Курсовая работа: Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості

Курсовая работа: Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості

Зміст

Вступ

Розділ 1. Завдання і зміст морального виховання

Розділ 2. Завдання і зміст правового виховання

Розділ 3. Завдання і зміст естетичного та інших видів виховання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Соціально-економічна ситуація початку XXI ст. в суспільстві не сприяє формуванню належного морального середовища для виховання дітей і молоді. Несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і погіршення на цьому ґрунт внутрісімейних стосунків, недоліки в організації шкільного виховання скорочення позашкільних закладів — все це призводить до збільшення числа дітей підлітків, поведінка яких виходить за межі моральних і правових норм. Швидко збільшується кількість підлітків, які не вчаться і не працюють. Зростає дитяча злочинність.

Крім цього, на сучасному етапі розвитку українське суспільство прагне побудувати справжню європейську правову державу. За для здійснення даної мети велика увага в країні ма приділятися вихованню нашої молоді, яка буде впевненно тримати курс по вибранному шляху. Одним із головних завдань процесу виховання є досягнення у особи стану вихованості, що проявляється у її ставленні до навколишнього середовища, повазі до загальнолюдських цінностей, закону, прав та свобод людини.

Виховання можна визначити як процес систематичного, організованого і цілеспрямованого впливу на свідомість людини, духовний та фізичний розвиток, з метою формування повноцінної особистості як невід'ємної частини суспільства, зумовлений дією багатьох об'єктивних суб'єктивних чинників. У широкому розумінні — це сукупність всіх впливів на свідомість, поведінку та психіку людини, спрямованих на її підготовку до активної участі у виробничому, культурному, громадському житті суспільства.

Мета роботи: визначити основні завдання та зміст процесу морального, правового, естетичного та інших видів виховання.

Для досягнення поставленої мети необхідно визначити такі завдання:

- дослідити основні завдання та зміст морального виховання;

- проаналізувати основні завдання та зміст правового виховання;

- визначити завдання та зміст естетичного та інших видів виховання.

Об’єкт роботи: моральне, правове, естетичне та інші види виховання.

Предмет роботи: формування морально-естетичних якостей та правової культури.

РОЗДІЛ І. ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Моральне виховання виступає основним чинником всебічного гармонійного розвитку особистості. Морально-духовні цінності особистості є її найбільшим надбанням. Тому й цінувати людину необхідно передусім за рівнем сформованості моральних цінностей.

Завдання морального виховання — це оволодіння нормами й правилами моральної поведінки, формування почуттів та переконань, вироблення умінь і навичок моральної, адекватної поведінки в процесі суспільних відносин. Основою морального виховання є етика.

Етика (від rpe. ethika звичка, норов, звичай) — наука, об'єктом вивчення якої є мораль. Як філософська наука етика уже з доби давнини відігравала роль "практичної філософії'*. В етиці вирізняють дві низки проблем: по-перше, питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), і, по-друге, теоретичні питання про походження сутність моралі.

Мораль (від лат. moras — звичай) це система поглядів і уявлень, норм, оцінок, що регулюють моральну поведінку людей у суспільстві. Мораль регулює поведінку людини у всіх сферах суспільного життя — праці, побуті, політиці, науці, сімейних, особистісних, колективних, міжнаціональних та міжнародних стосунках.

В основу змісту морального виховання покладено загальнолюдськ морально-духовні цінності.

Загальнолюдськ моральні цінності — це набуті попередніми поколіннями незалежно від расової, національної чи релігійної належності морально-духовні надбання, які визначають основу поведінки та життєдіяльності окремої людини або певних спільнот.

На основ загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей можна окреслити коло якостей особистості, які становлять зміст морального виховання. Це гуманізм, доброта, чесність, працелюбність, повага до батьків і людей взагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзичливість, національна гідність, скромність, справедливість, почуття колективізму, нтелігентність, почуття патріотизму, інтернаціоналізму, материнства, екологічна та правова культура.

Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральн норми, моральні переконання, почуття та якості.

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми.

Мораль викону пізнавальну, оціночну, виховну функції, а її складовими є моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Норми і принципи моралі, моральн деали та почуття становлять систему моралі, яка складає основу, життєву позицію особистості.

Моральний ідеал — образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути.

Це той взірець морально досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований виховний процес.

Моральна норма — вимога, яка визначає обов'язки людини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й контролювати її.

Возведена в систему сукупність моральних норм утворює моральний кодекс. Якщо мораль є суб'єктивним уявленням людини про добро та зло, то практична її діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми мотивами ("голосом совісті") постає як моральність.

Моральність — втілення у практичній діяльност людей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почуттів та принципів. Моральн переконання — стійкі, свідомі моральні уявлення людини (норми, принципи, деали), відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інакше. Моральн почуття — стійкі переживання у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаціях, її суб'єктивне ставлення до себе, інших людей, окремих явищ суспільного життя, суспільства загалом. Моральні якості — типов риси поведінки особистості.

Основу морального виховання становить етика (від грец. еіпіка — звичка, звичай) — філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми. Вона досліджує моральні категорії, в яких втілені моральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки. Сукупність етичних проблем охоплюють питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), а також теоретичні питання про походження і сутність моралі.

Характерною особливістю морального становлення особистості є врахування її менталітету (ментальності) специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних чинників.

Дисциплінованість, організованість суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини. Основою дисципліни поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки.

Основні якост моральності формуються в ранньому дитинстві на основі так званого "соціального успадкування". Вирішальною у цьому є роль батьків: їх поведінка, цілеспрямований вплив на особистість дитини. Особливо важливо задіяти в моральному вихованні можливості усіх соціальних інституцій:

— сім'ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних цінностей дитини;

— педагогічну діяльність дошкільних виховних закладів;

— освітньо-виховну діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій);

— діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів);

— засобів масово нформації (радіо, телебачення, кіно, газет та ін.);

— діяльність мистецьких закладів (театрів, музеїв, консерваторій, клубів, будинків культури тощо);

— соціально-виробничу діяльність громадян на підприємствах, в організаціях.

Провідн якості моральності формуються в ранньому дитячому віці на основі так званого "соціального успадкування". Вирішальну роль у цьому процес відіграють батьки: їх власна поведінка на засадах високої моральності, цілеспрямований вплив на особистість дитини закладають основи моральних чеснот особистості. Можна визначити своєрідний кодекс моральних доброчинностей дитини дошкільного віку, які є аксіоматичними засадами цивілізації:

1. Люби шануй батьків своїх.

2. Бережливо стався до навколишнього природного світу.

3. Не вбивай нічого живого.

4. Будь милосердним, з повагою стався до інших, намагайся допомагати їм.

5. Стався до нших так, як хотів би, щоб ставилися до тебе.

6. Прагни сумлінно працювати.

7. Не кради.

8. Не зраджуй: ти завжди відповідальний затих, кого наблизив до себе.

9. Уникай неправди, не свідчи на когось брехливо.

10. Остерігайся шкідливих звичок.

Процес морального виховання здійснюється у взаємозв’язку з інтелектуальним розвитком особистості та формуванням вольових якостей її. У комплексі вони становлять духовну сферу особистості. Моральне удосконалення – головний і центральний акт людської природи: всі інші шляхи удосконалення ведуть до нього і тільки з його допомогою стають досконалістю в повному значенні цього слова. Будь-яке моральне виховання розпочинається з моралі і віри в моральні ідеали. Мораль як форма суспільної свідомості є зводом правил, норм, вимог, які регулюють відносини взаємодію людей, їх поведінку. Моральність людини позначається на трьох головних сферах її життя: на стосунках з іншими людьми, на її моральному здоров’ї (чисте – нечисте сумління) і на стані її духовного життя, коли людина знаходить або втрачає духовну рівновагу.

Отже, моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм — гуманізм і демократизм, що відображаються в деалі вільної людини з високороз-виненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот.

РОЗДІЛ ІІ. ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ

Одним із аспектів усебічного розвитку особистості є висока правова культура. Адже не можна вважати фізично здорову людину гармонійно розвиненою, коли вона, маючи широкі знання, добре працюючи або навчаючись, порушує закони, права. Здатність людини розуміти правила співжиття і вимоги законів та відповідним чином поводитися не є вродженою, вона формується під впливом спеціальних виховних заходів, є наслідком спілкування з іншими людьми, участі в різних видах діяльності.

Правове виховання — виховна діяльність школи, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів.

Необхідність організації правового виховання учнівської молоді зумовлена розбудовою Української держави, існування якої немислиме без відповідного рівня правово культури її громадян, інтенсивною трансформацією правової системи, необхідністю подолання правового нігілізму та правової неграмотності.

Соціально-економічна ситуація початку XXI ст. в суспільстві не сприяє формуванню належного морального середовища для виховання дітей і молоді. Несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і погіршення на цьому ґрунт внутрісімейних стосунків, недоліки в організації шкільного виховання скорочення позашкільних закладів — все це призводить до збільшення числа дітей підлітків, поведінка яких виходить за межі моральних і правових норм. Швидко збільшується кількість підлітків, які не вчаться і не працюють. Зростає дитяча злочинність. Поширення злочинності серед неповнолітніх випереджає її загальне зростання.

Мета правового виховання особистості — формування в неї правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участ в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

Зміст правового виховання визначається особливостями права як нормативно-регулятивного явища, його суспільними функціями і значенням в організації та управлінні суспільством. Законодавство України охоплює різн галузі права. Серед них чільне місце належить державному праву. Його норми регулюють найважливіші суспільні відносини, що закріплюють основи організац суспільства і правового становища особи, державного устрою. Особливим питанням державного права України є її Конституція як Основний Закон держави суспільства.

Прилучення молоді до правової культури збагачує її духовне життя. Водночас знання нею своїх прав і обов'язків розширює можливості їх реалізації, зокрема й у власних нтересах. Правове виховання зміцнює життєву позицію, підвищує громадянську активність, загострює почуття непримиренності до негативних явищ.

Найперше завдання правового виховання — озброєння знаннями законів, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх про актуальні питання права. Правові знання є тим підґрунтям, на якому формується правова свідомість. Вони допомагають співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не лише із загальновідомими моральними нормами, а й з вимогами законів, коригувати свою поведінку, змінювати її у правильному напрямі.

Значна частина школярів хоча й не знає конкретних правових норм, але не допуска правопорушень. Регулятором поведінки у цьому разі є дотримання норм моралі та звичаїв. Такі школярі не завдають шкоди іншим, не скоюють крадіжок та інших правопорушень, тому що керуються в конкретній ситуації певними моральними принципами.

Друге завдання — формування правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації. Правові погляди мають бути засновані на загальних правових знаннях та уявленнях про державу право, про правові відносини між людьми, про конституційні права та обов'язки особистості. Важливо, щоб ці знання і уявлення правильно відображали певн правові норми, адже інакше правові погляди будуть хибними. Одним із найважливіших компонентів правової свідомості є переконання — усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять та її особиста готовність діяти відповідно до цих правил і понять.

У процесі правового виховання дуже важливо виховувати вищі правові почуття, які б регулювали їх поведінку (відповідальність, справедливість та ін.), інакше головним регулятором її стануть прості емоції (гнів, страх тощо), як спричиняють ситуативну поведінку.

Трет завдання — формування поваги до держави і права, розуміння необхідност дотримання вимог законів. Такі якості виховують, розкриваючи соціальну суть роль держави та права. Виховання поваги до закону і правопорядку, переконаност в необхідності дотримання правових норм здійснюють через виховання поваги до правоохоронних органів, людей, які охороняють закони. Проте не слід залякувати учнів цими органами, бо вони не зможуть усвідомити, що закони виконують не лише каральну функцію, а й захищають інтереси всього суспільства, кожного його члена.

Четверте завдання — вироблення в учнів навичок і умінь правомірної поведінки. Звичку вміння дотримуватися вимог права і моралі слід розглядати як продукт свідомого ставлення учнів до визнання свого громадянського обов'язку, до дотримання правових норм. Як правомірна, так і неправомірна поведінка залежать від певних мотивів. Одні учні дотримуються правових норм унаслідок глибокої переконаності; другі — тільки тому, що побоюються можливого покарання; треті гарною поведінкою намагаються досягти своїх егоїстичних цілей; четверті — тому, що їхню поведінку контролюють; п'яті звикли виконувати правила співжиття. Звісно, педагог мусить знати, якими мотивами керується учень, виконуючи норми закону.

П'яте завдання — формування в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень злочинності, прагнення взяти посильну участь у боротьбі з цими негативними явищами, вміння протистояти негативним впливам. В юридичній літератур розглядають різні рівні активності особистості щодо вимог закону. Так, якщо вона просто дотримується правових норм, виявляється мінімальний рівень активності, тому що їй слід лише уникати дій, заборонених законом. Якщо ж особистість виконує правові норми, вона виявляє більшу активність. Використовуючи правові норми, особистість виявляє найвищий ступінь активності. Третій рівень активності передбачає, щоб учні не лише сумлінно виконували сво обов'язки, а й вимагали цього від інших. Така позиція формуватиметься за умови залучення їх до діяльності, спрямованої на забезпечення дисципліни й порядку в школі та за її межами. Будь-яка спроба ізолювати дітей від негативного, замовчувати і приховувати від них недоліки нашого життя не виховує у них непримиренного ставлення до цих явищ, не мобілізує їх на боротьбу з цим злом, не виробляє імунітету проти його впливу.

Шосте завдання — подолання у правовій свідомості хибних уявлень, що сформувалися під впливом негативних явищ, життя. Специфічним недоліком правової свідомост окремих учнів є хибні уявлення про зміст правових норм. Вони визнають наявність низки заборон, але неправильно уявляють собі їх суть, наслідки невиконання. Багато з них упевнені, що за правопорушення відповідають лише дорослі, а неповнолітні нібито звільняються від такої відповідальності. Вони не переконан в дієвості положення, що "незнання закону не звільняє від відповідальност тих, хто його порушує", нерідко не вміють зіставляти свої дії та вчинки з вимогами права. Коли їм доводиться давати правову оцінку конкретному правопорушенню, виходять з власних уявлень про протиправне, що, як правило, рунтуються не на знаннях конкретних положень закону, а передусім на відомих їм нормах моралі. Такі недоліки правової свідомості — одна з причин вчинення правопорушень неповнолітніми.

Адміністративне право регулює організацію і діяльність апарату державного управління. Школяр повинні мати уявлення про органи державного управління та норми адміністративного права, які охоплюють низку правил: санітарних, протипожежних, дорожнього руху, користування транспортом, поведінки в громадських місцях, військового обліку та багато інших, що регулюють діяльність різних установ, їх працівників, а також поведінку громадян. Якщо людина порушує встановлен правила, її вважають правопорушником і накладають на неї адміністративне стягнення. Служба у справах неповнолітніх має право застосовувати до них різн види стягнень аж до направлення їх до спеціальної школи чи спеціального профтехучилища.

Взаємовідносини між людьми, громадянами й організаціями, між самими організаціями регулюються нормами цивільного права, що покладає певні обов'язки і надає права громадянам організаціям. Діти, як і всі дорослі, вважаються правоздатними, можуть мати майно, яке їм дісталося у спадок, можуть бути авторами вірша чи оповідання тощо. Щоправда, не кожна правоздатна особа може самостійно здійснювати сво права. Оскільки здатність діяти розумно, правильно розпоряджатися своїм майном, брати на себе певні обов'язки людина набуває у відповідному віці, закон визначає поняття цивільної дієздатності та встановлює її межі (15 років часткова дієздатність, 15—18 — відносна дієздатність, 18 років — повна дієздатність).

У процес правового виховання учні засвоюють і окремі положення трудового права. Адже сьогоднішній школяр завтра стане працівником установи, підприємства, де він стикатиметься з багатьма питаннями, в яких має бути компетентним (умови прийому на роботу, переведення і звільнення з роботи, тривалість робочого дня й часу відпочинку, охорона і оплата праці, моральна та матеріальна відповідальність тощо).

Ознайомлюючись з питаннями кримінального права, учні повинні чітко уявляти, що таке злочин, відповідальність за підготовку і замір злочину, співучасть у злочині, вік кримінальної відповідальності, необхідна оборона, кримінальне покарання, відбування покарання в місцях позбавлення волі, і усвідомити, що жоден злочин не залишається безкарним.

Таким чином, правове виховання — це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірно поведінки. Основна мета правового виховання — дати людині необхідні в житт юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися х, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень.

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ ЕСТЕТИЧНОГО ТА ІНШИХ ВИДІВ ВИХОВАННЯ

Всебічний гармонійний розвиток особистості не можна уявити без ЇЇ естетичної вихованості.

XX ст. було наповнене соціальними потрясіннями — революціями, війнами, голодом, терором, технічними катастрофами, економічними катаклізмами. Все це призводило до руйнування краси навколишнього світу і насамперед краси людського духу. Наміри будувати вільне демократичне суспільство можуть бути реальними лише за умов морально-духовної довершеност особистості, де чільне місце має зайняти духовна краса людини. І коли Ф.М. Достоєвський писав, що краса врятує світ, то мав на увазі насамперед красу моральну. Єдність естетичного і морального виховання, а також виховання громадянського і політичного, гармонія істини, добра та краси є передумовою ефективного естетичного виховання.

Естетичне виховання тісно пов'язане з культурою народу. 3 одного боку, воно відображує надбання культури, а з другого стимулює подальший розвиток культури конкретного народу, активно впливає на творення нових духовних цінностей, мистецьких витворів. Разом з тим естетичне виховання має бути спрямоване на формування свідомості людей у дусі поваги й приязні, товариськості та дружби.

Основні завдання естетичного виховання такі:

1) виховання в особистості почуття прекрасного;

2) формування умінь і навичок творити красу в повсякденному житті;

3) формування уміння відрізняти прекрасне від потворного;

4) формування уміння жити за законами духовної краси,

Змістом естетичного виховання естетичне сприйняття, естетичні судження, естетичні знання, естетична культура, естетичні ідеали, естетичні почуття, естетичні переживання, естетична насолода, естетичні смаки, естетична діяльність. У комплексі ці категорії розкривають сутність естетичного виховання, розширюють його палітру, становлять його структуру).

Структура (лат. structura—побудова, розміщення) — внутрішня будова чогось, певний взаємозв'язок складових частин цілого.

Естетичне сприйняття початковий момент у процесі естетичного ставлення до дійсності, який проявляється в спостережливості, вмінні помітити найбільш суттєве, що відображує зовнішню та внутрішню красу предмета, явища, процесу. Поети, письменники, художники завдяки загостреному естетичному сприйняттю викрешують вогонь краси здавалося б із буденних подій.

У процесі естетичного виховання важливо розвивати естетичні судження, які передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища. Варто не нав'язувати школярам своїх міркувань, а допомагати їм виявляти самостійність в оцінці тих чи тих предметів і явищ з погляду їх естетичної цінності. Тільки згодом, з досвідом формується певний естетичний ідеал як своєрідний зразок, із позицій якого особистість оцінює предмети, явища навколишньо дійсності.

Естетичні знання сприяють сприйняттю й оцінц прекрасного в навколишній дійсності, становленню естетичних ідеалів і смаків, а також оволодіння тими вміннями й навичками, що дозволяють здійснювати естетичну, художньо-творчу діяльність.

Естетична культура передбачає сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в навколишній світ, зберігати прекрасне.

Естетичні почуття виражаються у схвалюванні людини, відчутті нею насолоди від сприйняття творів мистецтва, краси природи, у прагненні до активної творчості діяльності у сфері мистецтва.

Естетичн переживання це почуття людини, які пов'язані з конкретними предметами, явищами, що їх сприймає особистість. Коли твори мистецтва, картини природи чи людини викликають естетичні почуття, то це пробуджує в особистості хвилювання, переживання. Сукупність людських почуттів — це, по суті, сукупність ставлення людини до навколишнього світу і передусім до інших людей у живій безпосередній формі особистого переживання.

Естетична насолода проявляється у відчутті задоволення внаслідок сприймання об'єктів красивого, що спонукає до любування ним; задоволення від участі у творенні прекрасного.

Естетичний ідеал відображує уявлення людини про красу, підкреслює критерії, за якими варто оцінювати ті чи ті предмети та явища. З одного боку, естетичний ідеал є своєрідним еталоном, а з другого — він все-таки не позбавлений впливу індивідуальних суджень. Тому поняття естетичного деалу є певною мірою чинником індивідуальним.

На основі естетичних знань, сприйняття, почуття, ідеалів, суджень формуються естетичні смаки.

Естетичні смаки — це стійке, емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного, що має вибірковий, суб'єктивний характер. Тому не може бути якихось стандартних смаків. Це чуттєва категорія, що пов'язана передусім з індивідуальним баченням й індивідуальним сприйняттям.

Кінцева мета естетичного виховання формування готовності людини до естетично діяльності як важливого компонента естетичної культури.

Екологічне виховання.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких положень:

А) світ природи – середовище перебування людини, яка має бути зацікавлена в збереженн цілісності, чистоти.

Б) осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею; естетична краса природи сприя формуванню моральних почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності; розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.

В) виховання непримиренного ставлення до алкоголю, нікотину, наркотиків, яке передбачає: озброєння учнів знаннями про шкідливість різних видів наркотиків, згубні його наслідки, формування у них правильних поглядів на це соціальне зло; вироблення в учнів певних психологічних "гальм", які б стримували їх у сприятливих для вживання наркотиків умовах; своєчасне виявлення тих, хто вживає наркотики, проведення з ними індивідуальної виховної роботи.

Статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи сім’ї, що забезпечу правильний статевий розвиток дітей і молоді. У процесі статевого виховання потрібно зосереджувати свою увагу на вирішенні таких морально-психологічних питань, розв’язання яких сприяло б формуванню правильних взаємовідносин між статями, попереджувало б статеву розписку, закладало б основи для міцної сім’ї в майбутньому. Основні завдання – виховувати повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність, повагу до протилежної статі, почуття відповідальності юнаків і дівчат за свої дії в галузі статевих відносин і ін. У процесі підготовки молоді до сімейного життя необхідно також виховувати уміння: обирати собі друга на все життя; налагодити взаємні стосунки у подружньому житті, уступати один одному, незводити дрібні незлагоди в конфлікти, вести спільно домашнє господарство, розподілити між собою обов’язки і розпоряджатися бюджетом; виховувати дітей т.д.

Трудове виховання.

Метою трудового виховання в сучасних умовах є формування шанобливого ставлення до праці у будь-якій сфері (фізичній, нтелектуальній). Право стимулює ідейну і психологічну готовність до трудово діяльності, потяг до високоякісної праці та професіоналізму, виховання у особи дисципліни в трудовій сфері, свідомого ставлення до праці, вмінь та навичок. Сюди ж необхідно віднести виховання культури праці, поваги до людей, як працюють, формування переконання, що лише праця людей, яка забезпечу виробництво матеріальних і духовних цінностей, всього необхідного для життя особи, а також вміння керувати цими процесами забезпечить достатній рівень життя людей, їх матеріальний і духовний добробут.

Трудове виховання– це діяльність, спрямована на формування психологічної і практично готовності до праці в умовах ринку. Вона передбачає:

1. Розвиток ндивідуальних і соціальних мотивів трудової діяльності (моральних, матеріальних, пізнавальних, естетичних та інших).

2. Допомогу у визначенні суб’єктивних цілей праці, що відповідають мотивам його діяльност особистим можливостям.

3. Формування уміння враховувати умови праці, необхідні для успішного досягнення визначених цілей; зовнішні (особливості навколишнього середовища) і внутрішні (наявність знань, умінь, навичок, трудового досвіду, здібностей).

4. Підтримку у навколишньому прояві власного "Я" (самореалізації).

5. Спеціальне навчання самоконтролю, самооцінці і самокорекції власної трудово діяльності.

Складовою частиною трудового виховання є професійна орієнтація– обгрунтована система допомоги (соціально-економічної, психолого-педагогічної, медико-біологічної, виробничо-технічної) у виборі професії відповідно до здібностей, нахилів ринку праці.

Змістом профорієнтаційної роботи є: розкриття перспектив галузі, в якій особистість ма намір обрати професію; місце обраної ним професії серед інших професій дано галузі; перспективи вдосконалення своєї професії і професійного зростання; умови роботи з обраної професії; обсяг умінь і навичок, яких вимагає обрана професія.

Економічне виховання – це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості учнів. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов’язковим.

Зміст економічного виховання має розкривати такі ідеї:

економіка розвивається на базі сучасної науки і техніки;

учасник економічної сфери життя має осмислювати свою діяльність у масштабах конкретного виробництва; бути не просто виконавцем, а діловим раціоналізатором, працювати творчо ; працівник на виробництві дотримується трудової, технологічно дисципліни, наукової організації праці, забезпечує якість результату, який відповідає естетичним потребам споживача; кожен працівник прагне вносити зміни у свою виробничу діяльність, планує підвищення своєї кваліфікації.

Фізичне виховання.

Фізична культура це сформований спосіб життя людини, що спрямований на зміцнення здоров’я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Зміст роботи по вихованню фізичної культури включає діяльність, що забезпечує:

1. Морфологічне і функціональне удосконалення організму, закріплення його стійкості перед несприятливими умовами зовнішнього середовища, попередженн захворювань і охорону здоров’я.

2. Формування та вдосконалення основних рухових якостей: сили, витривалості, спритності, швидкості.

3. Формування життєво важливих рухових умінь та навичок: бігу, стрибків, плавання, ходіння на лижах.

4. Виховання стійкого інтересу і потреби у систематичних заняттях фізичною культурою.

5. Набуття необхідного мінімуму знань в галузі гігієни і медицини, фізичної культури спорту.

Таким чином, завданням естетичного виховання е не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки. В свою чергу виховання можна визначити як процес систематичного, організованого і цілеспрямованого впливу на свідомість людини, її духовний та фізичний розвиток, з метою формування повноцінної особистості як невід'ємно частини суспільства, зумовлений дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників.

ВИСНОВКИ

По-перше. Виховання можна визначити як процес систематичного, організованого і цілеспрямованого впливу на свідомість людини, її духовний та фізичний розвиток, з метою формування повноцінно особистості як невід'ємної частини суспільства, зумовлений дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників. У широкому розумінні — це сукупність всіх впливів на свідомість, поведінку та психіку людини, спрямованих на її підготовку до активної участі у виробничому, культурному, громадському житті суспільства.

По-друге. Моральне виховання виховна діяльність, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм принципів моралі, участь у практичній діяльності.

По-третє. Правове виховання спрямовується на ознайомлення з окремими положеннями державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного та інших галузей права. Зміст правового виховання включає формування правової свідомост та її компонентів, ознайомлення із правами, обов’язками, розкриття їх суті. Особливу увагу слід приділити усвідомленню призначення законів та поваги до них. Слід донести, що культ закону стоїть на сторожі прав і обов’язків людини. Правове виховання тісно пов'язане з ншими видами виховання. Неможливо уявити правове виховання без морального. Це пояснюється тим, що і право, і мораль спрямовані на формування необхідно поведінки людей відповідно до визначених норм та принципів поведінки.

Правове виховання органічно пов'язане з ідейно-політичним вихованням. Право є одним із засобів здійснення державно політики. Воно надає політичним вимогам загальнообов'язкового характеру, забезпечує стійкість та визначеність суспільних відносин. Держава за допомогою права повинна впливати на людей з метою формування у їх свідомості переконання (ідей) побудови демократичної, соціальної, правової держави.

По-четверте. Під естетичним вихованням розуміється формування естетичних смаків та ідеалів особистості, розвиток здібностей, правильного розуміння прекрасного в дійсності і мистецтві. Суспільство розвивалось, на зміну одному поколінню приходило інше, мінялись погляди уявлення людей, в тому числі і погляди на прекрасне, на шляху його впливу на людину. Але сперечання про естетичне виховання не втихали. Творча, пошукова думка все глибше розкривала його природу, шляхи впливу на особистість людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України "Про освіту" // Голос України. – 1996. – №77.

2. Закон України "Про загальну середню освіту" // Інф. Збірник МО України. – 1990. – №15.

3. Киричук В.О. Філософія освіти: проблеми виховання // Нові технології навчання. Вип. 19. – К., 2002.

4. Конкуренція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інф. Збірник МО України. – 2003. – №13.

5. Кравець В.П. Психолого-педагогічн основи підготовки школярів до сімейного життя. – Тернопіль, 2001.

6. Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія методологія. – К., 2006.

7. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. К., 1985.

8. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибр. твори: в 5 т. – К., 1976. – Т.1.

9. Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибр. твори: в 5 т. – К., 1976. – Т.3.

10. Щербань П. Формування духовно культури особистості // Рідна школа. – 1999. – №7–8.

11. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. – Вища школа, 1997.

12. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. —

Львів, 2005.

13. Кузь В. Г, Руденко Ю. Д., Сергійчук З.О. Основи національного виховання.— Умань, 2004.

14. Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання. — Івано-Франківськ, 2002.

15.      Вишневський Омелян. Сучасне українське виховання. /Педагогічні нариси. – Львівський обласний науково-методичний інститут освіти. Львівське обласне педагогічне товариство ім. Г.Ващенка, 1996. – 236с.

16.      Коваль Л.Г. Виховання почуття прекрасного. – К.: Радянська школа, 1983. – 120 с.

17.      Стельмахович М.Г. Народне дитинознавство. – К.: Товариство "Знання" Українсько РСР. – Серія 7 "Педагогічна", № 2, 1991. – 48с.

18.      В.О.Сухомлинський. Сто порад учителеві. – К: Радянська школа. 1998. – 303 с.

19.      Эстетическая культур и эстетическое воспитание: Кг. Для учителя/ Сост. Г.С. Лобковская. М.: Просвещение, 1983. – 304 с.

20.      "Золотий члючик" духовності. Визначення рівнів естетичного сприймання. Стаття кандидата психологічних наук з м. Києва Ж.Масенко // Початкова освіта. – 2003. - №3. – січень. С. 10.11.

21.      Закон України "Про освіту" – К., 1991.