнської уваги, та турботи, часте використання покарань при відсутност схвалення) у неї, як правило, формувалися негативні риси особистості: тривожність, підозрілість, агресивність, егоїзм і жорстокість. [18].

 Ця теорія залишає набагато більше можливостей запобігти і контролювати людську агресію. Тому є дві причини:

1)         Згідно з теорією, агресія – набута модель соціальної поведінки. Тобто може бути усунена за допомогою процедур (усунення умов).

2)         Соціальне научіння передбачає прояви агресії людьми тільки в певних соціальних умовах.

В теперішній час теорія соціального научіння є найбільш ефективною в передбаченні агресивно поведінки, особливо, якщо є свідчення про агресора і соціальну ситуацію розвитку.

Когнітивна модель

Основу цього підходу складає теорія психологічної дисфункції А. Єлліса (1991), який вважав,що трьома основними психологічними аспектами діяльності людини є мислення, емоц поведінка (А-В-С-теорія). Всі три аспекти взаємопов”язані і змінення одного з них часто викликає змінення інших. Тобто, якщо людина починає думати про подію якось накше, то ймовірно вслід за цим зміняться її емоції щодо цієї події, та, можливо поведінка. Єлліс вважав, що існують чотири головних цілі, яких прагнуть люди:

1)         виживання, або збереження і підтримання власного життя;

2)         щастя, або виживання, засноване на максимізації вдоволення чи задоволення мінімізації страждання чи невдоволеності;

3)         соціальне прийняття, або виживання в групі чи суспільстві, в яких людина почуває себе добре;

4)         нтимн відносини, або виживання, засноване на любові до близьких людей;

 З точки зору Єлліса будь-які думки, емоції або дії, які сприяють досягненню цих цілей, являються раціональними, розумними або здоровими. Ті ж , які блокують або заважають досягненню цих цілей – ірраціональні, нерозумні чи нездорові. Виходячи з цього виділяється здорова і нездорова агресія. Здорова передбача прагнення людини до збереження власного життя, до щастя, до успішної адаптац в соціальній групі, до встановлення близьких відносин до оточуючих. В основ другої форми агресії лежить тенденція до блокування чи руйнування прагнення до цих основних людських цілей.

Як стверджу А.Єлліс, основним критерієм розрізнення здорових і нездорових форм агресії, нормального і порушеного емоційного реагування являється наявність так названого невротичного набору почуттів і поведінкових реакцій, які виникають в результаті догматичного, ірраціонального і нереалістичного мислення [33].

1.3 Структура агресії, її види

Прояви агрес дуже різноманітні. Психологи виділяють два основних типи агресивних проявів:

- цільова агресія;

- інструментальна агресія;

Цільова виступа як здійснення агресії в якості раніш спланованого акту, метою якого є нанесення шкоди об’єкту. Інструментальна агресія здійснюється як засіб досягнення певного результату, який сам по собі не являється агресивним актом.

Агресивні прояви розрізняються за своєю структурою (А.К.Осинський, І. Заграфова, Н.Д. Левітов):

1. За спрямованістю: - Агресія спрямована назовні; Аутоагресія – спрямована на себе;

2. За метою: - інтелектуальна агресія; ворожа агресія;

3. За методом вираження: - фізична агресія; вербальна агресія;

4. За ступенем виразності: - пряма агресія; непряма агресія;

5. За наявністю ніціативи: - ініціативна агресія; оборонна агресія;

В підручнику Платонової добавляються ще декілька форм:

- негативн позитивні (деструктивні - конструктивні);

- явні – латентн (зовнішня яка спостерігається – прихована агресія);

- его – синтонн (які приймаються особистістю) – его – дистонні (які не приймаються «Я», засуджуються). Найбільш звичними, явними вираженнями агресивної поведінки вважаються : злослів`я, завищення тону і гучності голосу, афектація, примушення, негативне оцінювання, образи, погрози, використання фізичної сили, застосування зброї. Агресія може бути спрямована:

- на оточуючих людей поза сім`ї; - тільки на близьких людей; - на тварин; - на себе (наприклад, в формі висмикування волосся, здирання шкіри, кусання нігтів, відмови від їжі в підлітковому віці);- на зовнішні фізичні об`єкти; - на символічні і фантазійні об`єкти [1].

Найчастіше за все, агресія викликається словами і вчинками, тобто має соціальний контекст. Негативні емоції, які викликаються образами, або перешкодами, ведуть до агресивних намірів. Чим вищий рівень фрустрації, тим сильніше агресія постраждалого [3]. Фрустрація може викликати дві взаємовиключні емоції – страх або гнів і, відповідно, два види реагування – втеча або напад. Вибір стратег реагування залежить від особистісних особливостей, стану людини, а також від зовнішнього стимулювання того, чи іншого виду поведінки. Важливу роль в становленні агресивної поведінки грають навчання і виховання.

1.4 Особливості проявів дитячої агресії

Згідно з багаточисельними дослідженнями, зараз прояви дитячої агресивності є однією з найбільш розповсюджених форм дитячої поведінки, з якою приходиться мати справу дорослим. Сюди відносяться спалахи роздратованості, неслухняність, надмірна активність, жорстокість. У більшості дітей спостерігається пряма і опосередкована вербальна агресія – від скарг і агресивних фантазій, до прямих образ і погроз [4].

І.А.Фурманов зауважує, що в якийсь період багатьом дітям притаманна агресивність. Вона обумовлена розчаруваннями, викликаними позбавленнями і обмеженнями, які стають травмуючими для дитини. І найбільш задовільним рішенням для дитини може здаватися агресивна реакція. Особливо, якщо у дитини обмежені здібності до самовираження або вона позбавлена можливості іншим способом задовольнити істотну для неї потребу. Наприклад, нерідко буває так, що батьки, або хто-небудь з близьких забороняють що-небудь, позбавляють її предмету виниклої потреби або не дозволяють задовольнити її тим способом, яким бажає дитина. В цьому випадку напруга, яка виникає через потребу (іграшки, цукерки), переміщується на тих, хто заважа задовольнити цю потребу. Процес несвідомого зняття напруги (злість, ненависть) звичайно приймає форму фізичної, або психічної дії дитини на оточуючих агресію.

 Він відмічає, що агресія може виникати в двох випадках: 1) як крайня міра, коли дитина вичерпала всі інші можливості для задоволення своїх потреб; 2) як «вивчена» поведінка, коли дитина поступає агресивно, слідуючи зразку (поведінка батьків, інших значущих осіб, літературних або кінематографічних персонажів). Згідно з цією точкою зору, стає очевидним, що дитині в ранньому віці неможливо уникнути певної агресивності [32].

У дітей, як і у дорослих спостерігається дві форми агресії:

1) недеструктивна агресивність – як механізм задоволення бажань, досягнення цілей і здатності до адаптації; Як зауважує Паренс, вона необхідна для здорового емоційного розвитку.

2) Ворожа деструктивність – не тільки злісна ворожа поведінка, а й бажання причинити біль, отримати задоволення від цього. Результатом такої поведінки бувають конфлікти, становлення агресивності як риси характеру. Паренс стверджує, що ця агресія виникає внаслідок тривалого дистресу та болю «нестерпні дистрес та біль змінюють вроджену недеструктивну агресивність на протилежну, яка викликана бажанням усунути джерело болю та дистресу. Тобто виникає тип агресії, який набуває риси певного ендогенного бажання спричиняти шкоду, або руйнувати дещо в своєму оточенні, що відчувається як джерело надмірного невдоволення» [24]. Таким чином, деструктивна агресія, як і інші форми агресивності, викликається спробами самоствердитися і контролювати життєві ситуації.

Серед психологічних особливостей, які провокують агресивну поведінку дітей виділяють:

- недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навичок;

- знижений рівень саморегуляції;

- нерозвиненість грової діяльності;

- знижену самооцінку;

- порушення у відносинах з однолітками [4];

І.А. Фурманов поділяє агресивну поведінку дітей на дві форми:

Соціалізована це діти, які не мають психічних порушень,в них низький моральний і вольовий рівні регуляції поведінки, ігнорування соціальних норм, слабкий самоконтроль. Такі діти використовують агресію для притягування уваги надмірно яскраво виражають свої агресивні емоції. Їх поведінка спрямована на отримання емоційного відгуку з боку інших, або прагнення до контактів з іншими. Тільки-но дитина отримує бажане, одразу-ж припиняє агресивні дії. Агресія цих дітей ма безпосередній мимовільний характер, ворожі дії швидко змінюються дружніми.

Несоціалізоавана Діти звичайно страждають на які-небудь психічні розлади (епілепсія, шизофренія, органічні ураження головного мозку) з негативними емоційними станами (тривога, страх, дисфорія). Негативні емоції і супроводжуюча їх ворожість можуть виникати спонтанно, а можуть бути реакцією на психотравмуючу або стресову ситуацію. Особистісними рисами таких дітей є висока тривожність, емоційна напруга, схильність до збудження і імпульсивної поведінки. Агресивними діями вони або розряджають накопичену емоційну напругу, або отримують задоволення від спричинення неприємностей іншим.

Особливост дитячої агресії:

- Жертвами агресії стають близькі люди – рідні, друзі і т.д.;

- Далеко не вс агресивні діти виховуються в неблагополучних сім`ях;

- Агресія найчастіше виникає без реального приводу;

В перші роки життя дитини повністю залежить від дорослих, які знаходяться поруч. Особливо від матері, вона дає дитині їжу, захист, обслуговує і зігріває почуттям любов прийняття. Прояви агресії в цьому віці спрямовані на притягнення уваги засіб для досягнення цілей. Тому перші прояви агресивності помітні вже на третьому місяці його життя: дитина стукає ніжками, б`ється ручками, хватає будь-як предмети до яких може дотягнутися. Ця агресивність носить виключно нструментальний характер. Вона виступає засобом досягнення бажаного, як можливість звернути на себе увагу і позбавитись від чогось неприємного, того що заважає. І те, якою виросте дитина, насамперед залежить від реакції батьків : вони можуть миттєво виконувати будь-які примхи своєї дитини, а можуть і не звертати на неї уваги. І в одному, і в іншому випадках дитина зростає надто агресивною. В варіанті вседозволеності дитина добивається бажаного результату за допомогою агресії, виробляється стереотип агресивної поведінки. За найменшого запізненн в виконанні бажань дитини, вона починає кричати, тупати ногами і т.д. Подібний розвиток подій особливо ймовірно при відповідній фізіологічній базі (холеричний тип темпераменту) чи соціальному научінні (агресивний батько). Така поведінка спочатку формується вдома, потім переноситься в суспільне середовище. Протягом дорослішання стереотип агресивної поведінки у такої дитини переростає в притаманність особистості,що приносить багато проблем і самій особистості, оточуючим. В характері вже дорослої людини обов`язково будуть помітн егоцентризм, істероїдні та збудливі риси.

В другому варіанті батьки емоційно відторгають дитину, відносяться до неї негативно(на хлопчиків особливо впливає відсутність уваги матері). Це породжує страх, який тягне за собою агресію. Прояви агресивності в цих випадках пояснюється тим, що вона приносить дитині можливість якоїсь емоційної розрядки і змушує мати, або нших близьких звернути увагу на неї.

Отже, потрапивши в ситуацію, коли її потреби не задоволені, дитина (як і дорослий) реагує на не негативними емоціями – в залежності від темпераменту і психологічних особливостей це можуть бути гнів, страх, тривога. Для того, щоб встановити психологічний комфорт, у дитини є тільки два шляхи: - справитись із подіями змінити ситуацію в потрібному їй напрямку; - встановити свою емоційну рівновагу, не дивлячись на несприятливу ситуацію (в основному за допомогою механізмів психологічного захисту: витіснення, придушення, заперечення і т.д.). В цьому випадку негативні емоції каналізуються в особисте безсвідоме, де накопичуються до часу. Між тим, механізми психологічного захисту як управляються, ще не сформовані, тому звичайно дитина прагне змінити ситуацію, нерідко за допомогою агресії. Але рано чи пізно прояви дитячої агресивност призводять до покарання з боку батьків, і це породжує у дитини почуття тривоги страху. У неї виробляється комплекс провини, який згодом буде частково перетворюватися в почуття совісті і обростати моральними нормами, сприяючи соціалізації і адаптації в оточуючому середовищі. Далі цей комплекс – провина, совість і мораль – будуть супроводжувати дорослішу дитину все життя, звичайно, змінюючись і розвиваючись [4]. Виявлено, що жорстокі покарання корелюють з високим рівнем агресивності у дітей, а недостатній догляд за дітьми, вседозволеність, пов`язані з асоціальною спрямованістю [1].

Отже, формування агресивних тенденцій у дітей виникає через декілька шляхів:

1. Батьки заохочують агресивність в своїх дітях безпосередньо, або показують приклад (модель) відповідної поведінки по відношенню до інших і оточуючому середовищу.

2. Батьки карають дітей за прояви агресивності. З досліджень можна виявити, що:

- Батьки, як дуже рідко придушують агресивність у своїх дітей, виховують в дитині надмірну агресивність.

- Батьки, які не карають своїх дітей за прояви агресивності, вірогідніше за все, виховують в них надмірну агресивність

- Батьки, як розумно придушують агресивність у своїх дітей, як правило, виховують вміння володіти собою в ситуаціях, провокуючих агресивну поведінку.

Характер агресивної поведінки в багатьох випадках визначається віковими особливостями. Кожний віковий етап має специфічну ситуацію розвитку і висовує певні вимоги до особистості. Адаптація до вікових вимог нерідко супроводжується агресивною поведінкою. Кожна людина протягом життя переживає вікові кризи, які поєднані з невдоволеністю своїм положенням, протесаною поведінкою, капризністю неврівноваженістю. Вони супроводжуються зростанням агресивності, пов`язані з появою нових потреб, які не задовольняються існуючими відносинами і уміннями.

В цілому вікова динаміка агресії відповідає віковим «кризам» в 3 – 4 роки, 6 – 7 років пубертаті. Для дітей дошкільного віку найбільш характерні такі форми агресії, як порча іграшок, кидання предметів, епізодично жорстоке поводження з тваринами, пасивно-агресивні реакції протесту, непоступливість і завищена впертість. Маленька дитина в групі однолітків, намагається стати в цьому середовищі популярним або авторитетним. Цим вона задовольняє своє бажання бути визнаною і захищеною, користуватися увагою. Комунікативні навички в цьому віц звичайно недостатньо розвинені, процеси збудження превалюють над гальмуванням, а моральні норми ще не сформовані, тому маленька людина часто намагається зайняти лідерську позицію за допомогою агресивних методів.

Молодший шкільний вік – це особливий період в житті дитини. За Ельконіним цей період супроводжується кризою 7-ми років. Це криза саморегуляції, яка виникає на основі особисто свідомості. Дитина починає регулювати свою поведінку правилами. Раніш слухняна, вона раптом починає пред`являти претензії на увагу до себе. В поведінці з`являється з одного боку, демонстративна наївність, яка роздратовує, так як інтуїтивно сприймається оточуючими як неправдивість. З іншої здається занадто дорослою: пред`являє до оточуючих норми. Для дитини розпадається єдність афекту і інтелекту. Дитина в цей період не володіє своїми почуттями (не може стримувати, але й не вміє управляти ними). Справа в тому, що втративши одні форми поведінки, вона не набула інші. В цьому віці діти вступають до школи. Перший рік навчання в школі – дуже складний переломний період в житті дитини. Зі зміною соціальної ситуації, змінюється весь склад життя дитини, місце в системі суспільних відносин, психоемоційне навантаження, до якого потрібно пристосовуватися [11].

Адаптація до нових вимог нерідко супроводжується різноманітними проявами агресивно поведінки. У дітей молодшого шкільного віку більш частими стають агресивні хоб спалахи вербальної агресії. Частіше проявляється агресія по відношенню до слабких учнів в формі насмішок, тиску, образ, бійок. Ініціаторами агресії є не окремі особистості, як в дошкільному віці, а угрупування дітей, агресивна поведінка стає більш організованою. Інструментальна агресія поступово змінюється конструктивним способом досягнення мети, а ворожа деструктивність залишається незмінною. Окрім цього, діти все частіше намагаються вирішити проблеми в своєму колі. Формування угрупувань взагалі помітно змінює агресивну поведінку школярів. Перебування в групі дає можливість відчути почуття комфорт захищеності, збільшення своїх можливостей. Наслідком цього буває зникнення страху покарання за прояв агресії, загострене бажання ствердитися в ролі повноправного учасника подій, зайняти в групі гідне місце. Тому жорстокість, руйнівництво, нші прояви ворожої деструктивності різко зростають вже серед учнів початково школи [4].

1.5 Вплив на прояви дитячої агресивності в молодшому шкільному віці відносин «батьки - дитина»

Говорячи про відносини «батьки - дитина», ми говоримо про взаємовідносини між ними. Гарбузов В.І. [6] виділив три типи негативних відношень батьків до дитини:

1. Тип А відторгнення (неприйняття дитини, демонстрація недоброзичливого відношення).

2. Тип Б гіперсоціалізація (зверх вимогливість, надмірна критика, прискіпливість, покарання за найменшу провину).

3. Тип В гіперопіка (егоцентричне виховання:, над турботливе відношення, при якому дитина позбавлена можливості самостійно діяти).

Перший тип форму у дитини відчуття залишеності, незахищеності, невпевненості в собі. Дитина не відчуває підтримки, „ стіни ” за яку можна сховатися. Окрім цього, відторгнення руйнує механізм ідентифікації (дитина не приймає батьківські переконання). При холодних емоційних відносинах він не має позитивних поведінкових моделей реагування. Це знижує здатність саморегуляції дитини. Тобто агресивність визначається як „ відчай дитини, яка шукає визнання і любові ”.

Другий тип (гіперсоціалізація), начебто надає дитині зразок для розвитку і спрямований на формування сильної, вольової особистості, але все ж таки призводить до негативних результатів – озлобленості, прагненню робити заборонене „ тишком т.д. Тут критика з боку батьків звичайно не є конструктивною і тому не призводить до позитивних результатів. Критика на адресу дитини формує у не почуття неповноцінності, тривожності і очікування нових невдач. Найчастіше , дитина, яка займає таке положення в сім`ї, є не в змозі зайняти високе положення в групі. І саме це призводить до того, що агресивна поведінка дитини служить їй для самоствердження в групі.

Також, батьки, які пред`являють завищені вимоги до дитини, не враховують її особливостей можливостей. Звідси, по А.І. Захарову, надмірна завантаженість дитини заняттями. Причому, заняття, які не відповідають віку і зацікавленнями дитини можуть призвести до виникнення неврозу, який провокує агресивну поведінку.

Третій тип (гіперопіка) також порушує нормальний розвиток особистості. Вона представля дитині можливість отримання батьківської лагідності і любові, однак, надмірне піклування призводить до інфантилізму, несамостійності, нездатності приймати рішення і протистояти стресам, знижує особистісну здатність до саморегуляції.

Такі діти, вважають психологи, найчастіше стають жертвами агресії. І, враховуючи, що вони нездатні постояти за себе, у них спостерігається непряма агресія, тобто, сво негативні емоції вони виміщають на інших предметах (рвуть книжки, розкидають грашки, карають їх в грі т.д.) .

Таким чином, неправильне відношення до дитини в сім`ї також призводить до формування агресивних тенденцій в поведінці дитини.

В даний час в суспільстві посилюються агресивні тенденції. Оскільки агресія почина проявлятися ще в дитинстві, актуальною стає проблема агресивності у молодших школярів. В цьому розділі були розглянуті різноманітні аспекти проблеми агресії, агресивності і агресивної поведінки, а саме:

- поняття агресії, її важливіші характеристики, теорії агресії, види і компоненти;

- специфіка причини агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку;

- вплив сімейного виховання на формування , та становлення агресивних рис характеру дитини;

Огляд літератури в теоретичній частині роботи показав, що єдиної точки зору на джерело агрес немає, що значно ускладнює розуміння даної проблеми.

Молодші школяр засвоюють різноманітні моделі поведінки, як прийнятні, так і неприйнятн соціально, в ході взаємодії з іншими дітьми. Гра з однолітками дає дітям можливість навчитися агресивним реакціям, але не всі діти використовують свій деструктивний досвід для вирішення конфліктної ситуації. Одна з головних причин того, що більшість дітей постійно попадає в проблемні ситуації, є простою: в них не вистачає базових соціальних умінь, вони соціально не компетентні в питаннях комунікації і спілкування.

Агресивна поведінка молодших школярів може бути наслідком слабкого розвитку соціально-когнітивних навичок. Те, що діти думають про агресію, також може впливати на їх поведінку. Розрізнення в рівнях дитячої агресивності можуть бути пов`язані з різними шляхами пізнання дитиною оточуючого світу.

Розділ 2. Експериментальне дослідження агресивності, та її проявів у молодших школярів

Завдання експериментального дослідження:

Дослідити рівень агресивності та її проявів у молодших школярів.

Експериментальне дослідження було проведено на базі середньої школи №13, м. Ірпеня, в 1-Б класі.

Під час роботи були використані методики:

- метод спостереження за дітьми під час гри, показником методики є частота агресивних реакцій, також емоційних проявів, які супроводжують агресивну поведінку. Методика спрямована на більш детальний аналіз поведінки і емоційних реакцій дитини в ситуації змагання;

-           методика М.А. Панфілової - „ Кактус ”, методика дозволяє виявити стан емоційної сфери дитини, наявність агресії, її спрямованості та інтенсивності;

-           „ Кінетичний малюнок сім’ї ” представляє багату інформацію про суб`єктивний погляд дитини на сімейну ситуацію. Допомагає виявити відношення дитини до членів своєї родини, сімейні відносини, які викликають тривогу чи конфлікти для того, хто малює, показують, як дитина сприймає взаємовідносини з іншими членами сім`ї, та своє місце в сім`ї;

-           методика Дж. Бука „ Дім, дерево, людина ”, методика дозволяє діагностувати ряд агресивних рис дитини;

-           шкала прямої та непрямої агресії К. Б`єрквіста, розроблена для вимірювання у молодших школярів трьох типів агресії: фізичної, вербальної та непрямої;

2.1 Діагностика агресивності молодших школярів

1. Метод спостереження за дітьми під час гри.

В грі брали участь учні 1-Б класу, кількістю 24 дитини

Для цього були відібрані дві однотипні гри, сутність яких заключається в тому, що кожна дитина групи в певний момент залишалася поза грою. Дитині не вистачало стільця або кеглі, коли після закінчення певних рухів давався сигнал зайняти місця, або ухопити кеглю, кількість яких на одну менша, ніж дітей.

Метою гри була більш повна актуалізація мотиваційних тенденцій у дітей.

Інструкція націлює дітей на боротьбу та виграш. В ході гри велося спостереження за кожною дитиною і за спеціальною схемою відмічалися агресивні реакції дітей, представлені в наступних етапах:

1.       вступ в гру; 2. ігрові етапи ( 6 етапів); 3. вихід з гри;

Поведінка дитини на кожному етапі фіксувалася за наступними категоріями: 1. вираз обличчя поведінка взагалі; 2. мовлення; 3. агресивні прояви; 4. непряма агресія;

Таблиця 1.

В результат проведення діагностики було виявлено схильність дітей до агресивних реакцій, таких як: вербальна , фізична та непряма агресія.

Більшість дітей схильна до таких реакцій, як негативізм, кидання іграшок на підлогу, образи, плач, порушення правил, зштовхування зі стільця, видирання іграшки один у одного, окрім цього деякі діти використовують образливі слова, лаються, та б`ються.

 Це говорить про певний рівень агресивності серед даної групи дітей, невміння працювати командою, егоцентризм деяких дітей ( небажання програвати), невміння контролювати сво емоції.

2.    Методика М. А. Панфілово Кактус ”.

За допомогою даної методики виявляють стан емоційної сфери дитини, виявлення наявності агресії, спрямованості та інтенсивності.

Дітям видається лист паперу, формату А-4, олівці, і надається наступна інструкція: „ На листку паперу намалюй кактус, такий, який ти його собі уявляєш! ”. Питання з боку дитини й пояснення , з боку дорослого не допускаються. Дитині надається стільки часу, скільки їй необхідно.

Агресивність діагностується, коли в малюнку присутні голки, які розташовані часто, сильно стирчать, мають велику довжину, але не можна говорити про агресивність дитини за наявністю одних лише голок, так як це малюнок кактусу, і, можливо дитина бачила кактус саме колючий і намагалася відобразити його на малюнку. Тому по завершені, з дитиною проводиться бесіда, в якій з`ясовується наявність, або не наявність агресії.

 Ось приблизн запитання:

1.          Кактус домашній, чи дикий?

2.          Його можна доторкнутися?

3.          Кактусу подобається, коли за ним доглядають?

4.          У кактуса сусіди?

5.          Які це рослини?

6.          Коли кактус виросте, що в ньому зміниться?

Існують іще критерії, за якими можна з`ясувати емоційний стан дитини під час малювання, тип темпераменту, також залежність від інших, невпевненість в собі, прагнення до домашнього захисту, або до одиноцтва тощо.

Таблиця 2.

В результат проведення цієї методики, у більшості дітей було виявлено наявність агресивних проявів, також прагнення до домашнього захисту ( малювання кактусів в горщечках ), що говорить про агресивність, як захисну реакцію на оточуючий вплив. Наявність таких елементів, як прикраси, що теж є в достатній кількості на малюнках говорить про недеструктивну форму агресивності, а тільки як спосіб пристосування до оточуючого середовища. Але у деяких дітей агресія виражається в деструктивній формі (у мого кактусу немає сусідів, мені й так добре; колючий, тому що сильний, або злий;)

3.    Методика Р. Бенса, С. Кауфмана „ Кінетичний малюнок сім’ї ”.

Метою дано методики – є виявлення особливості сприйняття дитиною сімейної ситуації, свого місця в сім`ї, а також її відношення до членів власної родини. Тест КМС складається з 2 частин: малювання своєї сім`ї і бесіди після малювання. Для виконання тесту дитині надається лист паперу, стандартного розміру, простий олівець, і ластик.

Інструкція: Будь ласка, намалюй свою сім`ю так, щоб кожен займався якоюсь справою ”.

На усі уточнююч питання потрібно відповідати без будь – яких вказівок. Під час малювання потрібно записувати всі спонтанні виказування дитини, відмічати її міміку, рухи, а також фіксувати послідовність малювання. Після того, як малюнок закінчений, з дитиною проводиться бесіда за наступною схемою:

1.         хто намальований на малюнку, що робить кожен член сім`ї?

2.         де працюють і навчаються члени сім`ї?

3.         як в сім`ї розподіляються домашні обов`язки?

4.         як взаємовідносини з іншими членами сім`ї?

В системі кількісно оцінки КМС враховуються формальні і змістовні аспекти малюнка.

До формальних відносяться якість лінії, положення об`єктів на папері, стирання малюнка, затушовування окремих частин.

До змістовних діяльність людей на малюнку, їх взаємодія та розташування, також відношення людей і речей на малюнку.

Для тесту КСМ розроблена система кількісної оцінки. Було виділено п`ять симптомокомплексів, кожен з них має високий, середній та низький рівень.

Таблиця 3.

Згідно з отриманими результатами можна зробити висновок, що більшість досліджуваних дітей має сприятливу сімейну ситуацію, але у певних дітей дещо завищений рівень тривожності, що може бути наслідком навчання у школі, зміни соціальної ситуац дитини, вимог до неї, що згодом може змінитися. Також є деякі діти, які мають складну сімейну ситуацію, не адаптовані в колективі, їм важко виконувати т вимоги, що є необхідними в даному віці і даній ситуації, вони потребують педагогічної та психологічної допомоги.

4.         Методика Дім, Дерево, Людина ”.

Ця методика також дозволяє діагностувати ряд агресивних рис дитини. Для виконання тесту ДДЧ досліджуваному пропонується папір, простий олівець, ластик. Стандартний лист паперу складається навпіл. На першій сторінці в горизонтальному положенн печатними літерами написано „ Дім ”, на другій – „ Дерево ”, на третій Людина ”, на четвертій – Ім`я та прізвище дитини, дата проведення дослідження. Для малювання звичайно використовується простий олівець твердістю 2М, так як при використанні цього олівця найбільш яскраво видні зміни в силі натиску.

Інструкція: Намалюй, будь ласка, як можна краще дім, дерево та людину ”. На всі уточнююч питання дитини слід відповідати, що вона може малювати так, як їй заманеться. Само виконання тесту складається з 2 частин: процесу малювання і бесіди після нього.

Для аналізу малюнків використовуються три аспекти оцінки – деталі малюнків, їх пропорц перспектива. Для експрес-оцінки агресивності дитини, та інших видів розладів поведінки в практиці використовують таблицю симптомокомплексів агресивності в тесті . Цих симптомокомплексів чотири, вони також вимірюються в балах, і кожен симптом має певну кількість балів:

Отже, з отриманих результатів, які приведені в таблиці, можна зробити висновок про середній рівень агресивності у більшості дітей. Але певні прояви агресивних реакцій є у багатьох. Діти потребують поваги до себе, свого „ Я ”, прагнуть безумовно любові, не „ за щось ”, а „ навпаки ”, мають потребу в самовираженні, захист від негативних впливів середовища, і захищають себе так, як можуть, що поштовхом до негативної поведінки, ворожості, та агресивності.

Таблиця 4.

5.         Шкала прямої та непрямої агресії К. Б`єрквіста.

Шкільникам пропонують вказати, як веде себе кожен з однокласників, якщо він посварився з шкільним товаришем, або сердиться на нього. Відповіді оцінюються за п`ятибальною шкалою: 0 – „ ніколи ”, 1 – „ рідко ”, 2 – „ іноді ”, 3 – „ довол часто ”, 4 - „ дуже часто ”; Ця методика використовується для оцінки рівня того чи іншого типу агресії у кожного учня в класі. Всі отримані результати дано методики було зафіксовано в таблиці, в наступній формі:

Таблиця 5.

Отриман результати за цією методикою дозволяють нам стверджувати про наявність у певних дітей дещо завищеного рівня агресивності, яка проявляється в різних формах, але найбільш в фізичній. Діти намагаються образити, побити, штовхнути один одного. На другому місці - непряма форма агресії – діти підговорюють один одного, пліткують, кажуть про інших погане, тощо. Це говорить про невміння контролювати свої емоції, свій гнів. Діти не знають як правильно реагувати на певні речі, не вміють спрямовувати негативні емоції в конструктивному напрямку.

2.2 Аналіз отриманих результатів

Отже, на основ отриманих результатів діагностики по п`ятьом методикам дозволили диференціювати поведінку дітей по вище перелічених шкалах і співвіднести прояви видів агрес у дітей з високим , низьким і середнім рівнем агресії. По кількісних даних можна бачити, що дітям з високим рівнем агресивності притаманна поведінка, яка включає фізичну агресію. Вони використовують в своїй поведінці заборонен методи і ті, що караються по відношенню до однолітків. Для них характерна активна невербальна пряма агресія, активні вербальні і невербальні дії, спрямовані на предмети. Слід також відмітити, що цим дітям не характерна готовність до компромісу та співробітництву. Вони не в змозі дотримуватися правил гри, підтримувати інших. При підсиленні конфлікту частіше піддаються гніву, відсутній самостійний контроль за власними діями.

Діти ж з низьким рівнем агресії здатні приймати до уваги думку інших, розпитувати про причину конфлікту, рефлексувати почуття іншого.

2.3 Рекомендації

„У відношенн агресивності, як і інших проблем, важливо дотримуватись сталості відносно меж дозволеного і недозволеного. Це – частина довгострокової тактики заохочення дитини до інших форм вираження сильних емоцій. Негайні дії дорослих після агресивної реакції дитини будуть більш правильними і ефективними, якщо їх обмислювати в спокійний час, адже при розгортанні подій розмірковувати вже ніколи. Особливе значення в приборкані дитячої агресивності має те, що реакція дорослих повинна бути краткою і точною ”. – І.А. Фурманов (2006).

Отже, при проявах фізичної агресії, Фурманов, враховуючи психологічний ризик, пов`язаний з застосуванням батьками тілесних покарань, рекомендує наступні „ неагресивн моделі дисциплінарного впливу:

1. Терпіння. Тут потрібна витримка.

2. Пояснення. Слід пояснити дитині чому її поведінка неправильна, робити це треба максимально кратко.

3. Відволікання. Треба постаратися запропонувати дитині що-небудь більш цікаве, ніж те, що йому зараз хочеться.

4. Повільність. Не треба спішити карати дитину. Раптом вчинок повториться.

5. Нагороди. Краще схвалити дитину за хорошу поведінку. Це збудить в ній бажання ще раз почути похвалу.

6. Жарти. Рекомендується іноді пожартувати з приводу покарання і навіть придумати яку небудь гру, щоб дитина теж мала привод покарати „ винуватого ” батька. Дуже важливо дати дитині можливість відчути, що і батьки підпорядковуються тим самим правилам поведінки. В цьому випадку дитина буде менш сердитися, коли буде покараний за порушення правил.

Вербальна агресія.

Повна профілактика бранних слів неможлива з тієї причини, що діти живуть в соціум не застраховані від впливу середовища. Але вплинути на них можливо, як вважа Е. Фромм, якщо порекомендувати батькам наступне:

1.Не сваріть дитину, не погрожуйте, що будете сварити її, якщо вона буде говорити бранн слова.

2. Постарайтеся зробити так, щоб вона була як можна більш відкрита з вами. Це дозволить безпосередніше висловлюватися в вашій присутності, і тоді те, чому вона навчиться вона скаже вам, а не при сторонніх.

3. Здивуйте дитину – це найкращий спосіб вплинути на неї. Коли вона стане говорити бранн слова, віднесіться до цього спокійно, м`яко добродушно.

4. Поясніть дитині, що говорити бранні слова так само неприйнятно, яке відригувати за столом чи не вибачитися в потрібний момент. Але поясніть це коротко, не караючи .

5. Якщо станеться, що в дитини вирветься бранне слово при сторонніх, кратко вибачтеся за неї і одразу ж змініть тему розмови.

В якост профілактики непрямої агресивної поведінки психологи рекомендують:

1. Як можна м`якіше проявляти своє незадоволення та роздратування. Якщо дитина захоче що-небудь зламати, або навіть зламає в чужому домі, слід принести вибачення при дитині, пояснити їй, чому і батьки і всі інші не схвалюють її вчинок, запропонувати їй яке-небудь заняття, а при необхідності увести додому.

2. Не можна силою примушувати дитину до покорення з тієї причини, що ця тактика може викликати у неї прагнення ще більше ламати.

3. Допомога дитині в адаптації до оточуючих обставин і дорослих напевне зменшить її бажання ламати і руйнувати.

4. Більша участь в її житті – з точки зору дитини, а не з батьківської – дозволить їй почуватися коханою і бажаною. Чим більш впевненою стане дитина, тим менш вона буде відчувати гнів, заздрощі, тим менш в ній залишиться егоїзму.

5. Дуже корисно кожен раз пропонувати дитині усунути спричинений нею розгром. Найчастіше сліду відмова, але коли-небудь дитина може і відгукнутися на слова: „ Ти вже достатньо великий і сильний, щоб створити безлад, тому я впевнена, що ти допоможеш мені прибратися ”.Якщо прибирання призначається як покарання або дитину змушують допомагати, це навряд чи змінить руйнуючу поведінку; в контексті повинна бути впевненість дорослого, що „ великий ” хлопчик повинен нести відповідальність за свої справи. Якщо дитина все ж таки допоможе прибратися, вона, обов`язково повинна почути щире „ спасибі ” і жодних нагадувань – для неї інцендент вичерпаний.

Список використаної літератури

1.         Агресія у дітей та підлітків : Навчальний посібник/ під ред. Н.М. Платонової. – СПб.: Речь, 2006;

2.         Берон Р., Річардсон Д. Агресія ”. — СПб., Пітер, 2001. — 352 с: ил. — (Серія «Мастери психології»).

3.         Берковіц Л. „ Агресія: причини, наслідки і контроль”/ СПб., 2001

4.         Бреслав Г.Э. „ Психологічна корекція дитячої і підліткової агресивності ”: Навчальний посібник для спеціалістів і дилетантів.СПб.: Речь, 2006.

5.         Бютнер К. Жить с агрессивными детьми ”. – М.: Педагогіка 1991 – 144 с.

6.         Гарбузов В.І.: Практична психотерапія. СПб.1997

7.         Гіппенрейтер Ю.Б. „ Спілкуватись з дитиною. Як? ”, М.: 2000.

8.         Гіппенрейтер Ю.Б. „ Продовжуємо спілкуватись з дитиною. Так? ” – М.: АСТ: Астрель, Владимир: ВКТ, 2008.

9.         Головін С.Ю. „ Словник практичного психолога ”/ http//www.koob.ru. 1998р.

10.        Дитяча практична психологія : Підручник/ під ред. Проф.. Г.Д. Марцинковської – М.: Гардаріки, 2000 – 255с.

11.       Єфімкіна Р.П. Дитяча психологія. Методичні вказівки. Новосибірськ. Науково-учбовий центр психології. НГУ, 1995.

12.       Істратова О.Н, Єксакусто Т.В. „ Довідник психолога початкової школи ”/ серія „ Довідники . – Ростов н/Д: „ Фенікс ”, 2003 – 448 с.

13.       Кволс Кетрін „ Радість виховання. Як виховувати дітей без покарання ”/ http//www.koob.ru

14.       Кемпбелл Р. „ Як справлятися з гнівом дитини М.: Генезис, 1998.

15.       Корчак Януш „ Право дитини на повагу ”/ http//www.koob.ru

16.       Кузін М.В. “ Дитяча психологія в питаннях відповідях ”: - Ростов н/Д: „ Фенікс ”, 2006 ( Психологічний практикум).

17.       Левітов Н.Д. „ Психічний стан агресії ”// Вопр. Психології. 1972, № 6. С. 168 – 172.

18.       Лютова Д.К., Моніна Г.Б. „ Шпаргалка для дорослих: Психокорекційна робота з гіперактивними, тривожними і аутичними дітьми ”: - М.: Генезис, 2000 – 192с.

19.       Лоренц Конрад „ Агресія ( так назване зло) ”: - пер. З нім. – М.: Видавницька група Прогрес ”: Універс, 1994 – 272 с.

20.       Маєрс Д.М. „Соціальна психологія” – 7-е вид. – СПб.: Пітер, 2006 – 794 с. ( серія Майстри психології”).

21.       Некрасова З., Некрасова Н.: „ Припиніть дітей виховувати – допоможіть їм зростати ”- М.: ООО Видавницький дім „ Софія ”, 2006 – 416с.

22.       Обухова Л.Ф. „ Дитяча психологія: теорії, факти, проблеми ”, М.: Тривола, 1995.

23.       Орбан Лембрик Л.Є. „ Соціальна психологія ”: Підручник у 2х кн. Кн.1: „ Соціальна психологія особистості і спілкування ” – К.: Либідь, 2004 – 576 с.

24.       Паренс Г. Агресія наших дітей ” – М.: 1986

25.       Практикум з вікової психології: Навч. пос./під ред. Л.А. Головей, Є.Ф. Рибалко. – СПб.: Речь ”, 2005 – 688с.

26.       Психологія людської агресії / К.Сельчонок, /http//www.aquarun.ru

27.       Психологічний словник // під ред. В. П. Зінченко, Б. Г. Мещерякова. - М., 1996. – 312 с.

28.       Психологічний словник / Під заг. Ред. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського – 2-е вид., випр.. і допов. – М.: Політвидат, - 494с.

29.       Психокорекційна розвиваюча робота з дітьми : Навч. Посібник для студ.серед.пед. учбов.закладів / І.В. Дубровіна, А.Д.Андреева, Є.Є. Данілова, Т.В. Вохмяніна; Під ред. І.В. Дубровіної. – М.: Видавницький центр „ Академія ”, 1998. – 160 с.

30.       Рум`янцева Т.Г. „ Агресія: проблеми і пошуки в західній філософії і науці ”. М.: 1991 – с. 89 – 133.

31.       Фромм Є. “ Анатомія людсько деструктивності ”, М.: 1994.

32.       Фурманов І.А. Дитяча агресивність: психодіагностика і корекція. Мн., 1996.

33.       Фурманов І.А. Агресія і насилля: діагностика, профілактика і корекція , СПб.: Речь 2007 480 с.