Реферат: Психологічний та соціальний портрет людини масової культури

План

1. Г. Лебон Психологія народів та мас

2. З.Фрейд «Масова психологія і аналіз людського «Я»

3. Х. Ортега-і-Гассет «Бунт мас»

4. Х. Арендт «Джерела тоталітаризму» - Безкласове суспільство

5. С. Московічі «Століття натовпів»

6. Висновки

7. Список використаної літератури

Г. Лебон - «Психологія народів та мас»

Французький дослідник Густав Лебон вважається засновником психології натовпу. Основним вкладом Лебона є те, що він показав, що натовп є не просте зібрання індивідів, а дещо принципово інакше. Натовп є єдиним утворенням, єдиною істотою, наділеною своєю колективною душею. Характеризуючи масову психологію, він, по-перше, досліджує зміну, яка відбувається з індивідом в масі:

«Якими б не були індивіди, що складають масу, якими б не був їх спосіб життя, заняття, їх характер чи розум, одного їх перетворення в натовп достатньо для того, щоб в них виник рід колективної души, яка змушує їх відчувати, думати і діяти зовсім по-іншому, ніж думав би та діяв би кожен з них окремо. Існують такі ідеї і почуття, які виникають і перетворюються на дії лише у індивідів, що складають натовп. Одухотворений натовп являє собою тимчасовий організм, що утворюється з різнорідних елементів, який на один момент поєднується разом подібно до того, як поєднуються клітини, що входять в склад живого тіла і створює шляхом такого поєднання нову істоту, що має властивості, які відрізняються від тих, які має кожна клітина окремо».

Ізольований індивід, на думку Лебона, суттєво відрізняється від індивіда в натовпі, і тому є певні причини:

«Для того щоб хоча б трохи пояснити собі ці причини, ми мусимо згадати одне із положень сучасної психології, а саме: що явища несвідомого грають велику роль не тільки в органічному житті, але й у відправленнях розуму. Свідоме життя розуму складає лише невелику частину порівняно з його несвідомим життям. Найтонший аналітик, найпроникливіший спостерігач здатен помітити лише дуже невелике число несвідомих рушіїв, яким він підкоряється. Наші свідомі вчинки виникають із субстрату несвідомого, що складається впливом спадковості. В цьому субстраті містяться численні спадкові залишки, які складають власне душу раси. Крім відкрито визнаних нами причин, що керують нашими діями, існують також і таємні причини, в яких ми самі не зізнаємось, але за цими таємними є ще більш таємні, тому що вони невідомі і нам самим. Більшість наших щоденних дій викликається прихованими рушіями, що вислизають з нашої уваги». Такими рушіями, несвідомим Лебона є «глибокі розпізнавальні риси расової душі».

Лебон вважає, що в масі стираються індивідуальні досягнення людей, і завдяки цьому зникає їх оригінальність. Расове несвідоме виступає на перший план, гетерогенне втопає в гомогенному. Психічна надбудова, що розвивалась по-різному в різних індивідах, руйнується, і при цьому виявляється однорідний у всіх несвідомий фундамент. Але це ще не всі характеристики, які складають психологію індивіда в масі - Лебон віднаходить, що в індивідах проявляються також і нові якості, яких вони до цього моменту не мали. Обгрунтування цього він шукає в трьох різних моментах:

«Перша з цих причин заключається в тому, що індивід в натовпі набуває, завдяки тільки чисельності, усвідомлення непереборної сили, і це усвідомлення дозволяє йому піддатись таким інстинктам, яким він ніколи не дає волю, коли він буває один. В натовпі же він тим менше схильний опановувати ці інстинкти, тому що натовп анонімний і тому не несе на собі відповідальності. Почуття відповідальності, що стримує завжди окремих індивідів, абсолютно зникає в натовпі».

«Друга причина – заразливість, також сприяє виникненню в натовпі спеціальних властивостей і визначає їх напрямок. Зараза являє собою таке явище, яке легко вказати, але не пояснити; її треба зараховувати до розряду гіпнотичних явищ, до яких ми зараз перейдемо. В натовпі будь-яке почуття, будь-які дії є заразливими, і до того ж в такій мірі, що індивід дуже легко приносить в жертву свої особисті інтереси інтересу колективному. Подібна поведінка, однак, суперечить людській природі, отже людина здатна на нього лише тоді, коли вона складає одиницю натовпу».

Крім того Лебон вважає стан людини в натовпі гіпнотичним:

«Третя причина, і до того ж найважливіша, обумовлює появу у індивідів в натовпі таких спеціальних властивостей, які можуть не зустрічатись у них в ізольованому становищі, це – сприйнятливість до навіювання; заразливість, про яку ми тільки що говорили служить лише наслідком цієї сприйнятливості.

Щоб зрозуміти це явище слід згадати деякі сучасні відкриття фізіології. Ми знаємо тепер, що різноманітними способами можна привести індивіда в такий стан, коли в нього зникає свідома особистість, і він підкоряється всім навіюванням особи, що змусила його прийти в цей стан, здійснювати вчинки за його наказом, котрі іноді можуть протирічити його особистому характеру і звичкам. Спостереження ж вказують, що індивід, пробувши деякий час серед діючого натовпу, під впливом токів, які походять з цього натовпу, - приходить в такий стан, котрий дуже нагадує стан загіпнотизованого суб’єкта… Свідома особистість в загіпнотизованого зовсім зникає, так же як воля і розум, і всі почуття та думки спрямовуються волею гіпнотизера.

Таке ж приблизно становище індивіда, що складає частинку одухотвореного натовпу. Він вже не усвідомлює своїх вчинків, і в нього, як у загіпнотизованого, одні здібності зникають, інші ж доходять до крайнього ступеню напруженості. Під впливом навіювання такий суб’єкт буде коїти дії з нестримною стрімкістю; в натовпі ж ця невтримна стрімкість проявляється ще з більшою силою, оскільки вплив навіювання, однакового для всіх, збільшується шляхом взаємності».

Отже, зникнення свідомої особистості, перевага особистості несвідомої, однакове направлення почуттів та ідей, що визначається навіюванням, і намагання перетворити негайно в дії навіяні ідеї – ось головні риси, що характеризують індивіда в натовпі, на думку Лебона. Індивід перестає бути собою і стає автоматом, у якого не існує власної волі.

Також Лебон зазначає ще один важливий момент для суджень про індивіда, що бере участь у масі, а саме зниження інтелектуальної діяльності: «Таким чином, стаючи частиною організованого натовпу, людина спускається на декілька ступенів нижче по сходам цивілізації. В ізольованому становищі вона, можливо, була би культурною істотою, в натовпі – це варвар, тобто істота інстинктивна. В неї виявляється схильність до сваволі, буйства, лютості, але також і до ентузіазму і героїчності, властивих первісній людині».

Як ми можемо побачити в цій цитаті, крім негативного впливу маси на особистість, Лебон зазначає, що людина в масі під впливом навіювання здатна і на вчинки вищого порядку: самовідречення, відданість ідеалові, безкорисливість. В той час як у індивіда особиста вигода завжди є дуже сильною, майже єдиною рушійною пружиною, у мас вона рідко виступає на перший план, тож можна говорити про облагороджуючий вплив дії маси на індивіда. Отже, тоді як інтелектуальна діяльність маси завжди далеко відстає від інтелектуальної діяльності індивіда, її поведінка в етичному плані або значно перевершує поведінку індивіда, або далеко від неї відстає.

З. Фрейд - «Масова психологія і аналіз людського «Я»

Зігмунд Фрейд, що розглядав психологію масового індивіда з точки зору психоаналізу, погоджується з Лебоном, що індивід в масі в наслідок її впливу потерпає певної зміни в своїй душевній діяльності, яка часто буває досить глибокою. Ефективність індивіда надзвичайно збільшується, а його інтелектуальна діяльність помітно знижується, - обидва ці процеси протікають, очевидно, в напрямку порівняння з іншими індивідами, що складають масу. Здійснення цих процесів може бути досягнуто лише шляхом відміни затримок, властивих кожному індивідові, і відмовою від специфічних для нього особливостей і потягів. Тож Фрейд шукає психологічне пояснення такій зміні індивіда.

Для пояснення психології мас Фрейд використовує поняття лібідо. Лібідо – енергія таких потягів, які мають справу із всім, що можна охопити словом любов. Ядром поняття любові є статева любов, що має метою статеве з’єднання, але від нього не відділяються й інші аспекти любові – любов до батьків, дітей, дружба, відданість предметам або ідеям. Всі ці почуття є вираженням одних і тих же потягів, спрямованих на сексуальне з’єднання між різними статями, хоча в інших випадках ці потяги можуть не бути спрямованими на сексуальну мету або можуть утримуватись від її досягнення, при цьому завжди зберігаючи достатню частину своєї первинної суті, щоб в достатній мірі зберегти ідентичність.

Фрейд стверджує, що емоційні прихильності складають сутність масової душі. Він аргументує це, по-перше, тим, що маса об’єднана, очевидно, певною силою, і ця сила може бути тільки еросом. По-друге, індивід, відмовляючись від своєї оригінальності в масі і піддаючись впливу з боку інших людей, робить це тому, що в нього існує потреба скоріше знаходитись у згоді з ними, ніж бути в протиріччі, отже, можливо, він робить це «їм в угоду». Як основу для свого дослідження Фрейд розглядає високоорганізовані, довготривалі, штучні маси, а конкретно – католицьку церкву та військо. В церкві, як і в війську, існує ілюзія, що глава маси, - в католицькій церкві Христос, а в армії – головнокомандуючий – любить однаково всіх індивідів, що входять в масу. Від цієї ілюзії залежить сам факт існування маси: без неї вона розпадеться. Голова церкви чи армії ставиться до кожного з індивідів як добрий старший брат, заміняє батька, а всі вимоги до індивідів є лише похідними від цієї любові. Зв’язок кожного індивіда з цією вищою силою є також причиною їх прихильності один до одного. Отже, кожен індивід в масі прив’язаний лібідінозно, з одного боку, до вождя (Христос, полководець), а з іншого – до інших індивідів, що входять в масу. Підтвердження своєї думки Фрейд знаходить і в феномені паніки, яка виникає в тому випадку, коли маса розкладається. Її основною характерною рисою є те, що учасники маси перестають слухатись наказів керівника, і що кожна людина починає опікуватись лише собою, не зважаючи на інших. Тобто взаємні емоційні прихильності перестають існувати, і виникає великий страх. Фрейд спростовує тезу, що лібідінозні зв’язки руйнуються під дією страху, він стверджує, що навпаки панічний страх передбачає послаблення лібідінозної структури маси і є правильною реакцією на це послаблення. Він обґрунтовує це тим, що у випадку, коли афективні прихильності, які зменшували для індивіда розміри небезпеки, перестають існувати, він починає протистояти небезпеці самотужки і, звичайно, сильно її перебільшує. Звідси і виникає паніка, яка по суті є знищенням всілякої спільності, що існувала між індивідами в масі. Причиною руйнації емоційних зв’язків в масі може бути зникнення вождя, коли зникає і лібідінозне почуття до нього, а через це - взаємні прихильності індивідів, що складають масу.

Фрейд наголошує, що просте збіговисько людей не є масою, доки в ньому не складуться ці лібідінозні зв’язки. Місце вождя також можуть заміщати п