Реферат: Способи і заходи захисту від шуму в поліграфії

Міністерство освіти і науки України

Українська Академія Друкарства

Реферат

на тему:

«Способи та засоби захисту від шуму в поліграфії»

Виконав:

студент гр.ТЕ-5м

Сміщук В.С.

Львів-2010

Зміст

Вступ

1. Шум і мікроклімат як екологічні фактори.

2. Виробничий шум.

3. Вібрація.

5. Випромінювання що онізують.

4. Висновок

Список використаної літератури.

Вступ

Здатність слухового аналізатора сприймати широкий діапазон звукових тисків пояснюється тим, що він вирізняє не різницю, а стислість змін абсолютних величин, які характеризують звук (східчастість сприйняття). Тому вимірювати інтенсивність звуку і звуковий тиск в абсолютних (фізичних) одиницях важко і незручно.

В акустиці для вимірювання інтенсивності звуків або шуму застосовують спеціальну систему, яка враховує логарифмічну залежність між подразненням і слуховим сприйняттям, — шкалу бел і децибел. Вона відповіда фізіологічному сприйняттю і уможливлює різке скорочення діапазону значень вимірюваних величин. За цією шкалою кожний наступний ступінь звукової енергії перевищу попередній у 10 разів. Наприклад, якщо інтенсивність звуку більша у 10,100,1000 разів, то за логарифмічною шкалою вона відповідає збільшенню на 1, 2, З одиниці. Логарифмічна одиниця, яка відбиває десятиразовий ступінь збільшення нтенсивності звуку над рівнем моря, називається белом (Б), тобто є десятковим логарифмом відношення інтенсивностей звуків.

Отже, при вимірюванні інтенсивності звуків використовують не абсолютні величини звукової енергії або тиску, а відносні, які виражають відношення енергії або тиску звуку до порогових для слуху значень енергії або тиску. Діапазон енергії, який сприймається слухом як звук, становить 13-14 Б. Для зручності використовують не бел, а одиницю, що в 10 разів менша — децибел (дБ). Децибел приблизно відповідає мінімальному приросту інтенсивності звуку, який розрізняє вухо. Вимірювані в такий спосіб величини називаються рівнями нтенсивності звуку, або рівнями звукового тиску.

Інтенсивність звуку суб'єктивно відчувається як гучність. Характеристика шуму в децибелах не дає повного уявлення про його гучність. Це залежить від різної чутливості вуха до різних акустичних частот. Звуки одн нтенсивності, але різних частот сприймаються на слух як неоднаково гучні. Слуховий аналізатор по-різному сприймає різні частоти. При рівнях інтенсивност звуку до 70 дБ максимальна чутливість слухового аналізатора становить 1-5 кГц зменшується з підвищенням і зниженням частоти. Тому звуки (тони) однаково нтенсивності на різних частотах здаються на слух різними за гучністю. При великих рівнях інтенсивності (80 дБ і вище) із збільшенням інтенсивності звуку вухо реагує майже однаково на звуки різних частот чутного діапазону.

1. Шум і мікроклімат як екологічн фактори

Шум як професійний фактор спостерігається у промисловості, на транспорті, у сільському господарстві тощо. З кожним роком збільшується кількість професій, пов'язаних із шумом, а зростаюча спеціалізація праці веде до збільшення тривалості його впливу на людину.

У машинобудуванні високий рівень шуму спостерігається при обробц металів різанням. Найвищий рівень шуму — у цехах холодного висаджування (101-105 дБ), цвяхівних (104-110 дБ), полірування швів (115-117 дБ), токарно-револьверних (84-88 дБ), фрезерних верстатів (93-95 дБ). На робочих місцях ковалів-штампувальників рівень шуму становить 110-115 дБ. Інтенсивний шум з'являється при обрубуванні та очищенні лиття, роботі пневматичних трамбівок, вибивних решіток тощо. У гірничорудній і вугільній промисловост шум, що утворюється відбійними молотками, за рівнем інтенсивності досяга 92-109 дБ, під час роботи пневматичних перфораторів — 114-127 дБ. У текстильній промисловості найвищий рівень шуму у ткацьких цехах (94-104 дБ), на робочих місцях швачок-мотористок швейних фабрик він становить 90-95 дБ.

Отже, експлуатація різноманітних машин і механізмів у різних галузях промисловості супроводжується виробничим шумом, що різниться нтенсивністю і спектральним складом.

Вплив шуму на організм людини часто посилюється й іншими виробничими факторами: вібрацією, інфра- і ультразвуком, несприятливим мікрокліматом, токсичними речовинами, випромінюванням тощо. На сучасному виробництві шум часто є причиною зниження рівня працездатності, підвищення рівня загальної і професійної захворюваності, частоти виробничих травм.

Шум як стрес-фактор є загальнобіологічним подразником, який негативно впливає на всі органи і системи організму. У разі тривалого систематичного впливу шуму може виникнути патологія з переважним ураженням слуху, центральної нервової і серцево-судинної систем. В основі змін лежить складний механізм нервово-рефлекторних і нейрогуморальних порушень, які можуть призвести до порушення регуляторних процесів з боку центральної нервово системи.

Вплив шуму на організм умовно поділяють на специфічний, що викликає зміни в органі слуху, і неспецифічний, який викликає зміни в інших органах і системах. Шум є однією з найчастіших причин зниження слуху нейросенсорного характеру, приглухуватості — поширеного виду патології.

Шум як звуковий подразник впливає не лише на слуховий аналізатор, а й на інші органи, зокрема переддверно-завитковий. Це відбувається внаслідок того, що потік акустичної енергії великої інтенсивності викликає коливання рідини не тільки у завитку, а й у переддвер'ї і напівкруглих каналах.

Тривалий шум через провідні шляхи слухового аналізатора впливає на відділи головного мозку, порушуючи процеси вищої нервової діяльності людини. Спостерігаються зміни функціонального стану нервової системи у вигляд астенічних реакцій та астено-вегетативного синдрому з характерними скаргами на головний біль, швидку стомлюваність, подразливість, порушення сну, загальне нездужання, зниження працездатності тощо.

У працівників з невеликим стажем роботи зміни з боку нервово системи спостерігаються частіше, ніж у слуховому аналізаторі. У них з'являється головний біль, апатія, підвищуються стомлюваність, подразливість. У працівників з стажем роботи 10 років і більше ці зміни посилюються, виявляються стійк ознаки астено-вегетативного синдрому за гіпертонічним, гіпотонічним кардіальним типами. В окремих випадках спостерігаються зміни психомоторно працездатності, емоційної сфери і розумової діяльності працівників, сповільнюється швидкість психічних реакцій, послаблюється пам'ять, знижується темп розумової праці, її якість і продуктивність; порушуються концентрація уваги, точність і координація рухів; змінюються секреторна і моторна функц травного каналу; порушується обмін речовин (основний, білковий, вуглеводний, жировий, електролітний тощо); змінюється функціональний стан серцево-судинно системи. Ступінь вираженості гіпертензивної дії шуму і порушень гемодинаміки залежить від інтенсивності, тривалості, спектра дії, а також від індивідуальних особливостей людини і супутніх факторів виробничого середовища.

За санітарними нормами шум класифікується так:

• за характером спектра — широкосмуговий з безперервним спектром більш як одна октава і тональний, у спектрі якого спостерігаються значн дискретні тони;

• за характеристикою часу — постійний, рівень звуку якого за восьмигодинний робочий день змінюється щонайбільше на 5 дБ, і непостійний, рівень звуку якого за робочий день такої самої тривалості змінюється більш як на 5 дБ.

Непостійний шум, у свою чергу, поділяється на:

• коливний, рівень звуку якого безперервно змінюється;

• переривчастий, рівень звуку якого східчасте змінюється (на 5 дБ більше), причому тривалість інтервалів, протягом яких рівень звуку залишається постійним, становить 1 с і більше;

• імпульсний, що складається з одного або кількох звукових сигналів, кожний тривалістю менше 1 с.

За санітарними нормами 80 дБ — допустимий рівень шуму на постійних робочих місцях у виробничих приміщеннях і на території підприємства.

Виробничий шум

Любий небажаний для людини звук, робить негативний вплив на здоров'я і працездатність.

Як фізичне явищ звук - механічн коливання упругого середовища, яке сприймається людським вухом в інтервал частот 16 - 20 000 Гц. До 16 Гц - инфразвукові коливання; понад 20 000 Гц - ультразвук.

Параметри шуму.

1. частота f, Гц

2. звуковий тиск Р, Па - перемінна складового атмосферного тиску, що виникає при звуковій хвилі.

3. Інтенсивність (сила звука) J, Вт/м - енергія стерпна хвилею в одиницю часу віднесена до поверхні.

4. Відносний показник (рівень звукового тиску) L.

r - щільність середовища, через який проходить звук.

с - Швидкість поширення звука в середовищі

Нормування шуму.

З метою нормування діапазон розбивається на октавні смуги: f1, f2, f3, f4. У кожній смуз знаходяться fср.

Отримано середньогеометричні частоти: 63, 125, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц. Нормованою характеристикою шуму є рівень звукового тиску L, тому що самий звуковий тиск і інтенсивність змінюються в широких межах і їх нормувати неможливо. Також людське вухо підпорядковується закону Вебера - Фехнера: принцип відносності сприйняття шуму людиною. Поширено частотний метод аналізу шуму. Вимір рівня звукового тиску на среднегеометрических частотах із наступним порівнянням по ГОСТам.

Методи і засоби захисту від шуму

Захист від шуму досягається розробкою шумобезпечної техніки, застосуванням засобів і методів ндивідуального і колективного захисту, будівельно-акустичними методами. Засоби колективного захисту діляться стосовно джерела шуму: понижуючі шум у джерел виникнення (найбільше ефективно); понижуючі шум на шляхах його поширення. По способу реалізації:

Акустичні - грунтуються на акустичному вимірі помешкання і за принципом дії підбираються засоби звукоізоляції, звукопоглинання, віброізоляція, демпфірування, застосування глушителей шуму.

Будівельно-акустичн методи застосовують: екрани, звукоізоляцію, кабіни спостереження, дистанційне керування, кожухи, ущільнення і т.д. Найбільше ефективні звукоізолююч матеріали: трипласт (композиційний матеріал); пластобетони з наповненням з опилок деревини, соломи і т.д. Звуковбирні матеріали: мармур, бетон, граніт, цеглина, ДВП, ДСП, войлок, мінераловата, матеріали з щілинною перфорацією.

Архітектурно-планувальні: раціональне розміщення робочих місць; раціональний режим праці і відпочинку. Організаційно-технічні.

Активна форма захисту - генерація шуму в противофазя до джерела. Засоби індивідуально захисту: навушники, вушн вкладки, шлемофони, каски.

Вібрація

Переміщення точки або механічної системи при якому відбувається почергове зростання й убування в часу значень хоча б однієї координати.

Причиною порушення вібрації є виникаючі при роботі машин неурівноважені силові впливи: ударн навантаження; зворотно-поступальні переміщення; дисбаланс. Причиною дисбалансу : неоднорідність матеріалу; розбіжність центрів мас і осей обертання; деформація.

Біологічний вплив вібрації

Вібрація - загальнобіологічний шкідливий чинник, що призводить до фахових захворювань - віброзахворюваннь, лікування котрих можливо тільки на ранніх стадіях. Хвороба супроводжується стійкими порушеннями в організмі людини (опорно-руховий апарат, необоротні зміни в кістках і суглобах, зсуви в черевній порожнині, нервово-психічній сфері). Людина частково або цілком утрачає працездатність. По способі передачі на людину вібрація підрозділяється на загальну і локальну. Загальна - діє через опорні поверхні ніг на весь організм у цілому. Локальна - на окремі ділянки тіла. Загальну поділяють по характері передачі на: транспортну (при прямуванні машин); транспортно-технологічну (при виконанн роботи машиною прямування: кран, бульдозер); технологічну (при робот механізмів і людина знаходиться поруч)

Параметри вібрації

1. Частота, Гц. Людина замкнутою системою з частотою коливань 5-9 Гц. Якщо підвести зовнішні коливання з тієї ж частотою - резонанс: повне припинення роботи серця.

2. Амплітуда А, м.

3. Середнє квадратичное значення віброскорості Vt, м/с.

4. Середнє квадратичное віброприскорення wt, м/с.

5. Відносний показник віброскорості Lv, Дб.

6. Відносний показник віброприскорення Lw, Дб.

Нормування вібрацій

Нормативними характеристиками, що служать для оцінки впливу вібрацій на людину є:

Середньоквадратичн значення віброскорості і виброприскорения та їхні показники. Понад 10 Гц - нормуються Vt і wt. Менше 10 - Lw Lv.

По способу передачі на людину вібрація вимірюється в 3 ортогональних осях: x, y, z. Нормування здійснюється в різних інтервалах частот:

Для загальної вібрації - 2, 4, 8, 16, 31.5, 63 Гц

Для локальної - 8, 16, 31.5, 63, 125, 250, 500, 1000 Гц.

Міри боротьби

У автоматичних виробництвах мірою боротьби є дистанційне керування (виключає контакт). У неавтоматических виробництвах:

1. Зниження вібрації в джерелах їхніх виникнень: підвищення точност опрацювання деталей; оптимізація технологічного процесу; поліпшення балансування.

2. Відстройка від режимів резонансу (збільшення жорсткості системи); вибродемпфірування (пружинні віброізолятори).

3. Поліпшення організації праці вібронебезпечних процесів: загальна кількість часу в контакті з віброобладнанням не повинно перевищувати зміни; одноразову дію не повинно перевищувати для локальної - 20 хвилин, для загальної - 40 хвилин.

До лікувально - профілактичних мір відносяться: масаж; заходи, що загально укрепляють; гідропродцедури. Вібрація має властивість кумуляции (накаплювання в організмі)

Випромінювання , що іонізують

До випромінювань , що онізують, ставляться корпускулярні (мающі масу) і електромагнітні. Корпускулярні: a, b і нейтрони. Електромагнітні: g і рентген. Викликають іонізацію середовища.

a-випромінювання: потік ядер випускається речовиною при радіоактивному розпаді або ядерних реакціях. Висока іонізуюча і мала проникаюча спроможність. Пробіг 8-9 мм у повітрі і декілька мікрон у живій тканині.

b-випромінювання: потік електронів або позитронів виникаючих при ядерному розпаді. Спроможність , що іонізує , менше, проникаюча - більше, тому що маса значно менше при однаковій енергії. У повітрі пробіг 1.8 м, у живій тканині 2.5 см.

Нейтрони перетворяють свою енергію у взаємодію з частками речовини і сприяють одержанню g-випромінювання. Проникаюча спроможність залежить від виду атомів.

g-випромінювання фотонов має колосальну проникаючу і малу іонізуючу спроможність. Швидкість поширення » швидкості світла.

Рентгенівське випромінювання складається з тормозного і характеристичного. Тормозне спускаеться при зміні кінетичної енергії часток, характеристичне - при змін енергетичного стана ядра, тієї ж властивості, що і g.

Біологічна дія

У результаті опромінення живої тканини в ній виникає іонізація молекул і розпадання на іони. Іонізація супроводжується порушенням молекул, як слідство розірвання молекулярних зв'язків і зміною хімічної структури з'єднань, тому що в основному тіло - це вода. Вода розпадається на вільні радикали (радіоліз води). Ці радикали дуже активні і призводять до каталітичних реакцій і окислювання, у результаті чого відбувається руйнація клітин. Відбувається гальмування функції кровотворних органів, звуження сосудів, розлад шлунково-кишкового тракту й імунної системи організму.

Зовнішні і внутрішні опромінення

Зовнішнє опромінення - опромінення, коли джерело радіації знаходиться поза організмом і улучення випромінювання усередину виключається - видеотерминалы, рентген, із герметичним джерелом випромінювання. При зовнішньому опроміненні небезпечним є b, g, рентгенівське, нейтронне випромінювання. Біологічний ефект залежить від дози опромінення, його виду, часу впливу, розміри поверхні, індивідуальної чутливості організму.

Ознаки опромінення: сухість шкіри, ламкість кісток, тріщини шкіри, променеві виразки. g і рентгенівське опромінення може призводити до летального виходу без зовнішніх ознак. a і b викликають шкірні поразки.

Внутрішні опромінення - відбувається при влученні радіоактивної речовини усередину організму при вдиханні забрудненого повітря, через стравохід, через шкіру. У цьому випадку людина піддається безупинному опроміненню доти, поки речовина не розсосеться або не буде виведено з організму шляхом фізіологічного обміну. Внутрішнь опромінення небезпечно, тому що уражають внутрішні органи, кров. Найбільше небезпечно a.

Параметри випромінювань , що іонізують

1. Експозиційна доза

d - число іонів одного знака випромінювання , що утворяться в повітрі dm - маса повітря в цьому елементарному обсязі. Х - системна; [P] - внесистемна.

2. Потужність експозиційної дози

3. Активність радіоактивної речовини

4. Поглинена доза

d - кількість енергії, переданої речовині в деякому елементарному обсязі. dm - маса речовини в обсязі.

5. Потужність поглиненої дози

6. Еквівалентна доза

Q - коефіцієнт якості, що враховує вид випромінювання.

Поняття еквівалентно дози введено в зв'язку з тим, що різні види випромінювання при однаковій поглиненій дозі викликають різноманітні біологічні ефекти. Q знаходиться по таблицях Норм Радіаційної Безпеки.

Природний фон

Людина постійно піддається опроміненню природним фоном, що складається з космічного випромінювання і випромінювання природно розподілених природних, радіоактивних речовин (пищачи, вода, грунт). Природний фон визначається в одиницях потужност експозиційної дози. На території Бєларусі - від 4 до 20 мк/час. Флюорографія: 0.5 - 0.2 Рентгена. Рентгеноскопія грудної клітини: 2 Рентгени. Рентгеноскопія зуба: до 5 Рентген.

Третя стадія - розпал хвороби: блювота, температура 40о - 41о, кровотеча з носа внутрішніх органи. Понад 700 - смерть під променем на місці.

Нормування випромінювань , що іонізують

У основу нормування призначені становища:

- не перевищення дозового межі;

- винятки необгрунтованого опромінення людей.

Головними нормативними документами, що регламентують припустимі рівні опромінення є: норма радіаційно безпеки - НРБ-87; головні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами й іншими джерелами випромінювань , що іонізують , -ОСП 72-87.

Відповідно до НРБ і ОСП облучает особи діляться на трьох категорії:

- А - особи, що постійно або тимчасово працюють безпосередньо з джерелами випромінювання;

- Б - обмежена частина населення, що безпосередньо не працює з джерелами випромінювання, але за умовами проживання або розміщення можуть піддаватися опроміненню.

- В - Інше населення в області, краї, республіці.

Установлено три групи органів, опромінення яких приносить найбільша шкода здоровью в порядку убування чутливості: усе тіло, гонады, червоний кістковий мозок; щитовидна залоза, печінка, нирки, селезінка, ЖКТ, легкі, хрусталик ока, жирова тканина, м'язи; шкірний покров, кісткова тканина, пензля, предплечья.

У залежності від групи органів для персоналу категорії «А» - ПДД, для категорії «Б» - ПД (межа дози), для «У» - природний фон.

ПДД характеризу найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, що при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу несприятливих змін, що виявляються сучасними методами. ПД установлюється менше ПДД - для запобігання необгрунтованого опромінення осіб категорії «Б».

Захист від випромінювань , що іонізують

До головних мір захисту відносяться: використання джерел із мінімальним виходом випромінювання (захист кількістю); обмеження часу роботи (захист часом); видалення робочих місць від джерел (захист відстанню); екранізування джерел або робочих місць.

Розрізняють захист: від зовнішнього опромінення, що виникає при роботі з закритими джерелами; від внутрішнього опромінення, що виникає при роботі з відкритими джерелами.

Закриті джерела - устрої, що виключають вилучення радіоактивних речовин у середовище.

При намірі захисного екрана визначають характеристики джерела і гранично припустимі рівн випромінювання. Проектування захисту виконуються з урахуванням призначення помешкання, категорії осіб, що облучаються, тривалості опромінення. При цьому визначається кратність ослаблення опромінення Ро –потужність дози, яка заміряється на робочому місці; Рх - гранично припустима потужність дози.

Товщина екрана розраховується в залежності від енергії випромінювання і кратності ослаблення з урахуванням щільності матеріалу. У залежності від матеріалу і конструкц захист буває: водяний; сухий; змішаний.

Висновок

Активна форма захисту - генерація шуму в противофазя до джерела. Засоби індивідуально захисту: навушники, вушні вкладки, шлемофони, каски.

Список використано літератури

1. Винокурова Л.Е., Васильчук М.В., Гаман М.В. Основи охорони праці: Підручник. – К., 2001.

2. Вронський В.А. Прикладная экология. - Учёбное пособие для студентов вузов. - Ростов-на-Дону: - «Феникс», 1996.

3. Губернский Ю.Д., Килина С.А. Гигиенические основы нормирования факторов среды. - М.:Коммунальная гигиена, 1986.

4. Данциг Н.М. Гигиена освещения и инсоляции зданий и територии застройки городов. - М.: «БРЭ», 1971.

5. Дідковський В.С. Шум і вібрація. - К.: Наукова думка, 1989.

6. Основи загальної екології. - Методичні вказівки і контрольні завдання для студентів Інституту та дистанційного навчання на спеціальності 7.070801 “Екологія та охорона навколишнього середовища”. - Київ 2002.

7. Сытник К.М., Брайтон А.В., Городецкий А.В. Биосфера. Экология. Охрана природы. - Справочное пособие. - Киев: “Наукова думка”, 1997.

8. Физические параметры и способы формирования биопозитивной воздушной среды. - Автореф. дис. на соиск. уч. степ. канд. техн. наук. - Чёрный К.А., Санкт-Петербург, 1999.

9. Ткачук К.Н., Іванчук Д.Ф. та ін. Довідник по охороні праці на промисловому підприємстві. — К.: Техніка, 1991.