Шпаргалка: Адміністративне право України

1.Адміністративна відповідальність неповнолітніх.

КУпАП

Адміністративна відповідальність – це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб’єкта правопорушення.

Стаття 13. КУпАП

До (неповнолітніх) осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, як вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 КУпАП:

1)зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) застереження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44 (незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах), 51 (дрібне викрадення чужого майна), 121-127(Порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами; Експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах; Перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху; Участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових пересуваннях, зупинці чи стоянці; Невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди; Перешкоджання проведенню огляду транспортних засобів; Порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів; Порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна; Ненадання транспортних засобів працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам Військово служби правопорядку у Збройних Силах України; Порушення порядку надання працівникам міліції та медичним працівникам транспортних засобів для безперешкодного використання; Інші порушення правил дорожнього руху; Керування транспортними засобами особами, які не мають права керування або водіями, як не мають при собі чи не пред'явили для перевірки відповідних документів; Порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, водіями та іншими особами;), частинами першою і другою статті 130, частиною другою статті 156, статтями 173 (Дрібне хуліганство; Поширювання неправдивих чуток; Вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису;), 174 (Стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку), 185 (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця), 190-195 КУпАП, вони підлягають адміністративній відповідальност на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненного правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1.

2.Адміністративна відповідальність військовослужбовців.

КУпАП

Стаття 15 КУпАП

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані,а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне придбання або зберігання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання нформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну нформацію, що є власністю держави, ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не може бути застосовано виправні роботи і адміністративний арешт.

Інші, крім зазначених у частині першій ц статті, особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках - адміністративну відповідальність на загальних підставах.

У випадках, зазначених у частині першій ц статті, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративн стягнення, можуть замість накладених стягнень передавати матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань - військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. До зазначених осіб як захід адміністративного стягнення застосовується попередження.

3. Адміністративне затримання.

КУпАП

Адміністративне затримання є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Стаття 260 – 263 КУпАП

У випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інш заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи.

Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Органи (посадові особи), правомочн здійснювати адміністративне затримання:

1) органи внутрішніх справ - при вчиненні дрібного хуліганства, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів демонстрацій, при поширюванні неправдивих чуток, вчиненні злісно непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образи їх, публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції, при прояві неповаги до суду, вчиненн незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, порушення правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин і т.д.

2) органи прикордонної служби - у разі незаконного перетинання або спроби незаконного перетинання державного кордону України, порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, вчинення злісної непокори законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону і т.д.

3) старша у місці розташування охоронюваного об'єкта посадова особа воєнізованої охорони - при вчиненні правопорушень, зв'язаних з посяганням на охоронювані об'єкти, інше;

4) посадова особа Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - у разі вчинення військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків дрібного хуліганства, злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, публічних закликів до невиконання вимог цієї особи, порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів і т.д.

5) органи Служби безпеки України - при порушенні законодавства про державну таємницю або здійсненні незаконного доступу до нформації в автоматизованих системах, придбанні або зберіганні спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації.

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години.

У виняткових випадках, у зв'язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затримання.

Осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення - до трьох діб з повідомлення про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.
Осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з'ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.

Осіб, які вчинили дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образу їх, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, може бути затримано до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ. До розгляду суддею справи може бути затримано також осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку державного кордону, порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або проявили неповагу до суду чи торгували з рук у невстановлених місцях. Іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, може бути затримано до розгляду справи суддею або посадовою особою органу Державної прикордонної служби України.

Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стан сп'яніння, - з часу її витвереження.

4.Адміністративне право у юридично – галузевій класифікації.

Адміністративне право як:

· Галузь права - система юридичних засобів, які застосовуються для формування публічно – управлінських відносин, а також організац забезпечення публічно – управлінської діяльності.

· Галузь законодавства – це сукупність нормативно – правових актів , у яких знаходять зовнішнє вираження адміністративно – правові норми.

· Галузь юридичної науки це система теоретичних положень, обґрунтувань і тлумачень, що отримані в результаті дослідження сутності та змісту адміністративно – правових категорій шляхом застосування наукових методів пізнання. Предметом науки адміністративного права є закономірності, особливості, колізії та проблеми у сфері публічного управління.

· Навчальна дисципліна – це система знань про адміністративно правову галузь, науку і законодавство, що викладені в навчальних програмах, методичних матеріалах і навчальній літературі.

5. Адміністративний договір як форма державного управління.

Адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який однією із сторін угоди.

Ознаки:

· Основою для його укладення адміністративно – правова норма

· Він набирає чинності тільки в тому випадку, якщо буде прийнято відповідний адміністративно – правовий акт

· Якщо дія даної угоди буде визнана недоцільною, вона може бути припинена в адміністративному порядку шляхом видання правового акта, що скасовує попередній.

Адміністративні договори виникають з волі держави, за обов’язково участі її органів і під впливом норм адміністративного права.

Аналіз об’єкта адміністративного договору свідчить, що такими є методи форми виконання державно – владного веління. Тобто, сторони домовляються не з питання встановлення або не встановлення між ними правових відносин і визначення цілей діяльності, а щодо відшукання засобів, які б дали змогу об’єднаними зусиллями вирішити завдання, поставлені перед ними державою. Адміністративний договір спрямований на встановлення, зміну чи припинення адміністративно – правових відносин.

Характерні риси адміністративного договору:

· Це угода, що виникає у сфері державного управління у зв’язку і з приводу реалізації органом державного управління повноважень виконавчо – розпорядчого характеру.

· Підставою виникнення таких угод є адміністративний акт – владний вольовий припис.

· Адміністративний договір завжди конкретизує норму адміністративного права чи акт правозастосовно діяльності органу управління.

· Адміністративний договір має організуючий характер.

6. Адміністративний нагляд.

Нагляд – це здійснення спеціально уповноваженими органами цільового спостереження за станом законності, фіксації його порушень і вжиття заходів щодо притягнення порушників до відповідальності.

Суб’єктами здійснення нагляду є державні органи: а) міліція та б) інспекція: т що мають повноваження міжвідомчого характеру, ті що здійснюють повноваження в межах одного відомства. Вказівка на те, що орган виконує наглядові функції може міститися у його назві. Конкретизуються наглядові у положеннях щодо того чи ншого органу.

Повноваження суб’єктів нагляду умовно можна поділити на три види:

1. з розробки норм і правил, виконання яких контролює суб’єкт(Наявність права готувати проекти правил вносити їх на розгляд компетентного органу).

2. з організації та здійснення нагляду (Одержувати і витребувати матеріали; проводити обстеження на місці, давати обов’язкові приписи і вказівки; дозвільні повноваження, давати експертн висновки; розслідування аварій і т.ін.).

3. застосування заходів державного примусу.

Адміністративний нагляд міліції – це систематичний нагляд за чітким і не уклонним додержанням посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громадський порядок і громадську безпеку з метою запобігання і припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом відповідальності або вжиття до них заходів громадського впливу.

Прокуратура здійснює нагляд за :

· Додержанням законів органами, які проводять оперативно – розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

· Додержанням законів у разі виконання судових рішень з кримінальних справ, а також у разі застосування нших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Формами реагування прокурора на встановлені у процес нагляду порушення законодавства є протест, припис, подання, постанова.

7. Адміністративно –правове забезпечення митної справи.

Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. Митна справа в Україні включає в себе встановлення порядку та організацію переміщення через митний кордон України товарів і предметів, обкладення митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики в Україні.

При здійсненні митної справи Україна дотримує визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митно нформації, інших загальноприйнятих міжнародною практикою норм та стандартів. Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань митної справи. Митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу. Систему митних органів України складають: Державна митна служба України; регіональн митниці; митниці; спеціалізовані митні управління та організації; установи і навчальн заклади. Митні органи України, їх автомобільний транспорт, морські, річкові та повітряні судна мають розпізнавальний знак і прапор. Опис прапора розпізнавального знака затверджується Верховною Радою України. Створення, реорганізація та ліквідація митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України. Митні органи України у своїй діяльності взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, установи, організації та громадяни не мають права втручатися в службову діяльність митних органів України, крім випадків, передбачених законами України.

Законодавством України встановлюється компетенція митних органів України щодо виконання таких функцій:

а) захисту економічних інтересів України;

б) контролю за додержанням законодавства України про митну справу;

в) забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи.

г) використання засобів митно-тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;

д) митного оформлення та оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

е) комплексного контролю разом з Національним банком України за валютними операціями;
є) здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку з участю Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України;

ж) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та
товаро- і пасажиропотоку через митний кордон України;

з) боротьби з контрабандою та іншими порушеннями митних правил;

и) співробітництва з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митно справи;

і) ведення митної статистики.

8. Адміністративно – правовий статус державних комітетів.

Державний комітет є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр – міністр України або один із віце прем’єр міністрів чи міністрів. Державний комітет вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет очолює його голова.

Види: ВАК, ПФУ, Головне контрольно –ревізійне управління, Національне космічне агентство, Державне казначейство, Державний комітет архівів України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та
підприємництва та ін.

9. Адміністративно – правовий статус Кабінету Міністрів України.

КМУ – це вищий орган виконавчої влади в системі органів виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Він відповідальний перед Президентом та підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.

До основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів до забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і
культури, охорони природи, екологічної безпеки природокористування;

4) розроблення і виконання загальнодержавних программ економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;

5) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

7) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

8) спрямування та координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

КМУ складає свої повноваження перед новообраною Верховною радою.

До його складу входять Прем’єр – міністр України, перший віце прем’єр міністр, три віце – прем’єр міністри, міністри.

Прем’єр – міністр призначається Президентом України за згодою Верховно Ради України, а персональний склад КМУ призначається Президентом за поданням Прем’єр – міністра.

Міністр оборони України і Міністр закордонних справ України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, яке вноситься не пізніше ніж на
п'ятнадцятий день після одержання пропозиції коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України щодо кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України. Пропозиції щодо кандидатур для призначення на посади членів Кабінету Міністрів України вносить коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Подання про призначення на посаду Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України вносить Президент України. Подання про призначення на посаду нших членів Кабінету Міністрів України вносить Прем'єр-міністр України.

Роботою КМУ керує Прем’єр – міністр. Він спрямовує її на виконання Програми діяльності КМУ, яка схвалена ВРУ. Прем’єр – міністр входить з поданням до ПУ про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання цих органів.

Прем’єр – міністр, інші члени КМУ мають право заявити ПУ про свою відставку. Відставка Прем’єр – міністра має наслідком відставку всього складу КМУ. Так ж наслідки має прийняття ВРУ резолюції щодо недовіри КМУ.

КМУ відставку якого прийнято ПУ, За його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого КМУ, але не довше ніж 60 днів. Прем’єр – міністр зобов’язаний подати ПУ заяву про відставку КМУ за рішенням ПУ чи у зв’язку з прийняттям ВРУ резолюції щодо недовіри.

Діяльність КМУ, як вищого органу в системи виконавчо влади, забезпечує секретаріат. Секретаріат – це постійно діючий орган, основними завданнями якого є організаційне, експертно – аналітичне, правове, нформаційне, матеріально – технічне та інше забезпечення діяльності КМУ.

10. Адміністративно – правовий статус міністерств.

Указ Президента «Про систему центральних органів виконавчої влади»

Указ Президента «Про Загальне положення про мiнiстерство, iнший центральний орган державноi виконавчоi влади Украiни»

Указ Президента «Про змiни у структурi центральних органiв виконавчоi влади»

Указ Президента «Про систему центральних органiв виконавчоi влади»

Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади підпорядкованим Кабінету Міністрів України. Міністерство реалізує державну політику у відповідній галузі.

Міністерство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробля пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Міністерство:

· бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

· прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та нших сферах;

· бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

· готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;

· розробляє цільов перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;

· реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);

· вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

· готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;

· бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики виходячи з пріоритетних напрямів структурно перебудови економіки;

· розробляє відповідн фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджу галузеві стандарти;

· вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;

· видає у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

· виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;

· бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

· здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;

· складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;

· розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;

· бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);

· забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави у межах визначених законодавством повноважень;

· забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

· здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Міністерство у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, а також з відповідними органами інших держав.

Міністерство в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів   законодавства   видає   накази,   організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерства є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,
представницькими органами,    підприємствами,     установами     і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Нормативно-правові акти міністерства підлягають   державній
реєстрації у Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством. Міністерство у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної   виконавчої   влади,   органами
місцевого самоврядування   та представницькими органами спільні акти. Міністерство очолює міністр (керівник),   якого   призначає   Президент України.

Структуру центрального апарату міністерства затверджує віце-Прем'єр-міністр України.

Міністерство є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України своїм найменуванням.

11.Адміністративно правовий статус об’єднань громадян.

Об’єднання громадян - це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав свобод.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до Закону «Про об’єднання громадян» визнається політичною партією або громадською організацією.

Держава забезпечує додержання прав і законних нтересів об'єднань громадян, легалізованих у порядку, передбаченому Законом.

Втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, так само як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб та у діяльність інших об'єднань громадян, не допускається, крім випадків, передбачених Законом. Верховна Рада України встановлює пільги щодо оподаткування доходів по окремих видах господарської або іншої комерційної діяльності об'єднань громадян, створених ними установ та організацій, заснованих підприємств, максимальні розміри окремих та загальних річних пожертвувань на користь політичних партій, затверджує перелік всеукраїнських громадських організацій, яким держава надає матеріальну допомогу.

За діяльністю ОГ встановлюється державний контроль нагляд. Контроль за додержанням ОГ положень статуту здійснюють органи, що проводять легалізацію. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводять ОГ, вимагати необхідні документи, отримувати пояснення.

Нагляд за додержанням і виконанням законності здійснюють органи прокуратури.

Контроль за джерелами і розмірами фінансових надходжень, сплатою податків здійснюють фінансові органи та органи ДПІ.

Якщо ОГ порушує законодавство, то до нього можуть бути застосовані так стягнення:

· Попередження

· Штраф

· Тимчасова заборона окремих видів діяльності

· Тимчасова заборона діяльності в цілому

· Примусовий розпуск

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається утворення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах , у навчальних закладах, інших державних установах та організаціях. Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 18 років і які є : громадянами України, громадянами інших держав, особами без громадянства. Засновниками молодіжних і дитячих організацій можуть бути особи віком від 15 років.

Політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання,
діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.
До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян/ Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.

Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації
тощо), утворювати блоки та коаліції, укладати між собою угоди про співробітництво взаємодопомогу.

Молодіжні громадські організації - об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів.

Дитячі громадські організації - об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на
реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та
соціальне становлення як повноправних членів суспільства.

Професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на
кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Благодійна організація - недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади,управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерськітовариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання,що складаються з вищезазначених релігійних організацій.

12. Адміністративно – правовий статус урядових комітетів.

Урядовий комітет є робочим органом Кабінету Міністрів України, основним завданням якого є формування та реалізація
державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України.

Урядовий комітет:

розглядає проекти законів України, актів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також розпоряджень Кабінету Міністрів України, що подані з розбіжностями, не врегульованими після проведення головним розробником в установленому порядку узгоджувальної процедури, і розпоряджень Кабінету МіністрівУкраїни, до яких є застереження Секретаріату Кабінету Міністрів, приймає рішення про схвалення проектів та вносить Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо їх прийняття;

приймає відповідно до закону рішення про оприлюднення проектів регуляторних актів, що не оприлюднені до внесення їх на розгляд Кабінету Міністрів України, та про повторне оприлюднення проектів регуляторних актів, що оприлюднювалися до внесення їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

приймає рішення про необхідність перегляду регуляторних актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України, на підставі аналізу
звіту про відстеження їх результативності;

розглядає відповідно до закону скарги на рішення Держпідприємництва про необхідність усунення порушень принципів
державної регуляторної політики та про відмову в погодженні проекту регуляторного акта;

розглядає інші документи з питань формування державної політики.

До складу урядового комітету входять члени Кабінету Міністрів України, керівники інших центральних органів виконавчої
влади, заступники керівників центральних органів виконавчої влади, заступники Міністра Кабінету Міністрів України.
Урядовий комітет очолює Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністр або Міністр закордонних
справ. Рішення урядового комітету, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання.

Контроль за виконанням рішень урядового комітету здійснює Секретаріат Кабінету Міністрів України.

13. Адміністративно –правові відносини.

Адміністративно – правові відносини – це результат впливу адміністративно правових норм на поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв’язки державно владного характеру.

Адміністративно – правові відносини характеризуються такими особливостями:

1. Адміністративно правові відносини є формою існування соціальних відносин.

2. Адміністративно – правов відносини конструюються у межах адміністративно – правових норм, тобто норми містять абстрактні конструкції відносин.

3. Адміністративн правовідносини об’єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративно –правових нормами..

4. Одним із суб’єктів адміністративних правовідносин завжди є носій владних повноважень щодо інших учасників, якими його наділяють адміністративно – правові норми.

5. Адміністративн правовідносини об’єктивуються переважно в особливій сфері суспільного життя сфері державного управління, як правило, у зв’язку зі здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо розпорядчої діяльності за обов’якової участі відповідного органу державного управління або іншого носія повноважень державно – владного характеру .

6. Адміністративн правовідносини можуть виникати за ініціативою будь – якої із сторін.

7. Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично – владного розпорядження правомочного органу.

8. якщо учасник адміністративних правовідносин порушує вимоги норм адміністративного права. То він відповідальний перед державою в особі його органу.

Види адміністративних правовідносин:

1) Залежно від виконуваних функцій: регулятивні і правоохоронні.

2) Залежно від ступеня взаємної підпорядкованості суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах,

3) За кількісним складом учасників: двосторонні та багатосторонні,

4) За організаційно – правовим складом учасників.

Адміністративні правовідносини поділяють на вертикальні та горизонтальні, внутрішні і зовнішні, майнові і немайнові, субординації і координації, внутрішньоапаратні і поза апаратні.

14. Адміністративно – правові норми.

Адміністративно правова норма – це обов’язкове правило поведінки, що встановлене й охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають , змінюються і припиняються у сфері публічного управління.

Особливості:

· В них закріплюються відносини з керування, державного контролю і нагляду;

· метод впливу адміністративно – правових норм є імперативним, вольовим, державно –владним;

· виконання приписів адміністративно –правової норми гарантується державою за допомогою організаційних, роз’яснювальних , стимулюючих, примусових засобів;

· кожна адміністративно правова норма є органічною частиною всієї галузі системи і поза цією системою не може діяти.

Метою адміністративно – правових норм є організація управлінських відносин, а також нформаційна ціль, охоронна, заохочувальна, соціально – моральна.

Функції адміністративно – правової норми:

· забезпечення ефективно діяльності органів державного управління.

· Забезпечення честі, гідності, прав, свобод і здоров’я особи.

· Охорона системи суспільних відносин матеріальної та нематеріальної сфер;

· Виховна.

· Взаємодія з нормами нших галузей права.

· Взаємодія з неправовими соціальними нормами.

Структура адміністративно – правової норми – це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв’язку, взаємозумовленості та взаємозалежності складових частин норм.

Структура:

· Гіпотеза – вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою;

· Диспозиція – це сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів правило поведінки;

· Санкція – вказує на зміст реагування держави у разі порушення тих чи інших правил, передбачених нормою;

· Заохочення – це публічне визнання заслуг фізичної та юридично особи за виконання адміністративно – правових або громадських обов’язків ( ноді можуть містити як третій компонент). Формулюються , як правило, в диспозиції норми.

Види адміністративно – правових норм: 1)За спрямованістю змісту:

а) Такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів;

б) Такі, що визначать форми і методи управлінської діяльності;

в) Такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов’язки державних службовців;

г) Такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;

д)Такі, що регулюють управління окремими галузями, державними функціями і територіями;

е) Норми, що встановлюють права та обов’язки громадян у сфері виконавчої та розпорядчо діяльності держави.

2) За адресами або суб’єктами призначення:

· адресовані органам державної-виконавчої влади ;

· іншим державним виконавчо – розпорядчим органам;

· державним службовцям;

· державним підприємствам, закладам, організаціям; недержавним об’єднанням, підприємствам, закладам;

· громадянам.

3) За формою припису: зобов’язуючі, заборонні, уповноважуючи, стимулюючі, рекомендаційні.

4) За галузевою належністю: Матеріальні, процесуальні.

5) За межею дії: у просторі, у часі.

6) За ступенем загальності: загальні, міжгалузеві, галузеві, місцеві.

7) За повнотою викладених велінь: визначені, банкетні.

8)За юридичною силою:

· викладені в законі,

· викладені в указах,

· викладені в постановах,

· викладені в рішеннях,

· викладені в наказах.

15. Адміністративно – правові режими.

16. Акти публічної адміністрації.

Акт публічної адміністрації – правовий документ державно – владного характеру, який приймається уповноваженим органом виконавчої влади, іншим суб’єктом державного управління або їх посадовими особами в односторонньому порядку, з метою здійснення управлінських завдань та функцій.

Властивості:

· під законність

· обов’язковість

· правомочність

· офіційність

· односторонність

· належна оформленість

Види:

1. За юридичними властивостями:

· Нормативн (правовстановлюючі, акти загального характеру)

· Ненормативні (індивідуальні , правозастосовні, право виконавчі, акти реалізації норм адміністративного права)

2. За межею дії:

· Що діють на всій територ без обмежень у часі

· Що діють на всій територ протягом певного строку

· Що діють на частин території без обмежень у часі

· Що діють на частин території протягом певного терміну

3. За характером компетенції органов:

· Акти загального , галузевого , функціонального рівня.

4. За становищем органів:

· Президент, КМУ, Міністерства, Голови держ. Адміністрацій, керівники підрозділів ДА.

17. Апеляційна інстанція в адміністративному судочинстві.

Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.

У окремих випадках судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд.

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційно нстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої нстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційно нстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першо нстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої нстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, як досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог КАСУ.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції.

Судові рішення суду апеляційної інстанції

1. Розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційно нстанції постановляє ухвалу в разі:

1) залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін;

2) зміни ухвали суду першої інстанції;

3) скасування судового рішення і постановлення ново ухвали;

4) скасування судового рішення і залишення позовно заяви без
розгляду або закриття провадження у справі;

5) визнання судового рішення нечинним і закриття провадження у справі;
6) скасування ухвали суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої нстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

3. З усіх процесуальних питань суд апеляційної інстанц постановляє ухвали.

4. Судові рішення суду апеляційної інстанц ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому статтями КАСУ. Після закінчення апеляційного провадження справа не пізніш як у семиденний строк направляється до адміністративного суду першо нстанції, який її розглянув.

18. Апеляційні адміністративні суди.

19. Види адміністративних проваджень.

Під адміністративним провадженням розуміють адміністративно – процесуальну діяльність компетентного суб’єкта, що здійснюється в межах конкретно адміністративної справи для її вирішення.

Види:

· Адміністративн провадження за зверненням громадян

· Провадження у справах про адміністративні правопорушення

· Провадження з видач ліцензії

· Провадження з надання громадянам пільг

· Виконавче провадження

Класифікація проваджень:

1. Нормотворчі провадження – становлять специфічну діяльність уповноважених суб’єктів щодо підготовки, затвердження, офіційного оголошення нормативно правових актів. Виділяють:

· Провадження з впорядкування нормотворчості

· Провадження з упорядкування нормативного матеріалу

· Провадження із внесення змін до нормативного матеріалу.

2. Установчі провадження – це специфічна діяльність уповноважених суб’єктів з реалізації норм матеріального адміністративного права щодо створення, реорганізації, ліквідації організаційних структур і комплектуванню х персоналом. Виділяють:

· Провадження щодо створення організаційних структур

· Провадження щодо реорганізац організаційних структур

· Провадження щодо ліквідації організаційних структур

· Провадження щодо комплектування організаційних структур персоналом.

3. Правозастосовні провадження становлять специфічну діяльність уповноважених суб’єктів із застосування норм матеріального адміністративного права щодо розгляду та вирішення індивідуальних управлінських справ.

Провадження із застосування заходів адміністративного примусу(дисциплінарн провадження, виконавчі і т.д.)
Провадження із вжиття в адміністративному порядку заходів заохочення і стимулювання (провадження у справах щодо преміювання, провадження у справах щодо присвоєння почесних та інших звань і т.д.).
Провадження з реалізації громадянами своїх прав та обов’язків (провадженням за зверненням громадян, провадження з надання громадянам спеціальних прав і т.д.).
Провадження з реалізації юридичними особами своїх прав і обов’язків (провадження з легалізації юридичних осіб, провадження з надання юридичним особам пільг.)
Контрольно – надзорні провадження (провадження з контролю за правоохоронною діяльністю, провадження щодо прокурорського нагляду).

20. Види адміністративно – примусових заходів.

Заходи адміністративного примусу поділяються на три групи:

1. заходи адміністративного попередження.

2. заходи адміністративного припинення

3. заходи відповідальності за порушення адміністративно – правових установлень.

Проте виділяючи у третій групі лише стягнення,слід визнати, що за межами класифікації залишаються заходи примусу, які, як і стягнення, застосовуються як заходи відповідальності адміністративного характеру.

Критерієм, за яким конкретні заходи адміністративного примусу, що входять до зазначених груп, різняться один від одного, є їх розміщення стосовно протиправної дії.

Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити вчинити протиправний вчинок і застосовуються, якщо правопорушення тільки передбачається. Заходи адміністративного припинення мають не дозволити розвинутися протиправному вчинку, мінімізувати збитки. Вони застосовуються, якщо вчинок вже почав здійснюватися. Заходи відповідальності за порушення нормативно – правових установлень застосовується за умови, якщо встановлено склад протиправного вчинку, тобто вчинок уже є правопорушенням.

21. Види заходів процесуального примусу.

Заходами процесуального примусу є:

1. попередження ;

2. видалення із залу судового засідання;

3. тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4. привід;

До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме порушення.

Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов'язків, встановлених КАСУ.

До учасників адміністративного процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а в разі повторного вчинення таких дій - видалення із залу судового засідання. У раз повторного вчинення перекладачем вищезазначених дій, суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача.

У разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом. В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються: м'я (найменування) особи, в яко знаходиться доказ, її місце проживання (перебування, знаходження), назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення, кому доручається вилучення. Ухвала надсилається державному виконавцю для виконання.

До належно викликаних особи, особисту участь якої визнано судом обов'язковою, свідка, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини неприбуття, може бути застосовано привід до суду через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення. Привід до суду не застосовується до малолітніх та неповнолітніх осіб, вагітних жінок, інвалідів першої і другої груп, жінок, які мають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, як згідно із КАСУ не
можуть бути допитані як свідки. Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання
(перебування), роботи, служби чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, якому органу внутрішніх справ доручається здійснення приводу.

Ухвала про привід до суду передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження у справі або за місцем проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи, яку належить привести. Ухвала про привід до суду оголошується учаснику адміністративного процесу, до якого застосовується привід, особою, яка її виконує. У раз неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про привід до суду, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання.

22. Види об’єднань громадян.

Види об’єднань:

1) Залежно від цілей створення і діяльності: політична партія, громадська організація, професійна спілка.

2) За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише громадськ організації: всеукраїнські, місцеві, міжнародні.

3) За способом обліку членів громадської організації: такі, що мають фіксоване ндивідуальне членство; такі, що не мають фіксованого індивідуального членства.

4) За шляхом легалізації ОГ класифікуються на легалізовані шляхом: реєстрації, повідомлення про заснування.

5) Залежно від віку, по досягненні якого дозволяється бути членом ОГ: політичн партії, громадські організації дорослого населення, молодіжні та дитяч громадські об’єднання.

Політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне ОГ прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що ма своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Громадська організація – це об’єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних творчих, вікових, національно культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Професійна спілка – добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійно діяльності.

23. Види органів виконавчої влади.

Орган державної виконавчої влади – це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і ма юридичний статус органу державної виконавчої влади.

Вищі органи виконавчої влади

Кабінет міністрів України – вищій орган у систем органів виконавчої влади (Уряд України).

Структура:

Секретаріат КМУ: очолює Міністр КМУ

Апарат Прем’єр – міністра України

Патронатна служба

Перший віце- прем’єр – міністр, віце - прем’єр – міністри, Міністри

Урядові комітети

Консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, що утворюються Кабінетом Міністрів України

Група радників Прем’єр – міністра України

Прес – секретар Прем’єр – міністра України

Керівник протоколу Прем’єр – міністра України

Секретаріат Прем’єр – міністра України

Урядовий орган державного управління (департаменти, служби , інспекції)

Керівник урядового органу державного управління

Центральні органи виконавчої влади

Міністерство – головний орган у системі центральних органів

Державний комітети

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним стаутусом

Державний секретар міністерства

Місцеві органи виконавчої влади

Місцеві державні адміністрації

Спеціальні органи виконавчої влади

Кримінальна міліція

Міліція громадської безпеки

Транспортна міліція

Державна автомобільна інспекція

Міліція охорони

Спеціальна міліція

Державна служба охорони при органах внутрішніх справ

24. Види проваджень за Кодексом адміністративного судочинства України

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ПІДГОТОВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Закриття провадження у справі

АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ВИНЯТКОВИМИ ОБСТАВИНАМИ

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

ПРОВАДЖЕННЯ В ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЯХ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ

провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів
провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій
провадження у справах щодо уточнення списку виборців
провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, як порушують законодавство про вибори та референдум
провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльност кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організац партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ніціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу
провадження у справах щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України
провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності
провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державно виконавчої служби
провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання
провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання

25. Вимоги до актів публічної адміністрації.

Основні вимоги:

· Акти публічно адміністрації мають відповідати законам і підзаконним актам органів державного управління вищого рівня.

· Має бути прийнятий компетентним органом у межіх його повноважень

· Видаватися у певному порядку з додержанням процесуальних правил

· Додержання певної форми акта (письмова і конклюдентна)

Додаткові:

Можуть бути видані лише за наявності спеціального дозволу вищого органу
Можуть бути прийняті лише в межах певного терміну
Деякі вимагають затвердження вищестоящим органом

За порушення цих вимог акт публічної адміністрації може бути визнано неправомірним.

26. Вищий адміністративний суд України.

27. Відмежування адміністративного права від інших галузей права.

28. Громадяни як суб’єкти адміністративного права.

Головною особливістю становища громадян як суб’єктів адміністративного права є те, що вони виступають як приватні особи, тобто реалізують сво особисті, загальногромадянські права та обов’язки у сфері державного управління, а не права та обов’язки виконавчо-розпорядчих органів, громадських організацій чи посадових осіб.

Адміністративна правоздатність – це здатність мати суб’єктивн права та обов’язки, передбачені нормами адміністративного права. Вона виникає з народженням громадянина і припиняється з його смертю. Може бути повною і обмеженою. Обмеження правоздатності полягає в тому , що в результаті д адміністративно – правових норм відбувається : звуження кола прав, покладання на громадян додаткових обов’язків.

Адміністративна дієздатність – це здатність громадянина реалізовувати надані права виконувати покладені на нього обов’язки.

Права громадян, які зумовлені адміністративним законодавством: 1) соціально економічні; 2)політичні права і свободи; 3) особисті права і свободи.

Адміністративн-правові обов’язки громадян – це встановлен державою і адресовані громадянам вимоги діяти в певних рамках та межах.

29. Державне управління.

Державне управління – це специфічна діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до публічних інтересів інтересів.

Державне управління є частиною соціального публічного управління. Основні компоненти системи державного управління це: суб’єкт ним є держава в цілому, об’єкт – ним є організоване суспільство в цілому, керуючий вплив – йому притаманний державно – владний характер, дістає вияв у переважно адміністративно – правовій формі, а також має безперервний характер

Ознаки державного управління: 1) виконавчо – розпорядчий характер; 2) підзаконність; 3) масштабність і універсальність; 4) ієрархічність; 5) безпосередньо організуючий характер; 6) державно – владний характер.

Принципи державного управління - це основоположні, керівні ідеї, відправн засади, які покладені в основу організації та діяльності механізму державного управління.

Основні групи принципів державного управління:

1. соціально політичні: демократизм, народність, законність, гласність, об’єктивність, врахування громадської думки, рівність усіх перед законом.

2. організаційн принципи побудови апарату державного управління: галузевий, функціональний, територіальний;

3. організаційн принципи функціонування апарату державного управління: нормативність діяльності, колегіальність(обговорення важливих питань колективами спеціалістів, думка яких враховується у раз прийняття рішень), поділ управлінської праці, відповідальність за прийнят рішення, оперативна самостійність, єдиноначальність (орган державного управління очолює конкретна особа).

30. Докази у справах про адміністративні проступки.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інш обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дан встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, як беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторонни мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Види:

· Пояснення сторін, третіх осіб та хніх представників

· Показання свідка

· Письмові докази

· Речові докази

· Висновок експерта

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановлено сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

31. Завдання адміністративного судочинства.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку органів державно влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, нших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржен будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4)безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи
несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

32. Загальна характеристика Концепції адміністративно реформи.

Зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, в комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя. З другого, у розбудові деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.

Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй впливовим чинником у світі та Європі. Її метою також є формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей.

Для досягнення мети адміністративної реформи в ход проведення має бути розв’язано ряд завдань:

· формування ефективно організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;

· формування сучасно системи місцевого самоврядування;

· запровадження ново деології функціонування виконавчої влади місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;

· організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

· створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

· запровадження раціонального адміністративно – територіального устрою.

Концепція адмін. Реформи передбачає, що вона має здійснюватись у п’яти напрямах за три етапи. Ці напрями включають:

створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні;
формування нових інститутів, організаційних структур та нструментів здійснення державного управління;
кадрове забезпечення нової системи державного управління;
зміцнення та формування нових фінансово – економічних основ функціонування державного управління;
наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу функціонування.

33.Законодавство про адміністративні правопорушення

Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена
законами, ще не включеними до Кодексу. Питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України"

34.Заходи адміністративного попередження.

Ці заходи застосовуються з метою попередження правопорушення за умови, якщо його вчинення лише передбачається.

Сутність попередження правопорушень полягає, по-перше, в тому, щоб не допустити протиправної поведінки з боку конкретних осіб, які до такої поведінки схильні; по-друге, в усуненні причин, що сприяють вчиненню правопорушень і утворенню умов, які виключають протиправну поведінку.

Види :

· перевірка документів.

· Безперешкодний вхід у житлові приміщення громадян, які перебувають під адміністративним наглядом.

· Відвідання підприємств, закладів, організацій для виконання профілактичних функцій.

· Опечатування приміщень, використовуваних як каси, місця зберігання документів, товарно – матеріальних цінностей; опечатування вимірювальних приладів і пристроїв.

· Вилучення для проведення аналізу проб продукції, яка призначена для реалізації населенню.

· Заборона або обмеження у встановленому порядку руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць автомобільних шляхів з метою забезпечення громадської безпеки.

· Заборона експлуатац транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці руху.

· Тимчасова заборона доступу громадян на окремі ділянки місцевості або об’єкти з метою забезпечення громадського порядку громадської безпеки.

35. Заходи адміністративного припинення.

Їх призначення полягає:

· В припинення протиправно поведінки

· В усуненні шкідливих наслідків протиправної поведінки

· У створенні необхідних умов для можливого в майбутньому притягнення винної особи до адміністративно відповідальності.

Заходи адміністративного припинення можуть застосовуватися як самостійні, так разом з іншими заходами адміністративного примусу, зокрема, з адміністративними стягненнями.

Заходи адміністративного припинення закріплюються в нормативному порядку. Вони зафіксовані в КУпАП.

З метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпані інш заходи впливу, встановлення особи, складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо складання протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ і виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення допускається адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд і вилучення речей і документів.

34.Звернення громадян як спосіб забезпечення законності

Звернення громадян до органів держави з питань забезпечення законност х конституційним правом.

Під зверненням громадян слід розуміти викладені в письмовій або в усній формі пропозиції, заяви і скарги.

Пропозиція – звернення громадян, де висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально – культурної та інших сфер діяльності держави та суспільства.

Заява звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльност підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки про поліпшення їх діяльності.

Скарга звернення з вимогою щодо поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об’єднань громадян, підприємств, посадових осіб.

37.Зміст постанови по справі про адміністративний проступок

1.Постанова складається з:

1) вступно частини із зазначенням:

дати, часу та місця її прийняття; найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання; мен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмета адміністративного позову;

2) описово частини із зазначенням:

короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом;

3) мотивувально частини із зазначенням:

встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивно частини із зазначенням:

висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог; розподілу судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення строку порядку набрання постановою законної сили та її оскарження.

38.Іноземці як суб’єкти адміністративного права

Іноземець – особа, яка не перебуває у громадянстві України громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято. Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці та особи без громадянства зобов'язан поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Паспортний документ - національний паспорт або документ, який його замінює.

Імміграція – це прибуття в Україну чи залишення в України у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію – рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Посвідка – це документ, що стверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціально групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянсько належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажа користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання , не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

39. Інстанційна підсудність адміністративних справ

Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених КАСУ, вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції.

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які
знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України переглядає   судові рішення   місцевих   та   апеляційних   адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку,
визначеному частиною шостою статті 177 (Судами   апеляційної інстанції є відповідні апеляційні адміністративні суди. Судом апеляційної інстанції у справах, розглянутих відповідно до частини третьої статті 172 цього Кодексу (Рішення, дії або бездіяльність   Центральної   виборчої комісії    щодо    встановлення   нею   результатів   виборів   чи всеукраїнського     референдуму     оскаржуються    до     Вищого
адміністративного   суду   України. Усі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії оскаржуються до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.) окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, є Вищий адміністративний суд України.) цього Кодексу, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд     апеляційної    інстанції    судові    рішення    окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюєтьсяна місто Київ.

Верховний Суд України переглядає судові рішення адміністративних судів за винятковими обставинами.

40.Інститут представників Президента України. Загальна характеристика

Важливу роль у забезпеченні здійснення ПУ повноважень у сфері виконавчо влади відіграє інститут представників ПУ.

Представники ПУ функціонують:

· В АР Крим – очолю Постійний представник ПУ в АР Крим

· Конституційному суді

· ВРУ

· КМУ

· На ЧАЕС

Представництво утворюється ПУ і безпосередньо йому підпорядковується

Постійний Представник ПУ на ЧАЕС. Представник Президента України на Чорнобильській АЕС представляє Президента України у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями з питань, що виникають у зв'язку зі зняттям з експлуатації Чорнобильської АЕС, перетворенням зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на
екологічно безпечну систему, а також з питань забезпечення соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич.

На Представника Президента України покладається здійснення постійного аналізу стану реалізації заходів із вирішення організаційних, економічних, соціальних, технічних, екологічних та інших питань, що виникають у зв'язку зі зняттям з експлуатації Чорнобильсько АЕС, перетворенням об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему, забезпеченням соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич, та підготовка за результатами такого аналізу пропозицій Президентові України.

Представника Президента України призначає на посаду ізвільняє з посади Президент України. Представник Президента України підпорядковується Президентові України. Представник Президента України є за посадою членом Національної ради з проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Представник Президента України здійснює свої посадові обов'язки переважно за місцем розташування Чорнобильської АЕС.

Постійний представник ПУ у ВРУ є особа , яка уповноважується ПУ забезпечувати взаємодію між ПУ і ВРУ. Він призначається ПУ на строк повноважень Президента може виконувати свої обов’язки на громадських засадах.

Основними завданнями Постійного представника ПУ у ВРУ є:

1. участь у забезпеченн здійснення повноважень ПУ у ВРУ;

2. представлення на засіданнях ВРУ, її комітетів та тимчасових комісій проектів законів, пропозицій до законів, повернутих ПУ для повторного розгляду, а також інших документів, внесених ПУ;

3. нформування ПУ про хід та результати розгляду у ВРУ, а також її органах, внесених ПУ документів.

Постійний представник ПУ у Конституційному суді України є посадовою особою, уповноваженою ПУ представляти ПУ у КСУ як суб’єкта права на конституційне подання з питань прийняття рішень та дачі висновків КСУ.

Завдання:

1. бере участь у підготовц проектів конституційних подань ПУ до КСУ і представляє їх ПУ.

2. здійснює як представник суб’єкта права на конституційне подання усі дії , передбачені ЗУ «Про КСУ», Регламентом КСУ і пов’язані з підготовкою та конституційним провадженням у справах;

3. вносить за дорученням ПУ зміни або уточнення до конституційних подань, внесених до КСУ, а також до тих питань, що перебувають у конституційному провадженні;

4. координує діяльність інших представників ПУ, призначених для участі у підготовці, конституційному провадженні у конкретно визначених справах.

5. нформує ПУ про хід та результати розгляду справ у КСУ.

Постійний представник ПУ у КМУ є посадовою особою, на яку покладається завдання здійснення постійного зв'язку між Президентом України і Кабінетом Міністрів України , підпорядковується ПУ.

Завдання :

1. представляє на засіданнях КМУ, а також його консультативно – дорадчих та інших органів позицію ПУ з питань, що розглядаються ;

2. нформує ПУ про хід та результати розгляду питань на засіданнях КМУ та його консультативно – дорадчих та інших органів;

3. вивчає акти, та в раз необхідності, проекти актів КМУ щодо їх відповідності актам та дорученням ПУ;

4. виконує інші повноваження за дорученням ПУ;

Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим державним органом, утвореним відповідно до Конституції України з метою сприяння виконанню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України. Представництво утворюється Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Представництво очолює Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим.

Завдання:

а) вивчає стан виконання в Автономній Республіці Крим Конституції законів України, указів і розпоряджень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, вживає заходів до забезпечення належного виконання актів законодавства України Верховною Радою Автономної Республіки Крим і Радою міністрів Автономної Республіки Крим, районними державними адміністраціями і органами місцевого самоврядування в Автономній Республіц Крим;
б) сприяє додержанню конституційних прав і свобод людини громадянина та досягненню міжнаціональної злагоди, соціально-економічної і політичної стабільності в Автономній Республіц Крим;

в) аналізує нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо їх відповідності Конституції та законам України і в разі потреби вносить пропозиції про зміни, скасування або зупинення їх дії;

г) готує і подає на розгляд Президентові України аналітичні матеріали з питань розвитку соціально-економічних та політичних процесів в Автономній Республіці Крим;

д) сприяє Президентові України у вирішенні кадрових питань в Автономній Республіц Крим;

е) аналізує практику діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, релігійних організацій в Автономній Республіці Крим, сприяє їх взаємодії з органами державної влади України, а також узагальнює відомості про громадську думку щодо економічної та соціальної ситуації в Автономній Республіці Крим, інформує Президента України з цих питань.

41.Касаційна інстанція в адміністративному судочинстві

Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України.

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, як не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, нтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судов рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково.

2. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Заперечення протии інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

3. Підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

42.Компетенція адміністративних судів

1.Компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних
повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її
проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізац хньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

2. Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3)про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньо діяльності або виключної компетенції.

43.Контроль як спосіб забезпечення законності

Контроль є способом забезпечення законності, його сутність полягає в тому, що суб’єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує сво функції.

Класифікація контрольних функцій:

· Залежно від суб’єкта:

1. контроль з боку законодавчої влади.

2. контроль з боку ПУ та його апарату

3. контроль з боку КМУ

4. контроль з боку центральних органів виконавчої влади

5. контроль з боку місцевих органів виконавчої влади

6. контроль з боку органів судової влади

7. контроль з боку органів місцевого самоврядування

8. контроль з боку громадськості.

· Залежно від належност суб’єкта до державних або громадських структур:

1. державний контроль

2. громадський контроль

· залежно від адміністративно – правової компетенції суб’єкта:

1. загальний контроль

2. відомчий контроль

3. надвідомчий контроль

· залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль:

1. попереджувальний контроль

2. поточний контроль

3. наступний контроль

· залежно від спрямованості контролю:

1. зовнішній контроль

2. внутрішній контроль

· залежно від призначення контролю:

1. загальний

2. цільовий

45. Метод адміністративного права

Метод адміністративного права – це сукупність прийомів та засобів, з допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галуз адміністративного права.

Загальні:

Імперативний і диспозитивний

Спеціальні:

Метод субординації – формує централізоване, імперативне регулювання, яке зверху до низу проводиться на владно – імперативних засадах. Юридична енергія надходить тільки зверху, від компетентних суб’єктів. Тому статус сторін, їхн становище у правовідносинах насамперед характеризується субординацією чи підпорядкованістю.

Метод координації – формує децентралізоване, диспозитивне регулювання, що проводиться на паритетних засадах. Джерелом юридичної енергії за такого регулювання є будь – які суб’єкти правовідносин. Тому статус суб’єктів характеризується в першу чергу їх рівноправним становищем у правовідносинах.

Регулювання відносин у сфері публічного управління проводиться за допомогою адміністративно – правового методу.

46.Метод адміністративно – правового впливу

Адміністративно – правовий метод – це сукупність прийомів впливу, що містяться в адміністративно – правових нормах, за допомогою яких встановлюється юридично владне і юридично підвладне становище сторін у правовідносинах.

Відносини, що виникають під впливом адміністративно правового методу регулювання, характеризуються, як правило, нерівністю сторін мають назву «відносини влади і підпорядкування».

Прийоми адміністративно – правового методу:

Приписи – покладення прямого юридичного зобов’язання чинити ті чи інші дії за умов, передбачених нормою.

Заборони – фактично це також приписи, але іншого характеру, а саме: покладання прямих юридичних обов’язків не чинити тих чи інших дій за умов, передбачених правовою нормою.

Дозволи – юридичний дозвіл чинити за умов, передбачених нормою ті чи інші дії або утримуватися від їх вчинення за своїм бажанням.

47.Місце і строки розгляду справ про адміністративні проступки

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, статтями 128 - 129, частинами першою і
другою статті 130, статтею 132, частиною четвертою статті 133 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) КУпАП, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 178 КУпАП, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.

Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника. Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першою статті 44, 44-1, 106-1, 106-2, статтею 162, 173, 173-1, 178, 185 і частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 160-2, 185-1, 212-7 - 212-20 – у триденний строк, статтями 46-1, 51 і 176 - у п'ятиденний строк, а статтями 101-103 КУпАП - у семиденний строк.

Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

49.Місцеві органи виконавчої влади.

Місцеві органи виконавчої влади – це насамперед місцеві державн адміністрації. Місцеві державні адміністрації функціонують: в областях, в районах областей, в районах АР Крім, в містах Києві і Севастополі, районах міст Києва і Севастополя.

Місцева державна адміністрація у межах своїх повноважень, по-перше, здійснює виконавчу владу на території відповідно адміністративно – територіальної одиниці; по-друге, реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. На будинках, у яких розміщуються місцев державні адміністрації піднімається Державний прапор України, вивішуються таблички з зображенням Державного герба України та найменуванням розташованого там органу.

Основні завдання місцевих державних адміністрацій

Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Місцев державні адміністрації є юридичними особами.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації та підприємництва;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту зв'язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;
7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесен законами до їх повноважень.

Об'єкти управління місцевих державних адміністрацій

В управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

У разі делегування місцевим державним адміністраціям районними чи обласними радами відповідних повноважень в їх управлінні перебувають також об'єкти спільної власності територіальних громад.
Місцевим державним адміністраціям забороняється використовувати об'єкти державної власності, власност територіальних громад, що перебувають в їх управлінні, як заставу чи інші види забезпечення, а також здійснювати операції уступки вимоги, переведення боргу, прийняття переведення боргу, дарування, пожертвування.

50.Нагляд як спосіб забезпечення законності

Суб’єктами здійснення нагляду є державні органи. Належність тієї чи іншої структури до суб’єктів нагляду визначається відповідними нормативними актами.

Повноваження суб’єктів нагляду :

1. з розробки норм і правил, виконання яких контролює суб’єкт

2. з організації та здійсненню нагляду

3. застосування заходів державного примусу

51.Об’єкт адміністративного проступку.

Об’єкт – це те, на що спрямоване посягання. Об’єктом адміністративного проступку, як і будь якого правопорушення, є суспільні відносини.

Об’єктом адміністративного проступку можуть бути лише такі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією.

Загальним об’єктом адміністративних проступків є суспільн відносини, що мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузами права; по-друге, охороняються адміністративними санкціями.

Родовий об’єкт це однорідна група суспільних відносин, що невід’ємною і самостійною частиною якогось цілого.

Видовий об’єкт це різновид родового об’єкту. Видовий об’єкт утворюють спільні для ряду проступків суспільн відносини.

Безпосередній об’єкт. Адміністративний проступок завдає шкоди конкретним суспільним відносинам, що охороняються адміністративною санкцією.

52.Об’єктивна сторона адміністративного проступку.

Об’єктивна сторона адміністративного проступку – це зовнішній прояв суспільно небезпечного посягання на об’єкт, що перебуває під охороною адміністративно правових санкцій.

Протиправне діяння може бути простим і складним. Просте являє собою єдину дію або короткочасну бездіяльність, єдиний короткочасний акт протиправної поведінки. Складне діяння або складається з кількох самостійних дій, або розтягнуте в часі, або вчинюється групою осіб.

Види складних діянь:

· З двома різними діями;

· Такі, що складаються з альтернативних дій.

· Збірні

· Триваючі

· Такі, що продовжуються.

53.Обставини, що виключають адміністративну відповідальність

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Крайня необхідність

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Необхідна оборона

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання.

Неосудність

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи ншого хворобливого стану.

54.Обставини, що виключають провадження в справах про адміністративні проступки

Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:

1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення;

8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження всправі.

55.Обставини, що обтяжують адміністративну відповідальність

Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп'яніння.

Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

56.Обставини, що пом’якшують адміністративну відповідальність

Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі.

57.Ознаки адміністративного проступку

Ознаки:

це виключно діяння, тобто дія чи бездіяльність. Думки, бажання чи нші вияви психічної діяльності юридичного значення не мають.
протиправність. Конкретне діяння визнається адміністративним правопорушенням, якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством.
Винність.
Адміністративна караність
Посягання на державний чи громадський порядок, власність, права свободи громадян, на встановлений порядок управління.

58. Органи , що розглядають справи про адміністративн проступки

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

3) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними, районними в містах комісіями в справах неповнолітніх;

4) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями);

5) органами внутрішніх справ, органами державних нспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КУпАП..

59.Особливості здійснення виконавчої влади в міст Києві

Місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи. Місцев державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.
Система місцевого самоврядування у місті Києві

Система місцевого самоврядування у місті Києві включає:

територіальну громаду міста;
міського голову;
міську раду;
виконавчий орган міської ради;
районні ради;
виконавчі органи районних у місті рад;
органи самоорганізації населення.

Основні форми здійснення місцевого самоврядування

1. Місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.

2. Члени громади мають право в установленому порядку організовувати і брати участь у зборах громадян за місцем проживання, ніціювати розгляд у раді будь-якого питання місцевого самоврядування, створювати органи територіальної самоорганізації населення.

3. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Представницькі органи місцевого самоврядування, порядок х формування, повноваження

1. У місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради, як юридичними особами.

2. Порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" з особливостями, передбаченими Законом «Про столицю України - місто-герой Київ».

Виконавчі органи місцевого самоврядування у місті Києві

Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Здійснення управління районами в місті Києві

1. Питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

2. Київська міська рада може передавати районним у місті радам у власність або в управління об'єкти комунальної власності міста Києва в порядку, передбаченому законами України.

Президія Київської міської ради

1. Президія Київської міської ради є дорадчим органом ради, який попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, які передбачається внести на розгляд ради. Рішення Президії мають рекомендаційний характер.

2. До складу Президії ради входять міський голова, його заступник по роботі в раді, голови постійних комісій ради, уповноважені представники депутатських груп фракцій. Президія діє на основі положення про неї, що затверджується Київською міською радою.

60. Підстави адміністративної відповідальності

Підставою АВ вважається протиправна винна дія або бездіяльність, що порушу встановлене адміністративно – правовою нормою правило, але за своїм характером наслідками не тягне за собою кримінального покарання.

АВ настає за порушення найменшої частини адміністративно – правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов’язків, тобто за вчинення адміністративних правопорушень.

АВ тягне за собою порушення тільки тієї норми адміністративного права, яка охороняється адміністративними санкціями.

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, фактичної, процесуальної.

61.Повноваження Президента України у сфер виконавчої влади

Загальн повноваження:

· Президент признача чергові вибори до ВРУ

· ПУ може достроково припинити повноваження ВРУ

· Йому належить право законодавчої ініціативи у ВРУ

· Призначає членів КМУ за поданням Прем’єр – міністра, керівників інших центральних органів виконавчо влади, голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їх повноваження на цих посадах.

· Президент утворює суди у визначеному законом порядку

· Здійснює перше призначення особи на посаду професійного судді

· Призначає трьох членів Вищої ради Юстиції

· Скасовує акти КМУ та акти РМ АРК

· Призначає за згодою ВРУ Генерального прокурора та звільняє його з посади

У сфері виконавчої влади:

· Формування структур виконавчо влади

· визначення змісту діяльності структур виконавчої влади

· забезпечення законності у сфері державного управління

· видання указів та розпоряджень, які є обов’язковими до виконання на території України

· укладання міжнародних договорів

62. поняття адміністративного позову

Адміністративний позов – ст.3 ч.6 КАСУ звернення до адмін. Суду про захист прав свобод та інтересів у публічно правових відносинах.

63.Поняття адміністративного права

Адміністративне право – це галузь права, засобами якої формуються публічно управлінські відносини, а також організується і забезпечується публічно управлінська діяльність.

Як фундаментальна галузь публічного права, воно необхідним інструментом у регулюванні діяльності структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій.

Його норми регулюють діяльність структур виконавчо влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій.

АП органічно пов’язане з виконавчою владою та державним управлінням. Воно виступає обов’язковим інструментом,здійснення державно виконавчої влади у формі державного управління. Його норми є правовою основою побудови й ефективного функціонування найбільш активної та потужної державно підсистеми – апарату державного управління.

Безпосередньо нормами адміністративного права встановлюються державно – владні управлінські відносини та закріплюються права обов’язки громадян, а також інших суб’єктів, що не мають владних повноважень у відносинах з представниками держави; встановлюються організаційні та правов засади функціонування всієї системи державної адміністрації; здійснюється розподіл повноважень між органами державного управління та їх структурними одиницями; визначаються принципи, методи, форми державно – управлінсько діяльності.

64.Поняття адміністративного примусу.

Адміністративний примус – це владне, здійснюване в односторонньому порядку та передбачених правовими нормами випадках застосування від імен держави до суб’єктів правовідносин, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, заходів припинення правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно –правових установлень.

Ознаки адміністративного примусу:

· якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю відповідному виду юридично відповідальності, то АП і адміністративна відповідальність – різні правов явища. Адміністративна відповідальність є частиною АП.

· Заходи АП встановлюються, змінюються, скасовуються актами управління залежно від потреби. Не існу диного акта, який би містив перелік примусових заходів.

· Заходи АП застосовуються великою кількістю суб’єктів .

· Заходи АП можуть застосовуватись як до правопорушників чи осіб, від яких можна чекати вчинення правопорушення, так і до осіб, які належать до категорії законослухняних, тобто не вчинюють і не збираються вчинювати будь – які проступки

· Застосування АП заходів може бути звернене як до конкретних суб’єктів, так і до певної групи фізичних або юридичних осіб без їх персоніфікації.

· застосування заходів АП передбачається різними за юридичною силою документами.

· Заходи АП застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб.

· Усі заходи АП мають примусово- обов’язковий , державно – владний характер.

65.Поняття адміністративного проступку.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

66.Поняття адміністративного процесу.

Під адміністративним процесом розуміють порядок, правила за якими реалізуються матеріальні норми адміністративного права.

Для різних категорій адміністративних справ існують відповідн процедури. Кожна з таких процедур – це система встановлених державою обов’язкових правил. Ці правила закріплюються в нормативних актах і виступають як адміністративно – процесуальні норми.

Адміністративно –процесуальна норма – це встановлені чи санкціоновані державою обов’язкові правила, відповідно до яких регламентується порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права.

Діяльність виконавчо – розпорядчих органів з вирішення адміністративних справ на підставі адміністративно – процесуальних норм прийнято називати адміністративно – процесуальною діяльністю.

Адміністративно – процесуальну діяльність, здійснену у межах конкретно адміністративної справи прийнято називати провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням.

Адміністративні провадження є структурними складовими адміністративного процесу, а їх сукупність – носієм ознак адміністративного процесу.

68. Поняття адміністративної відповідальності

Адміністративна відповідальність – це примусове, з додержанням встановлено процедури, застосування правомочним суб’єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником.

Ознаки АВ:

є засобом охорони встановленого державою правопорядку;
нормативно визначена і полягає в застосуванні санкцій правових норм;
є наслідком винного антигромадського діяння;
супроводжується державним і громадським осудом правопорушника вчиненого ним діяння;
пов’язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками, яких він має зазнати;
реалізується у відповідних процесуальних формах;

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно – правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов’язків, тобто за вчинення адміністративних правопорушень.

Похідні ознаки АВ:

притягнення до АВ можливо тільки в результаті вчинення адміністративного проступку.
АВ полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень
мета АВ полягає: а) у вихованні особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття; б) запобіганню здійснення нових проступків;
право притягнення до АВ надано багатьом суб’єктам, серед яких – органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди.
акт про притягнення до АВ може прийматися: а) індивідуально; б) колегіально шляхом голосування.
законодавством встановлений особливий порядок притягнення до АВ.
норми, що регулюють АВ, містяться у різних за своєю правовою природою актах: а) кодексах; б) законах; в) правилах

70.Поняття державної служби

Інститут державної служби продовжує і завершує організаційне оформлення державного механізму, а найголовніше – робить цей механізм здатним практично вирішувати будь – які питання галузі державного управління.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ц особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Основні принципи державної служби

Державна служба грунтується на таких основних принципах:

служіння народу України;
демократизму і законності;
гуманізму і соціальної справедливості;
пріоритету прав людини і громадянина;
професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданост справі;
персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;
дотримання прав та законних інтересів органів місцевого регіонального самоврядування;
дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових
повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

71.Поняття і види стягнень за КУпАП

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Види адміністративних стягнень

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, види адміністративних стягнень.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

74. Поняття суб’єктів адміністративного права.

В адміністративному праві під суб’єктом розуміють носія прав та обов’язків у сфер публічного управління, які передбачені адміністративно – правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати.

Складові елементи адміністративної правосуб’єктності:

· Адміністративна правоздатність – це здатність суб’єкта мати права та обов’язки у сфері державного управління. З’являється з моменту виникнення суб’єкта.

· Адміністративна дієздатність – це здатність суб’єкта самостійно, свідомими діями реалізовувати надані йому права виконувати покладені на нього обов’язки у сфері державного управління. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб’єкта нести за порушення адміністративно – правових норм юридичну відповідальність.

· Суб’єктивн права у сфері державного управління – це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно – правових нормах міра можливої поведінки у правовідносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов’язком іншого учасника правовідносин.

· Суб’єктивн адміністративно – правові обов’язки - це покладена державою і закріплена в адміністративно – правових нормах міра належної поведінки у правовідносинах.

Якщо громадянина не чинить адміністративних правопорушень, то він не суб’єктом адміністративно – деліктних відносин.

Cуб’єкти:

Президент України
Орган виконавчої влади
Державні службовці, як суб’єкти, у діяльності яких об’єктивуються повноваження державних органів управління
Громадяни України, іноземці, особи без громадянства
Органи місцевого самоврядування
Об’єднання громадян
СПД

75.Правила і строки накладення адміністративних стягнень

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненного правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення. У разі відмови в порушенні кримінально справи або закриття
кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

76.Предмет адміністративного права

Предметом адміністративного права є сукупність особливих управлінських відносин, що складаються у сфері публічного управління.

Відносини, що становлять предмет адміністративного права чи адміністративно – правові відносини – це стійкі правові зв’язки між суб’єктами й об’єктами публічного управління, що виникають у результаті дії адміністративно правових норм.

Особливості адміністративно – правових відносин:

· виникають у результат управлінської діяльності з реалізації публічних, найчастіше державно управлінських, інтересів;

· у них обов’язково бере участь суб’єкт, наділений державою відповідними управлінськими повноваженнями;

· для них, як і для управління взагалі, характерні владність і цілеспрямованість. Це відносини влади і підпорядкування;

· вони захищені правовими засобами, у тому числі і примусовими.

77.Предметна підсудність адміністративних справ

1.Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам

2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

2. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративн проступки.

3. Справи щодо оскарження дій або бездіяльност посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

4. Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанц підсудні справи:

1) щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

2) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

5. У разі невизначеності предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

78.Призначеня Кодексу адміністративного судочинства

Кодекс адміністративного судочинства України визнача повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів порядок здійснення адміністративного судочинства.

79.Принципи адміністративного судочинства

1. Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом судом;
4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;

5) гласність і відкритість адміністративного процесу;

6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду;

7) обов'язковість судових рішень.

80.Припинення державної служби

Підстави припинення державної служби

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі:
1) порушення умов реалізації права на державну службу;

2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог;

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби;

4) відставки державних службовців, які займають посади першої або друго категорії;

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі;

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги;

7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених.
Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ніціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатно служби. За державними службовцями, які займали посади першої категор не менше трьох років і звільнені у зв'язку із зміною складу органу, де вони працювали, або закінченням терміну повноважень цього органу, зберігається середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але не більше одного року.

Відставкою припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою. Підставами для відставки є принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі; примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному
законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об'єднанням громадян, громадянину; стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень.

Відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов'язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.

У разі відставки державного службовця,   який   не   досяг пенсійного віку, але має страховий стаж для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років і відпрацював на посадах першої   чи   другої категорії не менш як п'ять років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного   віку.
     При досягненні пенсійного віку державним службовцем, який перебуває у відставці, йому призначається пенсія як державному службовцю. У   разі   призначення пенсії за віком, працевлаштування, засудження   за скоєння злочину виплати, передбачені частиною четвертою ц статті, припиняються.
      Рішення про припинення державної служби може бути оскаржено державним службовцем безпосередньо до суду.

81. Провадження за зверненням громадян

Право громадян на звернення є Конституційним.

Види: ндивідуальне чи колективне, письмове або усне; пропозиція, зауваження, скарга.

Розгляду не підлягають: анонімні звернення; повторні звернення від одного й того самого громадянина, з одного і того самого питання, до одного і того самого органу за умови, що перше звернення вирішено по суті; звернення з порушенням встановлених законодавством термінів; звернення осіб визнаних судом недієздатними.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Оскаржені можуть бути дії або рішення:

внаслідок яких порушено права, законні інтереси, свободи громадян;
створено перешкоди для реалізації громадянином його прав, законних нтересів, свобод;
незаконно покладено на громадянина будь – які обов’язки;
громадянина незаконно притягнуто до відповідальності.

Стадії провадження:

· подання громадянином звернення та прийняття його до розгляду органом, що веде провадження;

· розгляд справи;

· ухвалення рішення;

· перегляд рішення у зв’язку з його оскарженням або опротестуванням;

· виконання рішення;

Види суб’єктів провадження за зверненням громадян:

суб’єкти, що звертаються (Дієздатні громадяни України, іноземці та особи без громадянства);
суб’єкти, що розглядають звернення (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, засоби масової інформації, прокурори);
допоміжні суб’єкти (адвокат, представник, представник трудового колективу, представник організації, особи з вини яких було допущено правопорушення);
патронатні суб’єкти (законні представники неповнолітніх та недієздатних осіб, трудові колективи).

82.Прокурорський нагляд

Прокуратура здійснює нагляд:

за додержанням законів органами, які проводять оперативно розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
за додержанням законів у разі виконання судових рішень з кримінальних справ, а також у разі застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Формами реагування прокурора на встановлені у процесі нагляду порушення законодавства є протест прокурора, припис, подання, постанова.

Протест прокурора

Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи д посадової особи.
У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду.

Подача тако заяви зупиняє дію правового акта.

Припис прокурора

Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

Подання прокурора

Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання прокурору, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.

Постанова прокурора

У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження,
провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінально справи щодо цих осіб.
Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

83.Проходження державної служби

Прийняття на державну службу

Прийняття на державну службу на посади третьої – сьомої категорій, здійснюється на
конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законамиУкраїни. Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до проведення конкурсу.

Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України. Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду
України, глави місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом категорією, що відповідає посаді (патронатна служба).

Порядок перебування на державній службі таких осіб установлюється відповідними органами.

Державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією"

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Інш обмеження, пов'язані з проходженням державної службиокремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту:
"Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституц та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

Тривалість робочого часу державних службовців визначаєтьсявідповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовц зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та
неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства.
За рішенням керівника органу державні службовці можуть бути відкликані з щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки, яка залишилася, надається державному
службовцю у будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.

З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати заосновним місцем роботи.

Граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років.

У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

84.Публічне управління

Управління – це цілеспрямований вплив з боку керуючого суб’єкта на поведінку керованого об’єкта, на відповідні явища та процеси задля приведення їх у відповідність з певними закономірностями.

Публічне управління є частиною соціального управління.

Публічне управління складається з:

державного управління, де суб’єктом виступа\ держава в особ відповідних структур.
громадського управління, де суб’єктами є недержавні утворення.

Суб’єкти державного управління виступають від імені держави. Їх діяльність має юридично – владний характер. І забезпечується примусовою силою держави.

Суб’єктами громадського управління виступають недержавні утворення. До них належать різні самоврядні структури. Вони виступають як суб’єкти публічного права виключно від свого імені тільки для вирішення питань, що визначені їх статутними документами.

85.Реалізація норм адміністративного права

Реалізація норм – це практичне використання правил поведінки , що містяться в них, з метою регулювання управлінських відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять.

Способи реалізації адміністративно – правових норм:

Виконання – це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов’язків.
Використання – це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав.
Додержання – це пасивна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин , який не допускає порушень адміністративно правових заборон.
Застосування – це діяльність державних виконавчо розпорядчих органів з вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.

Вимоги щодо застосування адміністративно –правових норм:

Законність;
Обгрунтованість;
Доцільність.

87.Розмежування адміністративних і дисциплінарних проступків.

Ознаки за якими здійснюється розмежування АП і ДП:

ДП – це порушення трудової дисципліни, яка діє у межах конкретної організаційної структури з метою забезпечення її ефективного функціонування.

АП – це порушення загальнообов’язкових правил, які діють у межах всієї держави. Вони встановлюються з метою охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу, прав і законних нтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дус точного і неухильного додержання КУ і законів, поваги до прав, честі і гідност нших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

АП зафіксовані в законодавстві про АП , яке на даний час кодифіковано. Дисциплінарні проступки прямо чи побічно називаються в нормативному матеріалі адміністративного, трудового, виправно – трудового й інших галузей права.
головною ознакою суб’єкта ДП є обов’язкова належність до конкретного трудового колективу. Відсутність цієї ознаки виключає визнання особи суб’єктом дисциплінарного проступку.

Головними ознаками АП є вік, осудність, винність.

4. Суб’єктом розгляду дисциплінарних справ є керівник колективу, в якому працює правопорушник. Між ними обов’язково існують стійкі організаційні зв’язки.

Суб’єктом розгляду справ про адміністративні правопорушення є носій функціональної влади, повноваження якого чітко визначені і зафіксовані законом. Між ним і правопорушником немає стійких організаційних зв’язків.

88.Розмежування адміністративних проступків злочинів.

Ознаки за якими здійснюється розмежування АП злочинів:

Включення складу правопорушення або в КУпАП, або в КК. Підставою для включення в той чи інший кодекс є ступінь суспільної небезпеки. Виключно КК встановлює які суспільно небезпечні діяння є злочинами. Діяння може розглядатися як АП , якщо воно не включене до КК.
Склад будь якого злочину може бути встановлений тільки законом. Склади АП – як законами, так і підзаконними актами.
Джерело кримінальної відповідальності єдине. Це КК. Джерел адміністративної відповідальності безліч.
За вчинення злочинів передбачені покарання. За здійснення АП передбачені стягнення.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальност застосовується з метою виховання правопорушника і запобігання правопорушенням. Покарання – це насамперед кара за вчинення злочину. Кара виступає як засіб для досягнення виправних і превентивних цілей покарання.
Кримінальні справи розглядаються тільки судами, і тільки суд визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Правом розглядати адміністративні справи наділено більше ніж 40 суб’єктів.
Законодавством встановлено пріоритет кримінальної відповідальност перед адміністративною.

91.Способи забезпечення законності

Законність – це специфічний державно – правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов’язковість юридичних норм у суспільстві та державі.

Загальні умови:

Політичні передумови забезпечення режиму законності
Економічні передумови забезпечення режиму законності
Ідеологічні передумови забезпечення режиму законності
Організаційні передумови забезпечення режиму законності

Спеціальні засоби:

Організаційно – структурні формування
Організаційно – правові методи

92.Способи легалізації об’єднань громадян.

Легалізація здійснюється чітко зафіксованими у законодавстві органами:

Міністерство юстиції України
Місцеві органи виконавчої влади
Виконкоми міських, селищних, сільських рад.

Легалізація   (офіційне   визнання)   об'єднань   громадян обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною.   У   разі   реєстрації   об'єднання громадян набуває статус юридичної особи.
     Політичні партії та міжнародні   громадські    організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Легалізація громадсько організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами    державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. У разі, коли діяльність місцевої громадської організації
поширюється       на       територію       двох      і      більше адміністративно-територіальних     одиниць,     її легалізація здійснюється відповідним вищестоящим органом. Місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчим комітетом сільської, селищної, міської Ради народних депутатів реєструються в    обов'язковому    порядку    місцеві    осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об'єднань. Про   легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Для реєстрації об'єднання громадян його засновники подають заяву. Заява про реєстрацію політичної партії повинна   бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право.
     До заяви додаються статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про   місцеві осередки,   документи   про   сплату реєстраційного збору, крім випадків, коли громадська організація звільняється від сплати реєстраційного збору відповідно до законів України. Політичні партії подають також свої програмні документи.
     Заява   про   реєстрацію   місцевої громадської організації розглядається у 3-денний строк з дня надходження документів. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення. Заява про   реєстрацію    всеукраїнської    та    міжнародної громадсько організації розглядається протягом одного місяця. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк. При розгляді питання про реєстрацію можуть бути присутніми
представники об'єднання громадян.

Повідомлення про заснування

Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати сво заснування шляхом письмового повідомлення відповідно Міністерству юстиц України, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

93.Стадії провадження в справах про адміністративн проступки

Увесь процес провадження в справах про адміністративні проступки складається з кількох стадій.

Стадія ц порівняно самостійна частина провадження, яка поряд з його загальними завданнями має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадії різняться одна від одної кількістю учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю.

Розв’язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акта розпочинається нова стадія.

Стадії:

Порушення справи: встановлення ознак правопорушення, доставлення правопорушника, прийняття рішення про порушення справи, оформлення рішення про порушення справи;
адміністративне розслідування: доказування факту правопорушення, встановлення даних про особу правопорушника, процесуальне оформлення результатів розслідування, направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;
розгляд справи та її вирішення: підготовка справи до розгляду заслуховування, заслуховування справи, прийняття постанови, доведення постанови до відома;
перегляд постанови: оскарження або опротестування постанови, перевірка законності постанови, винесення рішення, реалізація рішення;
виконання постанови: звернення постанови до виконання, безпосередн виконання.

94.Сторони в судовому адміністративному процесі

1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, ноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

3. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАСУ.

4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:
1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або вс діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

95.Строки розгляду справ про адміністративні проступки

96. Структура адміністративного права

Структура адміністративного права – це внутрішня будова галузі.

Класифікація за масштабністю дії норм:

В адміністративному праві виділяють загальну, особливу і спеціальну частину.

Загальна частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що розкривають:

поняття публічного управління, його риси і принципи та співвідношення з виконавчою владою;
поняття адміністративного права;
зміст адміністративно – правових норм і відносин;
визначають адміністративно – правовий статус суб’єктів адміністративного права;
сутність методів і форм управління; склад адміністративного правопорушення і сутність відповідальності за його вчинення;
зміст адміністративного процесу;

Особлива частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що розкривають сутність і зміст регулюючого впливу на економіку, соціально культурну, адміністративно – політичну та міжгалузеву сфери.

Спеціальна частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що регулюють адміністративно – правову діяльність суб’єктів управління.

Класифікація за правовою природою норм:

інститут державної служби
інститут адміністративної відповідальності
інститут місцевого самоврядування
інститут адміністративної деліктології
адміністративно – процесуальний інститут
Дозвільний інститут, інститут ліцензування.

97.Суб’єкт адміністративного проступку. Види спеціальних суб’єктів.

САП осудна особа, яка досягла певного віку і вчинила описаний у законі склад адміністративного проступку.

Таким чином, суб’єктом адміністративного проступку є той, хто його вчинив.

Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб’єкта, можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні.

Загальними визнаються такі, які повинна мати будь – яка особа, що піддається адміністративному стягненню. У першу чергу до них належать вік і осудність.

Спеціальними визнаються такі, що вказують на особливості правового становища суб’єктів і дозволяють диференціювати відповідальність різних категорій осіб, забезпечуючи тим самим справедливу правову оцінку вчиненого діяння.

Спеціальні ознаки можна поділити на три групи, що визначають:

особливості трудової діяльності та службового становища.
Протиправну поведінку в минулому.
Інші особливості суб’єкта.

За загальним правилом спеціальні ознаки мають тимчасовий характер, вони мобільніші,особа може мати їх відразу кілька, одержувати нові, втрачати старі.

Особливості спеціальних ознак:

властиві лише окремим групам громадян.
відображають специфіку їх правового статусу.
виникають на основі індивідуальних актів управління або інших юридично значущих дій повноважних органів.
динамічніші ніж загальні ознаки.
містяться у статтях Особливої частини КУпАП.
закріплюються законодавцем з метою диференціації відповідальност різних категорій осіб, забезпечення справедливої правової оцінки їх неправомірних дій

Адміністративному праву відомі загальні, спеціальні та особливі суб’єкти адміністративного правопорушення.

98. Суб’єктивна сторона адміністративного проступку.

Суб’єктивна сторона адміністративного проступку полягає у психічному ставленні суб’єкта до вчиненого антигромадського діяння. Основною ознакою є вина.

Вина охоплює дві можливі форми стану психіки: умисел (прямий і непрямий) необережність (самовпевненість і недбалість).

Прямий умисел - це коли особа усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків.

Непрямий умисел – коли особа усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає шкідливі наслідки і при цьому прямо не бажає, але свідомо допуска х настання.

Самовпевненість – це передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання.

Недбалість – це не передбачення настання шкідливих наслідків, але зобов’язання можливість їх передбачити.

Конструктивною ознакою складу в ряді випадків є і підлягає встановленню мета правопорушення.

Мета це уявний образ результату , до якого прагне винний, його уявлення про т бажані наслідки, що мають настати в результаті здійснення проступку.

99.Територіальна підсудність адміністративних справ

1.Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

2. Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

3. Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої
влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких закордонне
дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону
(примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

4. У разі невизначеності територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

100. Управління освітою

Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти є Міністерство освіти і науки.

Міністерства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з МОН беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійно підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитац закладів освіти, здійснюють контрольні функції з додержання вимог щодо якост освіти, забезпечують зв’язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

Вища атестаційна комісія – організує і проводить атестацію наукових і науково педагогічних кадрів, керує роботою з присудження наукових ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника. ВАК є центральним органом державної виконавчої влади , підвідомчим КМУ.

МОН АРК здійснює повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених до компетенції МОН, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.

Державну політику в галузі освіти на місцях здійснюють місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Дошкільна освіта і виховання здійснюється у сім’ї, дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно – культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництв, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентсько молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Професійно – технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до х покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо – кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, вдосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Види вищих закладів: університет, академія, інститут, консерваторія, коледж, технікум.

Структура вищого закладу освіти: інститут, науково – дослідний нститут, факультет, кафедра, секція.

101.Урпавління у сфері внутрішніх справ

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері внутрішніх справ Міністерство внутрішніх справ України. МВС реалізує державну політику у сфер захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організує та координує діяльність овс з боротьби з злочинністю, з охорони громадського порядку та забезпечення громадсько безпеки.

Основні завдання МВС:

участь у розробці і реалізації державної політики щодо боротьби з злочинністю;
організація і координація діяльності овс із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;
забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;
організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів;
забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;
забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційно роботи;
організація роботи, пов’язаної із забезпечення безпеки дорожнього руху;
здійснення на договірних засадах майна всіх форм власності;
визначення основних напрямів удосконалення роботи овс, надання їм організаційно – методичної та практичної допомоги;
забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового начальницького складу овс, працівників і військовослужбовців системи Міністерства;
підготовка овс та внутрішніх військ для інтеграції України до ЄС.

МВС здійснює керівництво в двох головних формах: централізоване керівництво і безпосереднє оперативне управління.

Найважливішою складовою частиною ОВС є міліція. Вона складається з підрозділів: кримінальна, громадської безпеки, транспортна, ДАІ, охорони, спеціальна.

102.Урядові органи державного управління

Орган державного управління – це структура, яка реалізує управлінські функц держави.

Урядовий орган державного управління діє у складі міністерства, іншого центрального органу
виконавчої влади і підпорядковується йому.

Урядовий орган у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами центрального органу виконавчої влади та положенням про нього.

Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, нспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади.

Урядові органи державного управління здійснюють:

управління окремими підгалузями або сферами діяльності;
контрольно-наглядові функції;
регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і
юридичних осіб.

Урядовий орган:

· у межах своєї компетенц бере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сфер діяльності центрального органу виконавчої влади;

· здійснює в установленому порядку управління окремими підгалузями або сферами діяльності, зокрема в межах, визначених центральним органом виконавчої влади, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади;

· виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції у відповідній підгалузі або сфер діяльності;

· здійснює регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб;

· узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення вносить їх на розгляд керівника центрального органу виконавчої влади;

· здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

Положення про урядовий орган державного управління затверджується Кабінетом Міністрів України

103.Форми державного управління.

Форма державного управління – це зовнішньо виражена дія – волевиявлення суб’єкта управління, здійснене у рамках режиму законності та його компетенції для досягнення управлінської мети.

Державна влада не може реалізовуватися сама по субі, вона має бути представлена певними діями, які сприймаються як такі, що містять державно владні накази керуючого впливу.

Види форм:

За значенням наслідків:

Правові – це форми, використання яких спричиняє виникнення юридичного ефекту.
Неправові – це форми, які безпосередньо юридичного значення не мають і не спричиняють виникнення адміністративно – правових відносин.

За способом реалізації методів управління:

Видання нормативних актів управління
Видання ненормативних актів управління
Укладення адміністративних договорів
Здійснення реєстраційних та інших юридично значущих дій
Провадження організаційних дій
Виконання матеріально – технічних операцій

105.Центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом

Центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом має визначен Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом очолює його голова.

Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян,
власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і
свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків. Міліція єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів:

· кримінальної міліції;

· міліції громадської безпеки;

· місцевої міліції;

· транспортної міліції;

· державної автомобільної інспекції;

· міліції охорони;

· судової міліції;

· спеціальної міліції.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або
постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції.