Курсовая работа: Система контролю забруднення

Курсовая работа: Система контролю забруднення

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері, почалася трагедія біосфери. Людство, розростаючись чисельно розповсюджуючись на планеті, автоматично і неминуче відтіснило інших мешканців природи. Та і саму природу воно відкинуло на задвірки біосфери, замінюючи останню вже не ноосферою Вернадського, а техносферою, або біотехносферою,

Техносфера – ще регіон біосфери в минулому, перетворений людиною за допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним соціально-економічним потребам.

Створюючи техносферу, людина прагнула до підвищення комфортності довкілля, до зростання комунікабельності, до забезпечення захисту від природних негативних впливів. Усе це позитивно вплинуло на умови життя і в сукупності з іншими факторами (поліпшення медичного обслуговування тощо) на тривалість життя людей.

Але створення руками і розумом людини техносфери, призначеної максимально задовольняти потреби в комфорті і безпеці, далеко не виправдувала надії людей. Нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, зміни регенераційних механізмів біосфери, деформації сформованого протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми.

Концепція стійкого розвитку, розроблена в рамках ООН, зробила певний вплив на характер комплексно системи економічного і екологічного обліку, задачею якої є інформаційне забезпечення. Ця задача розв'язується шляхом узгодження показників економічного обліку і статистики стану навколишнього середовища і природних ресурсів. При докладнішому розгляді особливостей цієї системи виникає необхідність викладу основних показників забруднення навколишнього середовища і природних ресурсів на національному рівні.

Мета роботи полягає в тому, щоб охарактеризувати системи контролю за станом навколишнього природного середовища.

Поставлена мета роботи висуває перед нами певн завдання, які потребують з`ясування наступних аспектів:

1) розкрити поняття про державний контроль за станом навколишнього середовища;

2) охарактеризувати систему державного моніторингу види та форми;

3) розглянути суть контролю за станом повітря та водойм.

Сучасний науково-технічний прогрес дозволя проводити проектування та створення новітніх технологій контролю за станом навколишнього середовища, які забезпечували б більш повний аналіз забруднень.

Державний контроль у галузі охорони навколишнього середовища здійснюють місцеві органи влади, природоохоронні та інші спеціально уповноважені державні органи. Завдання контролю полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього середовища усіма державними органами, підприємствами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Державному контролю підлягають використання й охорона земель, надр, поверхневих підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони держави, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього середовища.

Порушення законодавства про охорону навколишнього середовища тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. За порушення екологічного законодавства відповідальність несуть особи, винні у:

·     порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишн середовище;

·     порушенні норм екологічної безпеки;

·     порушенні вимог законодавства при проведенні екологічно експертизи, в тому числі в поданні свідомо неправдивого експертного висновку;

·     невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

·     фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічно експертизи;

·     порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідац підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

·     допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє середовище;

·     перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

·     самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

·     порушенні строків внесення платежів за використання природних ресурсів та за забруднення навколишнього середовища;

·     невжитті заходів щодо запобігання та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє середовище;

·     невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони природи, та вчиненні опору їхнім представникам;

·     порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів;

·     невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги;

·     відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформац про стан навколишнього середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Незаконно добут в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення – конфіскації. Одержані від їх реалізац доходи спрямовуються в місцеві позабюджетні фонди охорони природи.

Службові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, за поданням державних органів охорони природи позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Громадський контроль у галузі охорони навколишнього середовища здійснюють громадськ нспектори, які:

·     беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами та установами законодавства про охорону навколишнього середовища, додержання норм екологічно безпеки та використання природних ресурсів;

·     проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодавства про охорону навколишнього середовища і подають їх органам державного контролю в галузі охорони природи та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності;

·     подають допомогу органам державного контролю в галузі охорони навколишнього середовища в діяльності по запобіганню екологічним правопорушенням.

2.1 Здійснення державного моніторингу

Державний моніторинг навколишнього середовища здійснюють Мінекобезпеки, Національне космічне агентство, Міністерство охорони здоров'я, Мінсільгосппрод, Мінлісгосп, Держкомгідромет, Держкомводгосп, Держкомгеології, Держкомзем, Держжитлокомунгосп та їхні органи на місцях.

Мінекобезпеки України здійснює спостереження за джерелами промислових викидів в атмосферу та дотриманням норм гранично допустимих викидів, джерелами скидів стічних вод та дотриманням норм тимчасово узгоджених і гранично допустимих скидів, станом поверхневих вод суші, станом ґрунтів сільськогосподарських угідь з визначенням залишкової кількості в них пестицидів і важких металів, скидами і викидами з об'єктів, на яких використовуються радіаційно небезпечні технології, станом та складом звалищ промислових і побутових відходів, станом підземних та морських екосистем.

Національне космічне агентство України здійснює авіаційно-космічні спостереження за станом озонового шару в атмосфері; забрудненістю атмосфери, ґрунтів, станом та забрудненістю поверхневих вод, сніговим покривом, станом лісів, станом сільськогосподарських посівів, запасами вологи у ґрунті, радіаційним забрудненням навколишнього середовища тощо.

Міністерство охорони здоров'я України здійснює вибіркові спостереження за рівнем забруднення атмосферного повітря в місцях проживання населення, станом поверхневих вод суш в місцях використання їх населенням, станом морських вод у рекреаційних зонах, хімічним та біологічним забрудненням ґрунтів на території населених пунктів за господарсько-побутовими відходами, інтенсивністю фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо), а також постійно стежить за впливом на здоров'я населення забруднення навколишнього середовища.

Мінсільгосппрод України здійснює радіологічні, агрохімічні й токсикологічні спостереження за рунтами сільськогосподарського використання, токсикологічні та радіологічн спостереження за сільськогосподарськими рослинами і продуктами з них, зоотехнічні, токсикологічні та радіологічні спостереження за сільськогосподарськими тваринами і продуктами тваринництва.

Мінлісгосп України спостерігає за станом лісів, ґрунтів у лісах, станом мисливської фауни.

Держкомгідромет України спостерігає за станом атмосферного повітря, атмосферними опадами, метеорологічними умовами, аерологічними параметрами, станом поверхневих вод суші, підземними водами, станом і режимом морських вод, станом ґрунтів, станом озонового шару у верхній частині атмосфери, радіаційною обстановкою, станом сільськогосподарських посівів, запасами вологи у ґрунті та агрометеорологічними умовами формування врожаю.

Держкомводгосп України здійснює радіологічні та гідрохімічні спостереження за водами (у водогосподарських системах комплексного призначення, в системах міжгалузевого сільськогосподарського водопостачання, в зонах впливу атомних електростанцій); спостереження за станом ґрунтів у межах впливу меліоративних систем, за переформуванням берегів та гідрологічним станом у прибережних смугах водосховищ; облік ресурсів поверхневих вод.

Держкомгеолог України спостерігає за підземними водами і виконує оцінку їхніх ресурсів, здійснює спостереження за ендогенними та екзогенними процесами, виконує державне еколого-геологічне картографування території України для оцінки стану геологічного середовища та його змін під впливом господарської діяльності.

Держкомзем України спостерігає за структурою землекористування, трансформацією земель залежно від цільового призначення їх; за станом та якістю ґрунтів забрудненням ландшафтів, станом рослинного покриву, відновленням земель, станом зрошуваних і осушених земель, а також земель з ознаками вторинного підтоплення засолення, станом берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток.

Держжитлокомунгосп України спостерігає за якістю питної води централізованих систем водопостачання міст і селищ міського типу, станом стічних вод міської каналізаційної мережі, станом зелених насаджень міст і селищ міського типу, рівнем ґрунтових вод у межах міст та селищ міського типу.

Підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршання стану навколишнього середовища, зобов'язан вести спостереження за викидами і скидами та розміщенням відходів.

Науково-методичне забезпечення системи державного моніторингу навколишнього середовища включає в себе комплекс науково-дослідних, проектних і конструкторських робіт, спрямованих на розробку і впровадження нових засобів спостереження, збирання, накопичення, передавання і збереження інформації про стан навколишнього середовища; розробку методичних рекомендацій щодо здійснення аналізу та узагальнення інформації; розробку прогнозування змін стану навколишнього середовища, методів математичного моделювання, статистичної обробки інформації, систем управління базами даних та інших видів комп'ютерного накопичення і узагальнення нформації; розробку стандартів та інших нормативних документів, що регламентують функціонування системи державного моніторингу.

Фінансування системи державного моніторингу навколишнього середовища здійснюється з державного бюджету, а також позабюджетних фондів охорони навколишнього середовища та інших джерел фінансування.

2.2 Моніторинг. Методи та форми контролю стану екосистем

Забруднення природного середовища і потреби охорони природи привели до необхідност організації обліку розмірів антропогенних змін у природному середовищі та їх проявів в окремих регіонах. Це завдання вирішується за допомогою моніторингу.

Державний моніторинг навколишнього середовища – це система спостережень, збирання, обробки, передавання, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Система державного моніторингу навколишнього середовища ґрунтується на таких принципах:

·     об'єктивність і достовірність;

·     систематичність спостережень за станом навколишнього середовища та об'єктами впливу на нього;

·     багаторівневість;

·     узгодженість нормативного та методичного забезпечення;

·     узгодженість технічного і програмного забезпечення;

·     комплексність в оцінці екологічної інформації;

·     оперативність проходження інформації між окремими ланками системи та вчасне інформування органів державної виконавчої влади;

·     відкритість екологічної інформації для населення.

Основними завданнями системи державного моніторингу навколишнього середовища є:

·     спостереження за станом довкілля;

·     аналіз стану навколишнього середовища та прогнозування його змін;

·     забезпечення органів державної виконавчої влади систематичною та оперативною інформацією про стан навколишнього середовища, а також прогнозами попередженнями про можливості його зміни;

·     розробка науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Система державного моніторингу створюється на трьох рівнях:

·     локальному – на території окремих об'єктів (підприємств, міст, ділянок, ландшафтів);

·     регіональному – у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях адміністративних і природних регіонів;

·     національному – на території країни в цілому. Залежно від призначення здійснюється загальний, оперативний і фоновий моніторинг навколишнього середовища.

Загальний моніторинг навколишнього середовища – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об'єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний моніторинг навколишнього середовища – це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об'єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризов ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов для населення.

Фоновий моніторинг навколишнього середовища – це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Біологічний моніторинг зорієнтований на систематичне оцінювання стану видів рослин і тварин. Він включає реєстрацію зміни чисельності, структури їхніх популяцій, характер міграцій та розмноження. Господарський моніторинг проводиться з метою оцінки діяльності окремих сільськогосподарських або промислових підприємств. Проведення глобального моніторингу розпочато на основі рішення Міжнародно наради 1974 року, до якої приєднався колишній СРСР, а зараз обов'язки з моніторингу виконує Україна. Моніторинг дозволяє вирішувати широке коло проблем завдань:

1) виявлення взаємозв'язку джерел забруднювання природного середовища з об'єктами, на як вони діють;

2) виявлення каналів поширення забруднюючих речовин у природному середовищі;

3) вибір ндикаторів, які б найкраще показували стан навколишнього середовища.

Ще більш численними є об'єктні види моніторингу, самостійні або взаємозалежні між собою з просторовими видами. Серед об'єктних видів можна виділити моніторинг атмосферного повітря, гідросфери (у сукупності – гідрометеорологічний), рунтовий, біологічний, сейсмічний, іоносферний, Сонця, гравіметричний, магнітометричний та ін. Усі ці види можуть і далі у свою чергу поділятися на підвиди, що й відбувається на практиці.

Біологічний моніторинг включає зоологічний (у ньому також безліч підвидів по рибах, птахах і т. д.), ботанічний і антропологічний. В останньому почали виділяти не тільки медико-біологічні напрями, але й соціальні.

З розвитком науки й техніки ставиться питання про необхідність геологічного моніторингу, що розвивається не тільки вшир (у літосфері), але й вглиб – до мантії. Уже проводиться локальний моніторинг підземних вод, кріолітозони, глибоких (до 15 км) шарів геологічної будови Землі. Це стало потрібно не тільки для спостережень за сьогоднішньою динамікою стану об'єктів моніторингу і прогнозу змін, але й, що дуже важливо, для цілей ретроспективних оцінок стану природного середовища. У зв'язку з цим у пресі з'явилася безліч різних оцінок «нульового» фонового стану природного середовища, від яких починається відлік антропогенних, а потім техногенних впливів на природне середовище.

Сам термін «моніторинг» уперше з'явився в рекомендаціях спеціальної комісії СКОПЕ (Науковий комітет з проблем навколишнього середовища) при ЮНЕСКО в 1971 р., а в 1972 р. вже були сформульовані перші пропозиції по Глобальній систем моніторингу навколишнього середовища (Стокгольмська конференція ООН з навколишнього середовища).

Екологічний моніторинг (його нормативно-правова база поки що не стандартизована і часто трактується досить довільно) ставить своєю метою дати відповіді на так питання:

·     яким є стан природного середовища в розглянутий проміжок часу порівняно зі станом, що передує техногенезу (у відносній або абсолютній формі), які зміни (позитивні, негативні) очікуються в природному середовищі в прогнозований проміжок часу;

·     у чому причини змін, що вже сталися і можуть статися в майбутньому (у тому числі небажаних, згубних, критичних), і що було, є або буде джерелом цих змін (як правило, шкідливих техногенних впливів);

·     які впливи на дане локальне природне середовище, що визначаються на основі виробленої для даного випадку критеріальної основи оцінок функції «корисності – шкідливості», є шкідливими (небажаними або неприпустимими);

·     який рівень техногенних впливів, у тому числі в сукупності з природними або стихійними процесами і впливами, що відбуваються в розглянутому природному середовищі, є припустимим для природного середовища й окремих його компонентів або комплексів (ценозів) і які резерви має природне середовище для саморегенерації стану, адекватного вихідному, прийнятому за стан екологічного балансу;

·     який рівень техногенних впливів на природне середовище, окремі його компоненти і комплекси є неприпустимим або критичним, що після нього відновлення природного середовища до рівня екологічного балансу нездійсненним.

У процес моніторингу реєструються:

а) екосистеми, що снують на даній території;

б) тип господарського використання території;

в) ступінь форми деградації природного середовища – зміна рельєфу, ерозія, і т. п.;

г) фізичний хімічний стан повітря, води й ґрунту;

д) біологічне різноманіття стан видів-індикаторів, якщо такі виділені;

є) радіоактивне забруднення; є) санітарний стан.

Нерідко результати моніторингу оформлюють у вигляді екологічних карт.

Особливим різновидом моніторингу є біоіндикація, або біомоніторинг, – урахування стану природного середовища з особливою увагою до живих організмів. Біоіндикація – це особливий напрям екології, що вивчає стан навколишнього середовища на основ змін, які спостерігаються в особин, популяцій видів живих організмів. Перша програма «Біоіндикатори» була прийнята ще в 1982 році на XXI Асамбле Міжнародного союзу біологічних наук.

Для оцінки стану природних систем біомоніторинг дає більше інформації, ніж реєстрація фізичних хімічних параметрів стану навколишнього середовища. Це визначається здатністю живих організмів концентрувати велику кількість сторонніх речовин у своєму тіл (рис. 1). Інформація фонового моніторингу інколи може показувати незначне забруднення середовища ксенобіотиками, а біомоніт